Сила своїх

Як в Україні посилюють роль локальних організацій і чому це важливо під час війни
Спецпроєкт
18 травня 2026
Під час війни найефективніша допомога – та, яку надають ті, хто поруч. Саме місцеві бачать реальні потреби людей і можуть реагувати швидше за інших. Рік тому в Україні стартувала програма локалізації Help (HLF), що фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та реалізується під координацією Help – Hilfe zur Selbsthilfe. Програма співпрацює з представниками та мережами громадянського суспільства у сфері гуманітарної допомоги, підтримуючи розвиток і посилення діяльності місцевих організацій. Такий підхід сприяє зміцненню їхньої спроможності та сталому розвитку гуманітарного сектору в Україні.
Про виклики, з якими щодня стикаються українські гуманітарні організації, чому посилення їхньої ролі стає важливим під час війни та як працює програма Help (HLF) – в нашому матеріалі.

Виклики локальних організацій і реалії повномасштабної війни

Шлях Людмили Чуркіної в гуманітарній сфері почався ще у 2014 році – з допомоги переселенцям. Нині вона – директорка благодійного фонду "Жовто Блакитні Крила".
"Я почала займатися допомогою переселенцям ще у 2014 році. Потім у нас сформувалася активна спільнота, яка вже цілеспрямовано почала працювати з переселенцями з Луганської області. Згодом нашу роботу помітили – нас почали підтримувати іноземці, і з цього виросла організація, яка вже могла говорити про потреби, писати заявки, заявляти про себе, про Україну – що нас потрібно підтримувати, бо самі ми не впораємося", – розповідає Людмила Чуркіна.
Відтоді команда працює безперервно – вже понад десять років, фокусуючись насамперед на дітях і їхньому оточенні.
На жаль, сьогодні ситуація стала ще складнішою, тому робота досвідченої організації справді дуже потрібна, каже Людмила. За її словами, йдеться не лише про фінанси – це ще й питання внутрішнього ресурсу команди, яка фактично тримається на людях, що прийшли допомагати під час війни.
На фото: візит грантодавця, БФ "Жовто Блакитні Крила", місто Чернігів
"У нас немає такого, як у класичній організації з усталеною структурою. Я самостійно керую організацією, і навколо мене – однодумці. Ті, хто у найважчий період прийшли й сказали: «Я буду допомагати». І так ми всі об’єдналися і до сьогодні залишаємося разом", – розповідає пані Людмила.
З часом команда почала вибудовувати більш системну роботу.
"Якщо немає підтримки, можна просто закриватися і розходитися. Але коли є можливість працювати з ресурсом, тоді ти можеш генерувати реальну допомогу, працювати так, щоб бути справді корисними – не лише виживати, а робити великі речі", – підкреслює вона.

Про досвід співпраці з Help (HLF)

Сьогодні, каже пані Чуркіна, їхня робота вже виходить на національний рівень – але це стало можливим лише завдяки об’єднанню і підтримці.
"Ми потрапили в коло HLF, і дуже радіємо. Хоча сам грант був для нас невеликий – близько 250 тисяч, нам одразу став цікавий підхід. Були анкети, дуже багато запитань, але водночас це було не лише про оцінку нас. Це було і про те, як ми оцінюємо їх. І це відрізнялося від звичного досвіду в партнерів", – згадує пані Людмила.
Вона додає, що в контексті загальної виснаженості суспільства така взаємодія відчувається особливо гостро: "Зараз всі виснажені, всім важко, і ти не знаєш, в якому стані зустрінеш людину. А тут приїхали люди ніби зі свіжим поглядом – дуже ввічливі, відкриті до діалогу. У них сама розмова побудована на тому, щоб іти назустріч, а не щоб щось у нас знайти чи викрити".
Саме ця відсутність недовіри, каже пані Чуркіна, і стала ключовою відмінністю від попереднього досвіду співпраці з донорами.
Вона підсумовує: формально це теж виглядає як стандартні процедури, але відчуття від процесу – принципово інше.
На фото: візит грантодавця, БФ "Жовто Блакитні Крила", місто Чернігів
"Це ніби ті самі вимоги, ті самі запити інформації. Але тут це не сприймається як тиск чи перевірка. Це інший підхід – більш людяний", – каже пані Людмила.
Звісно, працювати в умовах війни дуже складно, визнає співрозмовниця. Але це потрібно робити: "Ми всі живемо в цих умовах – під повітряними тривогами, під постійною напругою. У кожного свій досвід – хтось почув вибух і побіг далі, а для когось це сильний тригер. І в ці короткі проміжки між тривогами треба встигнути все – роботу, сім’ю, побут".
У такій реальності, каже вона, людяний підхід до співпраці стає не просто приємним бонусом, а необхідністю.
"І от такі проєкти з людяним підходом дають цей ресурс – можливість працювати й не вигорати", – підсумовує голова організації.

Знають потреби найкраще: організації, без яких не обійтися на місцях

У прифронтових регіонах і в умовах війни саме місцеві організації першими бачать потреби людей, швидше реагують на зміни та часто працюють там, куди міжнародним командам просто складно дістатися фізично. Від евакуації переселенців до відновлення шкіл і кабінету сімейного лікаря – саме місцеві ініціативи найкраще розуміють свій регіон і вчасно підставляють плече там, де потрібно.
Саме ця роль – бути поруч, швидко ухвалювати рішення і працювати безпосередньо з громадами – стала основою підходу, який називають локалізацією гуманітарної допомоги.

Програма локалізації Help (HLF)

  • Мета діяльності: залучає українські громадські організації до ухвалення рішень і реалізації проєктів як рівноправних учасників.
  • Період дії програми в Україні: з листопада 2024 року до грудня 2026.
  • Фінансування: фінансується урядом Німеччини та має на меті посилення спроможності місцевих організацій і підтримку їхньої провідної ролі.
Марлен Браєр, представниця посольства Федеративної Республіки Німеччини в Києві, донорської сторони – Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, а також членкиня Керівного комітету програми локалізації Help, підкреслює: працювати з локальними організаціями в Україні – це чудова можливість реально розуміти контекст.
"Більшість роботи виконують невеликі українські організації на місцях. А ми, перебуваючи в посольстві в Києві чи в головному офісі в Берліні, насправді не знаємо, якою є реальність. Саме тому важливо передавати більше повноважень і можливостей для ухвалення рішень самим організаціям. Цей інструмент – програма локалізації – якраз і був спробою зробити таке ухвалення рішень можливим на місцевому рівні", – зазначає Марлен Браєр.
Локалізація – це не просто про підтримку, а про системне посилення ролі місцевих гравців.
"Нам потрібно допомогти їм зростати. Вони якнайкраще знають потреби громад. Це набагато більше про залученість до життя громади, про розуміння того, що потрібно людям. І водночас – про здатність доносити цю інформацію назовні", – каже співрозмовниця.
Окремо Марлен Браєр наголошує на важливості горизонтальних зв’язків – із місцевою владою та інституціями: "Для локальних організацій також дуже важливо бути в контакті з місцевим керівництвом громад, щоб мати змогу працювати більш стійко і, в ідеалі, не залежати виключно від міжнародного фінансування, а також, де це можливо, залучати локальні ресурси".
Ба більше: на думку пані Браєр, локальні організації мають свої ролі не лише в суто виконанні проєктів: вони формують запити на те, що дійсно треба людям. Вона підкреслює роль місцевих організацій у формуванні запиту до самих донорів.
На фото: перше засідання Комітету грантів Глобальної програми Help Localization Facility (HLF), місто Київ
"Вони часто критикують нас як донорів за те, що ми недостатньо швидкі або недостатньо гнучкі, щоб реагувати на їхні потреби – і в цьому теж є певні обмеження. Але вони роблять велику роботу: вони дуже відкрито і голосно говорять про виклики на місцях, і це саме те, що нам потрібно", – каже Марлен Браєр.
За її словами, саме ця відкритість і готовність до критики робить співпрацю чесною і продуктивною.
"Насправді HLF наразі працює лише в Україні – це перша спроба реалізувати таку модель саме тут. Але німецький уряд фінансує гуманітарні програми в багатьох країнах, і те, що відрізняє Україну, – це наскільки активним є громадянське суспільство, наскільки воно залучене, але водночас і критичне. Вони піднімають проблеми, відкрито висловлюються, відкриті до змін і намагатися змінювати саму систему та правила, за якими ми працюємо", – наголошує членкиня Керівного комітету.
Вона визнає: змінити все – неможливо, але навіть невеликі коригування мають значення. "І це дуже добре. Іноді нам доводиться казати «ні», але завжди є невеликі можливості щось змінити – або хоча б переосмислити, як ми працюємо, і ми намагаємося до цього адаптуватися", – каже пані Браєр.

Довіра і гнучкість. Як завдяки партнерам дітям повертають очне навчання

ГО "Смарт Освіта" потрапила до програми HLF за порадою партнерів: написали заявку і пройшли відбір. За словами голови ГО Іванни Коберник, ця підтримка дала змогу масштабувати один із ключових освітніх проєктів ("PowerSchool / Енергонезалежна школа") і зайти в новий регіон – Дніпропетровську область.
З одного боку, цей регіон сильно страждає від війни, а з іншого – там є території, які залишаються відносно безпечними, і там можна встановлювати обладнання для альтернативного енергопостачання в умовах відключень, щоб зберегти у дітей хоча б змішаний формат навчання.
Іванна Коберник пояснює: сам проєкт виріс із переосмислення ролі освіти під час війни.
"Ми раніше багато працювали з реформою шкільної освіти – сприяли осучасненню програм і навчальних матеріалів, перенавчанню вчителів. Після початку повномасштабного вторгнення адаптувались – організовували дистанційні пізнавальні зустрічі для школярів, допомагали долати освітні втрати, проводили заняття для дітей за кордоном, щоб вони могли вивчати українську мову та історію", – розповідає Іванна Коберник.
Втім, з часом стало очевидно: онлайн-освіта не може бути довгостроковою заміною. Час іде, дітям потрібен простір – місце, де є інші діти, де є дорослі, які можуть спрямовувати навчання і соціалізацію.
"Якщо ми хочемо зберегти системну освіту в Україні, то дистанційка – це лише тимчасове рішення, але коли «тимчасово» триває п’ять років – це вже проблема", – каже пані Іванна.
Команда почала шукати практичні рішення для відновлення очного або змішаного навчання в умовах війни та відключень світла. Коли почалися атаки на енергосистему, стало очевидно, що навіть за наявності генератора освітній процес часто не відбувається.
На фото: Іванна Коберник, голова ГО "Смарт Освіта", дискусійна панель
"З генераторами є цілий комплекс проблем. По-перше, це дорого: потрібно купувати пальне, його десь зберігати, а зберігати пальне в школах заборонено. Хтось має його заливати. Крім того, генератори в школах часто мають малу потужність – наприклад, 5 кВт – і цього фактично ні на що не вистачає. Тобто за документами генератор є, а навчального процесу немає, бо його неможливо організувати", – пояснює Іванна Коберник.
До цього додаються й інші обмеження – безпекові, технічні та експлуатаційні. Генератори – це і шум, і викиди, і пожежна небезпека. До того ж вони ламаються, бо не розраховані працювати кожного дня протягом місяців.
Команда знайшла альтернативу – більш довгострокову і безпечну: гібридні інвертори та стаціонарний комплекс акумуляторів, які забезпечують безперервний навчальний процес щонайменше на шість годин.
"Ми підбирали потужність так, щоб це відповідало повноцінному навчальному дню. І важливо – ніхто не носить каністри, система працює автоматично і навчання може продовжуватися", – зауважує пані Іванна.

Ключова цінність партнерства з Help

Міжнародна підтримка, за словами Іванни Коберник, дозволяє локальним організаціям впроваджувати довгострокові рішення.
Пілотний проєкт підтвердив ефективність і відкрив шлях до масштабування, але виявив проблему: освітнім управлінцям бракує знань про енергонезалежність шкіл. Тому ГО "Смарт Освіта" завдяки партнерству з Help розробила освітню програму "PowerLitracy / Енергетична грамотність", щоб допомогти громадам правильно використовувати ресурси та обирати стійкі рішення.
"Ми хотіли допомагати найбільш вразливим регіонам, хоч і умовно безпечним, дещо віддаленим від фронту, де можливе щонайменше навчання в укриттях. Одним із критеріїв було – не менше 250–300 дітей, які реально відвідують школу. І таких шкіл виявилося досить багато", – розповідає Іванна Коберник.
Також за підтримки HLF ГО реалізує проєкт "Психосоціальна підтримка для освітян" – програму, що допомагає вчителям працювати з психоемоційними викликами війни. За кілька років програму пройшли тисячі вчителів і шкільних психологів, а її ефективність підтверджена дослідженнями: учасники відзначають зниження рівня стресу, тривожності та вигорання, а також високо оцінюють методики допомоги дітям справлятися з психологічними викликами.
Ключовою цінністю партнерства з HLF Іванна Коберник називає програмну свободу, гнучкість і довіру партнерів до локальної експертизи.
На фото: Іванна Коберник, голова ГО "Смарт Освіта", захід Help
"Коли є довіра, можна змінювати підходи й швидше реагувати. І це особливо важливо в умовах війни, коли ситуація змінюється постійно. А локалізація – це про те, щоб рішення приймалися якомога ближче до самої проблеми", – зазначає голова ГО "Смарт Освіта".

"Потреба тільки зростає": про необхідність продовження програми Help

Програму HLF в Україні від початку будували як інструмент доступу до ресурсів для тих, хто раніше фактично був поза великими донорськими програмами, говорить Олександр Новиков, голова представництва Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні.
"Програма HLF відбулася так, як і планувалося. Ми чітко розуміли кінцеву модель – розвиток громадянського суспільства через доступ до фінансування саме для локальних, невеликих організацій, для яких це фінансування раніше було фактично недоступним", – пояснює Олександр Новиков.
Водночас він наголошує: говорити про завершення ще рано – більшість процесів тривають.
"Це не історія про підбиття остаточних підсумків, тому що ці проєкти живуть, вони в процесі. Наприклад, ще минулого тижня були підписані нові гранти", – каже Олександр Новиков.
Сама програма стала відповіддю на запит, який відчувався давно.
"Ми бачили цю потребу і намагалися створити гуманітарний інструмент, щоб її закрити. Я дякую партнерам і донорам, зокрема з Німеччини. Звісно, хочеться продовження проєкту. Бо потреба, на жаль, збільшується", – каже він.
Говорячи про ширший контекст, Новиков зазначає, що ситуація ускладнюється глобальними процесами.
На фото: Олександр Новиков, голова представництва Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні
"Так збіглось, що саме зараз ми маємо велику глобальну гуманітарну кризу, помножену на глобальне скорочення фінансування. Це створює особливий виклик", – пояснює голова представництва Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні.
У цих умовах такі інструменти, як HLF, можуть стати критично важливими для виживання локальних ініціатив.
"Є сподівання, що саме цей фінансовий гуманітарний інструмент допоможе невеликим і середнім українським організаціям пройти цей складний період. Тому що потреби тільки зростають – і відповідь на них теж має зростати", – підкреслює пан Олександр.

"Локалізація – довгострокова ціль"

Важлива риса українського громадянського суспільства – його стійкість і здатність швидко адаптуватися навіть у найскладніших умовах, переконана керівниця програми HLF Грітт Ріхтер.
"Організації дуже швидко адаптуються, навіть попри фінансові обмеження – адже зараз ми бачимо значні скорочення бюджетів. І водночас вони залишаються відданими своїй меті – допомагати людям, які цього потребують", – каже Грітт Ріхтер.
"Важливо було створити інший простір – такий, де рішення розділяються, де всі мають можливість висловитися. Звісно, ми працюємо в межах гуманітарного програмування і це наш фокус. Але для мене не менш важливо було – чи ми справді чуємо, що говорить місцеве громадянське суспільство, чи реагуємо на це, і чи HLF здатен відповідати на потреби локальних організацій і давати їм голос", – звертає увагу керівниця програми HLF.
За її словами, попри окремі недосконалості, перший рік можна вважати успішним.
"Як я вже згадувала, я вважаю, що нам це вдалося. Звісно, є елементи, які не є ідеальними – і нам потрібно постійно працювати над цим, переосмислювати, переглядати, покращувати. Але загалом цей перший рік – це успіх для мене", – підкреслила пані Грітт.
Водночас цей рік став і періодом навчання – передусім для самої системи.
На фото: засідання Комітету грантів Глобальної програми Help Localization Facility (HLF), місто Київ
"Виклики завжди пов’язані з тим, чи достатньо ми гнучкі для наших партнерів, чи справді відповідаємо на їхні потреби, чи наші системи працюють для них. Бо в центрі – саме партнери, ми фактично працюємо для них. І після цього пілоту, коли ми вибудували базову систему, далі починається постійний цикл навчання – чи достатньо вона хороша, і що потрібно змінювати. Це безперервний процес", – зазначає Грітт Ріхтер.
Говорячи про майбутнє програми HLF, пані Ріхтер підкреслює: ключове слово тут – тяглість.
"Наше головне бажання – продовжувати. Бо локалізація – це довгострокова ціль, це не про одноразове фінансування, а про підтримку організацій у перспективі. Ми сподіваємося, що HLF зможе працювати й після 2026 року", – каже вона.
© 2005-2026, Економічна правда.

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Економічну правду".

"Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Назва агентства "Інтерфакс-Україна" при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.

Матеріали з плашкою PROMOTED та НОВИНИ КОМПАНІЙ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.