"За десять років Україну може бути нікому відновлювати": Олександр Сучко, очільник Хорольського заводу дитячого харчування, про демографічну кризу

Українці не усвідомлюють масштаби демографічної кризи – на що варто звернути увагу 

– Суспільство та бізнес не усвідомлюють масштаби цієї проблеми. Починаючи з 2014 року рівень народжуваності в Україні (без урахування тимчасово окупованих територій) стабільно знижується. Другий рік поспіль смертність перевищує народжуваність у 2,9 раза. Але попри це, розмови про демографічну кризу все ще не виходять за межі гучних заголовків у медіа.

Наше підприємство виробляє продукти харчування для дітей – ми фактично працюємо з українцями від народження, тому ми одні із перших відчули наслідки демографічної кризи в Україні.

– Українське суспільство та бізнес живуть в умовах, в яких довгострокове планування часто здається недосяжною розкішшю. Бізнес зосереджений передусім на тактичних рішеннях, які допомагають вистояти в моменті: зберегти команди, адаптуватися до нових викликів, утримати операційну стійкість.

Для багатьох українців фокус також зміщений на базові питання безпеки, побуту й щоденного виживання. У такій реальності демографічна криза часто сприймається як гучний заголовок у медіа – щось масштабне, абстрактне й далеке від них.

Саме тому проблема не завжди усвідомлюється як така, що впливає на економіку, ринок праці, соціальну систему та майбутню якість життя в країні.

– Наслідки демографічних змін бізнес відчує дуже швидко – передусім через ринок праці. І йдеться не лише про низьку народжуваність, яка скорочує майбутню кількість працівників. Не менш тривожний сигнал – виїзд молоді.

У мене є багато знайомих, в яких діти віком від 14 до 20 років. Це люди з різним рівнем достатку, але за останній рік переважна більшість із них відправили своїх дітей навчатися за кордон.

Для країни це дуже поганий сигнал. Саме це покоління впродовж наступних 5–10 років мало б входити в доросле життя в Україні: здобувати професію, працювати, створювати сім’ї, народжувати дітей. Якщо значна частина цих людей не повернеться, ми отримаємо не лише ще нижчу народжуваність, а й дефіцит молодих фахівців, споживачів, підприємців – тобто людей, на яких тримається розвиток економіки.

Тому бізнесу варто насамперед звернути увагу на три речі: низьку народжуваність, міграцію молоді та швидке старіння населення. Це питання майбутнього ринку праці, купівельної спроможності та загалом здатності економіки зростати.

Підтримка сімей має бути довгостроковою та системною

– Звісно, зараз питання номер один для держави – це виживання країни. Але проблема в тому, що демографію не можна відкласти "на після перемоги".

Ми багато говоримо про післявоєнне відновлення України – про відбудову громад, розвиток економіки, повернення бізнесів, запуск нових виробництв. Але з огляду на негативні демографічні тенденції можемо зіткнутися з дуже простою і водночас критичною проблемою: відновлювати країну банально не буде кому.

І це стосується не лише дефіциту робочих рук. Бізнес, який працює вже сьогодні, за десять років може не знайти достатньо працівників, спеціалістів і топменеджерів. Громади можуть не мати достатньо людей для розвитку. Економіка – достатньо активного населення, яке працює, створює додану вартість, сплачує податки, народжує дітей і формує майбутнє країни.

Саме тому повернення людей в Україну та відновлення народжуваності мають стати одним із ключових стратегічних пріоритетів для держави, бізнесу й суспільства вже зараз.

Ба більше, підтримка сімей має бути не разовою допомогою, а довгостроковою та системною. Погодьтесь, ті інструменти, які пропонує держава сьогодні, не розв’язують проблеми.

Я переконаний, що держава разом із бізнесом мають створити окремий фонд розвитку майбутнього України. Подібні проєкти існують у різних країнах, зокрема в Саудівській Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратах.

Також варто розглянути можливість створення програм, які б допомогли забезпечувати базову підтримку дітей і сімей на довший період – наприклад, до 14 років.

– Передусім держава має розробити чітку стратегію подолання демографічної кризи й запропонувати конкретні інструменти, які допоможуть повертати людей в Україну та підтримувати народжуваність.

Одним із таких інструментів міг би бути окремий фонд підтримки сімей із дітьми – за логікою, подібною до військового збору. Держава запровадила його, і тепер кожен українець долучається до наповнення бюджету. Так само можна було б говорити про невеликий додатковий внесок, який спрямовувався б саме на підтримку дітей і родин.

До цього питання потрібно підходити дуже професійно. Спершу варто оцінити реальні потреби сімей, порахувати можливе навантаження на бізнес і зрозуміти, яка модель буде справедливою та ефективною. Сам по собі податок проблему не вирішить – це має бути частина комплексної політики з повернення українців, підтримки батьківства та стимулювання народжуваності.

Водночас держава не повинна розробляти ці рішення у відриві від бізнесу. Бізнес добре розуміє ринок праці, бачить дефіцит кадрів, знає, які умови впливають на рішення людей залишатися в країні, працювати, створювати сім’ї. Тому тут потрібен постійний діалог: держава має формувати стратегію, а бізнес – долучатися експертизою, ресурсами й власними практиками.

Як бізнес може підтримати молодих батьків вже зараз

– Передусім варто починати з власних програм підтримки працівників. Наприклад, усі наші працівники, в яких народжуються діти, отримують фінансову підтримку. Це точковий інструмент, який не вимагає складних операційних змін.

Окремо важливо думати про підтримку матерів, які хочуть повернутися до роботи. Формально держава гарантує право на декретну відпустку, а підприємство не може звільнити жінку, яка перебуває в декреті до трьох років. Але на практиці проблема часто не в юридичному захисті, а в тому, що жінка хоче працювати, але не має з ким залишити дитину або не може одразу повернутися до повного робочого дня.

Бізнесу варто бути гнучкішим – якщо мати хоче повернутися на роботу, компанія має шукати рішення: скорочений робочий день, гнучкий графік, можливість поступового повернення, інші комфортні умови і для матері, і для дитини.

Це точкові рішення, які залежать від відповідальності кожного керівника, але саме з таких рішень формується нова культура ставлення до сім’ї та батьківства.

Другий напрям – це підтримка сімей за межами власної команди. Тут кожен бізнес має подивитися на свою специфіку й зрозуміти, як саме він може бути корисним. Якщо компанія не має прямого контакту із сім’ями, вона може підтримувати благодійні чи соціальні проєкти, які з ними працюють.

– У нашому випадку можливостей для такої підтримки більше, а разом із ними – і більше відповідальності. Як виробник дитячого харчування, ми системно безоплатно передаємо продукцію в амбулаторії та пологові будинки, щоб малюки, які з певних причин не можуть отримувати грудне молоко, мали доступ до якісного й безпечного харчування з перших днів життя.

Водночас ми постійно перебуваємо в діалозі з нашими кінцевими споживачами – батьками. Ми досліджуємо їхні актуальні потреби й на основі цього створюємо проєкти та ініціативи, які можуть полегшити досвід батьківства.

Наприклад, на початку повномасштабного вторгнення чимало батьків говорили про брак якісного україномовного контенту для дітей. Так з’явився проєкт "Колискові з українською душею". Об’єднавши зусилля українських педіатрів, логопедів, психологів і вокалісток, ми знайшли 10 старовинних українських співанок і записали їх у сучасній обробці.

Минулого року ми побачили інший важливий запит: багато українських мам говорили про складність післяпологового відновлення. Тому за підтримки фахівчинь ми розробили проєкт "Українська руханка для мам" – комплекси для лагідного післяпологового відновлення, які допомагають жінкам поступово повертати відчуття власного тіла та фізичну активність.

Слово "український" у назвах цих проєктів невипадкове. Ми створюємо ініціативи, які практично полегшують батьківство, але водночас інтегрують українську культуру в щоденне життя сімей. Так українське входить у життя малюків із перших днів.

– Звісно, на першому місці – безпека, одразу після цього я б назвав фінансову впевненість.

Я часто чую від знайомих і друзів, що вони просто не можуть дозволити собі другу дитину. При цьому сімей, які психологічно готові народжувати ще, насправді багато. Їх стримує не відсутність бажання, а розуміння, що державної підтримки не вистачить на покриття базових потреб дитини.

Тому я б навіть говорив не просто про фінансову підтримку, а про гарантії для сімей. Батьки мають розуміти, що базові потреби їхньої дитини будуть забезпечені, що вони не втратять роботу через батьківство, а держава й підприємства, на яких вони працюють, також братимуть на себе частину відповідальності.

Дефіцит людей – вже не теоретична проблема майбутнього

– Я вважаю, що держава повинна підійти до питання повернення українців і стимулювання народжуваності з погляду сучасного управління. Умовно кажучи, вона має "продати" молодим українцям Україну як державу, в якій хочеться жити, працювати й створювати сім’ю.

Для цього спочатку треба зрозуміти, що саме сьогодні стримує людей. Якщо винести за дужки війну, Україна має бути безпечною й комфортною для життя країною. Але щоб не діяти навмання, держава має провести масштабне дослідження: що найбільше турбує українців, які вже живуть тут; що заважає повернутися тим, хто виїхав; що впливає на рішення молодих людей створювати сім’ї та народжувати дітей в Україні.

Наступний крок – створити робочу групу за участю держави, бізнесу, громадського сектору, соціологів і демографів. Держава не може розробляти таку політику у вакуумі. Бізнес уже бачить наслідки демографічної кризи через дефіцит працівників, громадський сектор працює з людьми й добре розуміє їхні потреби, а фахівці можуть допомогти перетворити ці спостереження на дані та прогнози.

На основі цього потрібно сформувати конкретний план дій із чіткими строками виконання: як повертати українців, як підтримувати сім’ї, як створювати умови для народження дітей, як допомагати батькам поєднувати роботу й виховання.

Бо дефіцит людей – це вже не теоретична проблема майбутнього. Багато підприємств уже змушені автоматизувати виробництво через нестачу робочої сили. Ця тенденція почалася ще до повномасштабного вторгнення, але зараз лише посилилася. І саме тому бізнес має бути не стороннім спостерігачем, а повноцінним учасником розробки та впровадження демографічної стратегії держави.

– Для мене це означає, що діти, які народжуються в Україні, – це не лише відповідальність конкретної родини. Це майбутнє всієї країни: люди, які завтра будуть працювати, створювати бізнеси, розвивати громади, народжувати власних дітей і продовжувати Україну.

Тому підтримка батьківства не може залишатися лише приватною справою сім’ї. До неї мають долучатися і держава, і бізнес, і суспільство. Зокрема, керівники підприємств, де працюють батьки, мають розуміти: якщо люди наважуються створювати сім’ю й народжувати дітей в Україні, вони потребують не лише слів підтримки, а й конкретних умов.

Ми як суспільство вже показали, що можемо бути свідомими й відповідальними в критичні моменти. Тепер цю відповідальність потрібно спрямувати й на турботу про дітей – їхню безпеку, розвиток, освіту та якість життя.

Бо чужих дітей в Україні не має бути. Якщо ми хочемо, щоб країна мала майбутнє через 30, 40 чи 50 років, підтримка сімей і дітей має стати одним із наших спільних пріоритетів уже зараз.