Відмінники й відмінниці. Чим живуть працівники Митної служби, які найкраще склали тестування

Для цього Міністерство фінансів спільно з Держмитслужбою за підтримки Міжнародної організації з міграції та Посольства США в Україні провели тестування посадових осіб Митної служби.

Нова методика атестації працівників митниці глибша, ніж стандартні тести конкурсів на державну службу.

Тестування складається з трьох блоків: митне та антикорупційне законодавство, завдання на абстрактне та математичне мислення, питання, що визначають благонадійність конкурсанта.

Унікальність тестування в тому, що воно оцінює не лише кваліфікацію кандидата, а й показує, як людина мислить, які в неї цінності та психологічні якості.

Людський фактор відіграє неабияку роль у професійному житті. Як показує досвід, успішними в роботі часто стають ті люди, які ведуть активний спосіб життя, розвивають творчі здібності, дбають про фізичне та психічне здоров'я.

Високі бали в тестуванні на знання митного й антикорупційного законодавства та за тест на загальні здібності отримали 5,5% митників.

Ми поспілкувалися з "відмінниками" та "відмінницями" і дізналися, як відбувалася підготовка до атестації, чи важко було складати тести і чи позначається служба на приватному житті.

"Хочу підкорити Ельбрус і Кіліманджаро"

Ігор Дзюбенко – радник третього ступеня митної справи. У військовій службі це відповідає званню майора. Живе в Ужгороді.

Ігор родом з Вінниччини. У виборі вишу вагався між Хмельницькою прикордонною академією та Дніпровською академію митної служби. Обрав останню. Приїхавши з батьками на підготовчі курси, зрозумів, що залишиться у Дніпрі на навчання.

Закінчив академію з червоним дипломом і вирушив до Києва, у Центральний апарат Держмитслужби. Через чотири роки зрозумів, що отримав достатньо досвіду з "паперовою роботою" і віддав перевагу діяльності "в полі", на кордоні.

Уже шість років працює у відділі оперативного реагування: виїзди бувають на всі пункти пропуску Закарпатської митниці. Останнім часом – пропускний пункт "Дяково" на кордоні з Румунією.

Пошук і виявлення порушень митних правил, простіше кажучи – контрабанди – такою є щоденна робота Ігоря. Під пильний контроль митника потрапляє все: одяг, їжа, тютюн, алкогольні напої, лісо- і пиломатеріали.

"Пам'ятаю, одного дня виявили порушення на близько пів мільйона гривень! Чесно кажучи, мене це надихає. Це моє основне завдання – охороняти економічні інтереси держави.

Ми допомагаємо запобігати порушенням, а надходження йдуть до державного бюджету. Ми стоїмо на сторожі – так і має бути", – ділиться гордістю Ігор.

Носити форму і погони для Ігоря – це честь і відповідні амбіції.

"Поганий той солдат, що не мріє стати генералом", – парирує Ігор питання щодо кар'єрного зростання.

До атестації службовців за новою методикою він поставився з такою ж відповідальністю, як і до роботи взагалі. Готуватися почав одразу ж, щойно дізнався про тестування. "Замість Бориса Акуніна читав перед сном Митний кодекс", – жартує.

Розповідаючи про процес тестування, Ігор відзначає незвичні завдання: на логічне мислення і на благонадійність.

Він вигадав власний алгоритм: відповідати чесно, не загадуючи, як було б "правильно" з точки зору оцінювання. Певно, через те і став відмінником тестування.

"Я впевнений, що в Митній службі працюють справжні професіонали, які чудово знають свою роботу і виконають будь-яке завдання. Якщо хтось не зміг скласти цей тест з першого разу, то це через хвилювання, а не через незнання", – переконаний Ігор.

Попри таку відданість роботі, Ігор Дзюбенко знаходить час і на активне життя поза службою, і на турботу про родину – дружину і двох синів.

"Спортом займався завжди: настільний теніс, плавання, велозаїзди. Улюблений вид спорту – футбол. Граю в півзахисті. Напередодні "Євро-2012" у нас був товариський матч у Польщі, Кракові.

Наша команда митної служби змагалася з польською. Це була дуже приємна поїздка. Взагалі вважаю, що спорт – це один із способів налагодити дружні контакти з колегами", – упевнений Ігор.

У повсякденному житті спорт допомагає відволіктися від робочих стресів, відпочити та з новими силами взятися до виконання службових обов'язків.

Спорт – не єдине, чим захоплюється Ігор. Він – завзятий турист. Любить ходити в гори, підкорив вершини не лише рідних Карпат, а й Польські та Словацькі Татри, ходив у походи Австрійськими Альпами.

Змалечку привчає синів до активного способу життя. Зі старшим сином, коли тому було два роки, уже ходив у походи. "Дитину несу в слінгу, на спині – рюкзак з речами та продуктами", – так описує Ігор цей досвід.

Дружина Ігоря підтримує його у всіх починаннях: разом вони ходять у походи та займаються спортом. Партнерські стосунки у пари і у вихованні дітей.

"З дітьми ми за чергою, так, щоб у кожного з нас був час і на родину, і для себе. Коли я з ними, дружина йде у своїх справах", – розповідає Ігор.

Про подорожі він розповідає із захопленням: мріє не просто відвідати нові країни, а й підкорити нові вершини.

"Хочу підкорити Ельбрус на Кавказі, Кіліманджаро в африканській Танзанії", – ділиться мріями хлопець.

"Часу має вистачати і на роботу, і на відпочинок"

Ірина Россочинська з Дніпра працює митницею вже 15 років. За цей час доросла до посади начальниці управління забезпечення митного контролю і митного оформлення, має 19 підлеглих у трьох відділах.

"Я оцінюю свій стиль керування як демократичний. У мене немає такого, що люди працюють "під страхом смертної кари".

Звісно, я контролюю виконання завдань, але у нас працюють професійні люди, тому вони знають, як виконувати ті чи інші завдання.

Якщо коректно ставити завдання, правильно мотивувати, то це стимулює людей працювати швидко та якісно", – розповідає Ірина.

Обрати професію Ірині допомогло відкриття у тодішньому Дніпропетровську нового вишу – Академії митної справи.

"Було цікаво, що це за професія. Я вступила на економічний факультет у 2001 році. Вступ був складний, був величезний конкурс. Навчання було складне, але це захоплювало", – згадує Ірина.

Під час навчання Ірина потрапила в експериментальну програму підготовки, відтак закінчила і бакалаврат, і магістратуру. Завершила навчання з червоним дипломом.

Після випуску за розподілом поїхала працювати у Маріуполь на два роки, потім перевелася на Донецьку митницю, а після початку бойових дій на сході повернулася до рідного міста. Переїжджати було нескладно – Ірина вважає це новим досвідом.

"Єдине, що давалося складно, – це прощання з людьми. Коли переходиш на нове місце, старий колектив залишається в душі", – ділиться Ірина. Вона досі тісно спілкується з колишніми колегами, яких через війну перевели до Маріуполя.

Навіть щоденна робота викликає в Ірини ентузіазм, а чи не найяскравішим враженням залишаються спогади про день, коли вона вперше потрапила в порт.

"Це така махина! Або ідеш на перевірку митного складу, а це – величезний елеватор. Стоїш на даху і розумієш: роботи щонайменше на день", – згадує Ірина.

На питання щодо гендерної рівноваги у митній службі Ірина впевнено відповідає: "Головне – професіоналізм. Якщо доведеш свою фаховість, то немає відмінностей між чоловіками і жінками. Питання тільки одне: чи можеш впоратися із завданнями".

Тестування стало своєрідним викликом для Ірини. Якщо перша частина – профільні знання – була знайомою ще з навчання в університеті, то другий і третій блоки змусили замислитися. Утім, Ірина впоралася.

"Усі три блоки ми проходили за один день, багато питань, час обмежений... Так, було незвично, але не можу сказати, що занадто складно.

Довелося повторити деяке законодавство, яке не використовую в щоденній роботі. Проте я працювала у різних відділах, тому знання в мене є, потрібно було лише освіжити", – розповідає Ірина.

Запам'яталися питання з третього блоку – щодо благонадійності, зокрема про баланс між професійним і приватним життям.

"Робота не повинна займати всі думки. Інколи, звісно, трапляються складні завдання, які важко викинути з голови, але з'являється азарт, хочеться їх вирішити.

Проте я вважаю, що має бути так: зранку з радістю йдеш на роботу, увечері – з радістю йдеш додому", – розповідає Ірина.

Свій вільний час вона присвячує родині та активним видам спорту, читає, любить прогулянки, малює картини, які дарує близьким.

Робота, як по нотах

Павло Ціко родом з невеликого містечка на Волині. Прикордонна область, багато знайомих працюють на митниці – вибір професії не викликав багато вагань у Павла.

За направленням потрапив до юридичної академії в Одесі і у 2012 році вступив на судово-адміністративний факультет відділення морського митного права.

Закінчивши навчання, Павло потрапив на роботу на Полтавщину, а потім став шукати місце ближче до малої батьківщини. Вакансія знайшлася на Поліській митниці, у відділі оперативного реагування, запобігання та протидії контрабанді.

"Жодної секунди не задумувався, щоб залишитися працювати в Одесі. Велике місто мене не приваблює. Шумний мегаполіс, постійні затори на дорогах… Мені такий ритм життя не подобається.

Я звик жити в невеликому місті. Амбіції є, проте тут у мене дуже приємний колектив, можна звернутися за порадою, тому мені робота подобається", – ділиться Павло.

Живе в сусідньому містечку, намагається часто їздити до батьків, до бабусі з дідусем. Там завжди потрібна допомога: заготовити сіно, зібрати врожай на городі.

"Коли вчився в "універі", то їздив допомагати батькам на добровільно-примусових засадах, а зараз дедалі більше сам розумію: треба допомагати", – розповідає Павло.

Робота не заважає Павлу вести активний спосіб життя: біг, футбол, більярд, спортзал, теніс, змагання місцевого рівня або дружні матчі між командами товаришів.

"Я не ставлю собі за мету високі спортивні успіхи. Якщо ти ввечері після роботи пересилив себе, обрав не пасивний відпочинок на дивані, а пішов до спортзалу – це вже перемога. Або зранку встав трохи раніше і вийшов на пробіжку. Тримати себе у формі – ось досягнення", – упевнений Павло.

Окрім спорту, митний службовець має ще одну пристрасть – гітару. Проте з нею хлопець "потоваришував" не одразу.

Як і багато підлітків, загорівся ідеєю музикування в сьомому класі. Тоді батьки на День Миколая подарували першу гітару. Павло почав опановувати інструмент, але швидко закинув. Повернувся лише в десятому класі.

"Я побачив, що є багато відеоуроків для самостійного вивчення. Узявся і таки освоїв інструмент. Перша гітара була з металевими струнами, було трохи важкувато, але пальці з часом звикли", – каже Павло.

На велику сцену виходити не планує, грає переважно для друзів, викладає відео в інстаграмі. Улюблені композиції для класичної гітари – From Souvenirs to Souvenirs Деміса Руссоса та Canción Del Mariachi Антоніо Бандераса.

Для коханої дівчини грає Стінга Shape of My Heart і Fragile. З нею Павло готувався і до тестування. Перед атестацією хлопець повторював галузеві знання і трохи нервував через незвичну тематику запитань.

"Другий блок тесту – це завдання на логічне мислення. Він містив і завдання, схожі на шкільний курс математики. Довелося багато згадувати, повторювати, тренуватися.

Моя дівчина, економіст за фахом, мені багато в чому допомагала. Хоча й жартувала, що вже набрид з тими тестами", – згадує Павло підготовку до атестації, яку він згодом успішно склав.