Спецпроєкт "Історії зі сталі"
"Стало менше скептицизму, ще більше довіри".
"Стало менше скептицизму, ще більше довіри".
Досвід робітниці металургійного велетня "АрселорМіттал Кривий Ріг"
Спецпроєкт "Історії зі сталі"
"Стало менше скептицизму, ще більше довіри".
Досвід робітниці металургійного велетня "АрселорМіттал Кривий Ріг"
За підтримки АрселорМіттал
27 листопада 2024
Повномасштабна війна принесла зміни в кожну сферу та в кожен напрям життєдіяльності країни. Зокрема, все більш відчутними стають кадрові зміни – чоловіки лишають свої посади та долучаються до захисту країни, а жінки – освоюють нові навички та адаптовуються в "чоловічих" професіях.
Одним з місць, яке асоціюється з важкою чоловічою працею, є найбільший виробник сталі в Україні "АрселорМіттал Кривий Ріг", що входить до складу міжнародної групи ArcelorMittal. На початку листопада 2024 року гірничий департамент цього металургійного гіганта відсвяткував 65 річницю.
ЕП поспілкувалась із працівницею підприємства та дізналась, що насправді металургія – не така вже й "чоловіча" справа. Про те, що привело Лідію Чучмай на "АрселорМіттал Кривий Ріг" та як цікавість і жага до своєї справи допомогли жінці-механіку стати керівницею підрозділу, читайте в матеріалі.
На металургійних підприємствах машиністи крана, електромонтери – переважно жінки
У структурі гіганту металургії "АрселорМіттал Кривий Ріг" гірничий департамент – один з ключових підрозділів, адже виробничий ланцюжок підприємства розпочинається в рудних кар’єрах, продовжується на рудозбагачувальній та дробарній фабриках, а фінішує в прокатних цехах, де у вогні народжується відома у всьому світі криворізька сталь.
Лідія Чучмай на своїй посаді відповідає за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів дробарної фабрики, керує підрозділом з 30 працівників: кранівників, слюсарів, працівників підрядних організацій. Минулого року пані Лідія отримала найвищу відзнаку – нагрудний знак "Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»". Нагорода присуджується найкращим працівникам за досягнення і відданість праці. Разом з нею були нагороджені 11 працівників майже 20-тисячного колективу.
Пані Лідія народилась і виросла в Кривому Розі. Її батько – військовий, згодом працював в шахті. Мама – співробітниця залізної дороги на одному з криворізьких ГЗК. Обрати професію кранівниці вмовив чоловік – з молодості "підводник", а в цивільному житті – майстер агломераційної фабрики Південного ГЗК
"
"Чоловік мені порадив стати машиністкою крана. Сказав: «Може, ти спробуєш, може, підеш?». Я ще зі старшим сином Максюшею (Максим – ред.) в декреті була. Пройшла навчання й мене прийняли на фабрику. Стала до праці. У нас великі крани – сталеві велетні, піднімають до 250 тонн вантажу. Сина ще малим приводила на роботу, показувала йому, як все працює (старший син пані Лідії, як і його батько, працює на іншому гірничому підприємстві – ред.). Я дуже люблю свій комбінат. Люблю алею – від прохідної до цеху – як всі вітаються: одне з одним, зі мною. Люблю наших людей", – розповідає пані Лідія.
Каже, що їй пощастило з "вчителями". Кожен початківець на підприємстві проходить наставництво в цеху.
"У мене були гарні вчителі. Я коли прийшла з училища, молоденька, то одразу попала до жінок, які в нас працювали з кранами – це Валентина Нікітенко, Тамара Мельничук, Мігус Надія, Раїса Романенко, Тетяна Гунченко. Пишаюсь своїми наставницями. Вони вже пішли з фабрики, але в моєму серці й в пам'яті нашого колективу будуть назавжди.
Праця в нас важка, але вони все робили з азартом, з "вогником", з влучними жартами. Підтримували, вчили. Старші жінки вміли керувати референими візками (спеціальні транспортні засоби, які використовуються для переміщення матеріалів, таких як руда чи вугілля, на дробарних і збагачувальних фабриках. Їх використовують для перевезення дробленого матеріалу від дробарок до наступних етапів обробки, таких як збагачення або подрібнення – ред.) Крім них до цих візків більше ніхто не торкався. Проте мене навчили, і коли я вже добре вміла, то їх підміняла. Я от теж всіх наших дівчат навчила вже", – розповіла пані Лідія.
Праця в нас важка, але вони все робили з азартом, з "вогником", з влучними жартами. Підтримували, вчили. Старші жінки вміли керувати референими візками (спеціальні транспортні засоби, які використовуються для переміщення матеріалів, таких як руда чи вугілля, на дробарних і збагачувальних фабриках. Їх використовують для перевезення дробленого матеріалу від дробарок до наступних етапів обробки, таких як збагачення або подрібнення – ред.) Крім них до цих візків більше ніхто не торкався. Проте мене навчили, і коли я вже добре вміла, то їх підміняла. Я от теж всіх наших дівчат навчила вже", – розповіла пані Лідія.
Попри загальні переконання про чоловічі та жіночі професії в металургії, на багатьох професіях історично працювало чимало жінок – переважно саме жінки ставали машиністками крана, електромонтерками.
Синенькі в аджиці за рецептом тьоті Валі Нікітенко
"
"Ми дружні були. Завжди так: дівчата, я салат закрила, давайте пробувати. Торт хтось спік – на всіх ріже. Як щось за новим рецептом зготували – одразу на роботу несли. Це зараз – інтернет відкрив і будь-які рецепти доступні. А тоді одна в одної переписували. Досі синенькі в аджиці закриваю за рецептом тьоті Валі Нікітенко. Помідори, салати в банках – все роблю, як у дівчат навчилась. Тамара Іларіонівна Мельниченко навчила мене й інших дівчат капусту квасити. Знаєте, що це можна тільки в жіночі дні робити? Понеділок, вівторок – це чоловічі дні, а от середа, п’ятниця – жіночі", – розповіла пані Лідія.
Вона згадує, як мріяла опанувати управління кранами на першій стадії дроблення, з якими легко управлялась її старша подруга Валентина Чернишова.
"Мені все було цікаво. Як працює, як влаштоване. Я на всіх типах кранів навчилась працювати. «Еверестом» для мене лишались тільки крани, які застосовували на першій стадії дроблення. В основному на них Валя Чернишова працювала, а новеньких майстри вчити не поспішали, тому що потрібно багато показувати.
Внизу стропальник, а машиніст наверху, в кабіні, й має виконувати спеціальні команди. Спускаюсь я після зміни – до мене підходить керівник і каже: «Більше на цю ділянку не приходь, ти погано працювала». Я розстроїлась! Ледь стримала сльози.
Наступного дня нас знову розподіляють за напрямами, я питаю: «Можна мені на першу стадію?». Майстер так подивився: «Ну іди». Приходжу, а у них там завжди було, як в буцегарні, накурено, багато чоловіків. Підходить той керівник і каже: «Я ж тобі сказав, щоб ти не приходила більше». А я у відповідь: «А я прийшла! Завтра прийду, за тиждень прийду, рік сюди ходити буду, поки не навчусь як Валя Чернишова працювати!». Зітхнув керівник і почав мене вчити усім тонкощам роботи на напрямі. Скоро вже мені знизу і воздушні поцілунки, і сердечка, і поклони летіли! Крила виростали!", – розповіла пані Лідія.
Внизу стропальник, а машиніст наверху, в кабіні, й має виконувати спеціальні команди. Спускаюсь я після зміни – до мене підходить керівник і каже: «Більше на цю ділянку не приходь, ти погано працювала». Я розстроїлась! Ледь стримала сльози.
Наступного дня нас знову розподіляють за напрямами, я питаю: «Можна мені на першу стадію?». Майстер так подивився: «Ну іди». Приходжу, а у них там завжди було, як в буцегарні, накурено, багато чоловіків. Підходить той керівник і каже: «Я ж тобі сказав, щоб ти не приходила більше». А я у відповідь: «А я прийшла! Завтра прийду, за тиждень прийду, рік сюди ходити буду, поки не навчусь як Валя Чернишова працювати!». Зітхнув керівник і почав мене вчити усім тонкощам роботи на напрямі. Скоро вже мені знизу і воздушні поцілунки, і сердечка, і поклони летіли! Крила виростали!", – розповіла пані Лідія.
Після народження другого сина Лідія Чучмай отримала пропозицію іти на підвищення – стати механіком з ремонту устаткування кранів. Вже працюючи на підприємстві, вона здобула спеціалізовану освіту механіка механічного обладнання металургійних заводів в металургійній Академії.
Підвищити розряд чи навіть змінити спеціалізацію можуть усі працівники підприємства. У Кривому Розі з 2014 року працює Університет АрселорМіттал в Україні – філія корпоративного Університету ArcelorMittal (Люксембург), який має філії й в інших країнах, де працює ArcelorMittal. За цей час в університеті здобули освіту майже 230 тис. студентів. До складу Університету АрселорМіттал в Україні входить оновлена будівля навчального центру, в якій розташовано 25 навчальних класів, що розраховані на 650 студентів, тренінг-центр з безпечного виконання робіт, тренажери-симулятори для відпрацювання практичних навичок.
У 2023 році навчання в університеті пройшли 19213 працівників. Серед них 415 робітників закінчили навчання з професійної перепідготовки, 1196 робітників отримали другу професію для розширення професійної діяльності, 17602 працівники навчались на виробничо-технічних курсах і курсах цільового призначення. Окрім того, 1,2 тис. керівників здобули освіту за темою "Лідерство в безпеці".
У Кривому Розі "АрселорМіттал" співпрацює з 27 навчальними закладами, щороку працевлаштовуючи на підприємство більш як 200 стажерів. Проєктами охоплено понад 18 тис. школярів і студентів, розповіла директорка з персоналу "АрселорМіттал Кривий Ріг" Катерина Залозних на саміті HR Wisdom Summit 2024 в Києві.
"Ми зацікавлені в тому, щоб наші діти залишались у місті – вчились, працювали, розбудовували майбутнє. І для цього ми робимо все можливе", – підкреслила Катерина.
Пані Лідія, продовжуючи працювати на підприємстві, також здобула і вищу педагогічну освіту.
"Андрій (молодший син) маленький був: я в зміні працювала і допомагала в дитячому садочку, щоб бути до нього ближче. І так надумала, що вийду на пенсію і піду на постійну роботу в садочок. Подала документи, без проблем отримала педагогічну освіту. Мені це зараз дуже стало в нагоді. На підприємство повертаються хлопці, які служили. З багатьма з них буває непросто. Отут мені дуже корисними стають навички з психології, які отримала під час навчання, вміння розмовляти, підтримувати", – розповіла пані Лідія.
"АрселорМіттал Кривий Ріг" працює навіть в умовах війни
"
"На нинішній посаді моя задача, щоб крани й всі підйомні механізми на фабриці працювали як годинник. Крани використовуються для заміни великих фрагментів обладнання, які важать окремі до 100 т. Заміна стрічки на конвеєрі також виконується за допомогою кранів. Мої обов'язки: щоб планові ремонти кранів, технічний огляд, змащування, перевірки – все відбувалось вчасно і не співпадало по часу з роботами в цехах, щоб на момент початку робіт все було готово. Це також робота з підрядниками", – розповіла пані Лідія.
Зізнається, що, як тільки прийшла на керівну посаду, певний скептицизм з боку чоловіків був – відстояти себе допомогли досвід і освіта.
"Підрядники були переважно чоловіки, і деяким не сподобалось, що я їх «хатинку трясти» збираюсь – їх на старий лад влаштовувало працювати. І вони давай мені дурниці розповідати, мовляв, неможливо це зробити, те також не можливо! Я посиділа, послухала їх. І потім по пунктах свою позицію обґрунтувала. Зрозуміли, що все одно доведеться робити все, що належить. Пізніше, коли інший підрядник мені також намагався своє нав’язувати, так вже ці хлопці йому сказали: облиш, це не та жінка, якій можна казки розповідати", – всміхається пані Лідія.
Згадує, що на новій посаді їй довелось не тільки перезавантажити роботу з підрядниками, але значно покращити роботу всього підрозділу, навести лад з документами. Резюмує коротко: "Все вдалось!".
"У мене така родина – чоловіча. Два брати. Два двоюрідних брати по батька лінії. Два двоюрідних брати по маминій лінії. Два сини. Тато. Мами моєї вже 10 років з нами немає, і я одна зі своїми чоловіками. Справляюсь", – розповіла пані Лідія.
Після початку повномасштабного вторгнення двоє братів і чоловік пані Лідії пішли в Збройні сили України добровольцями.
Загалом у лавах ЗСУ служить понад 3 тис. працівників "АрселорМіттал Кривий Ріг", з них 575 – це гірники. На жаль, 186 працівників підприємства, з них 16 гірників, загинули. Більш як 50 заводчан вважаються зниклими безвісти. Станом на зараз демобілізовані більш як 240 ветеранів, частина з них повернулась на підприємство. Для них запроваджена низка спеціальних програм.
"На початку повномасштабного вторгнення, 22 лютого, після ночі, коли нас вперше бомбили, у мене всі збирались. Стояли люди розгублені, в розпачі… Довелось трішки побути «заспокійливим». Заспокоїла всіх, запевнила, що підприємство нас не залишить без допомоги, не дасть пропасти. Так і сталось", – згадує пані Лідія.
Вже з перших днів війни в "АрселорМіттал Кривий Ріг" почала працювати гаряча лінія психологічної підтримки для працівників підприємства та їхніх родин. Усі, хто потребував допомоги, отримували її безоплатно.
Від початку повномасштабної війни робилось все, щоб підтримати свою багатотисячну команду. У лютому працівники заздалегідь отримали річну премію та зарплату. У березні-червні компанія виплачувала 100% зарплати всім працівникам, які були залучені у виробничій діяльності або працювали віддалено. Працівники, які в той час перебували в простої у зв’язку з обмеженням діяльності підприємства, одержували 2/3 своєї зарплати. Також компанія зберігає роботу та посади кожного військовозобов’язаного працівника підприємства, призваного на службу під час мобілізації.
Видобуток руди на "АрселорМіттал Кривий Ріг" фактично не припинявся. Саме експорт залізорудного концентрату, на який оперативно переорієнтувалось підприємство в перші місяці війни, допоміг втримати на плаву увесь комбінат.
Загалом з 2005 року з моменту, як "АрселорМіттал" став власником Криворізького комбінату, підприємство вклало $10,7 млрд загальних інвестицій та сплатило понад 103,2 млрд грн податків і зборів.
"Криворізький актив є одним з найбільших металургійних виробництв групи, важливим стратегічним активом, який зараз як найбільше гірничо-металургійне підприємство України робить свій важливий внесок в економіку, незважаючи на воєнні реалії", – підкреслив у зверненні з нагоди 19-річчя "АрселорМіттал" в Україні генеральний директор "АрселорМіттал Кривий Ріг" Мауро Лонгобардо.
Він подякував усім працівникам "АрселорМіттал Кривий Ріг", які всі ці 19 років йдуть пліч-о-пліч з компанією, є її рушійною силою, її опорою, її серцем.
"Я надзвичайно вдячний людям, які залишаються в ці важкі часи вірними підприємству, повертаються до нас після демобілізації, героїчно працюють попри усі загрози. Ми працюємо, бо відчуваємо підтримку всього світу, наших колег з різних країн. Працюватимемо, бо не можемо інакше. До Перемоги й після неї", – сказав Лонгобардо.
"АрселорМіттал Кривий Ріг" не припиняє інвестувати в розвиток підприємства і покращення умов праці своїх співробітників. Обсяги капітальних інвестицій за два з половиною воєнні роки склали 9 мільярдів гривень. У 2023 році підприємство посіло 9 місце в рейтингу NV.ua "Розвиток не зупинити. Хто найбільше вкладає в бізнес та економіку – топ-50 найбільших українських інвесторів". Завод інвестує значні кошти в розвиток екологічних проєктів та модернізацію виробництва.
Попри несприятливі обставини, продовжується реалізація проєкту "Третя карта" – масштабної ініціативи, спрямованої на створення нового хвостосховища для зберігання відходів збагачення корисних копалин. Проєкт має на меті забезпечити безпеку навколишнього середовища за допомогою новітніх технологій, що мінімізують вплив на підземні води та ґрунт. Площа будівництва складає близько 697 гектарів. Будівництво розпочалось у 2022 році.
Основна мета "Третьої карти" – зменшити екологічне навантаження на прилеглі території та забезпечити зберігання 280 мільйонів кубічних метрів відходів протягом наступних 30 років. Це хвостосховище дозволить закрити два старих сховища, що вже вичерпали свої ресурси, та застосовувати найбільш ефективні методи зменшення викидів і контролю за відходами. Проєкт передбачає висадку захисних лісосмуг вздовж меж земельного відводу, що допоможе знизити пилові викиди та покращити стан довкілля.
Працівники "АрселорМіттал Кривий Ріг" – найбільша цінність
За словами пані Лідії, війна багато чого змінила: чоловіки пішли захищати Батьківщину, а до традиційно "чоловічих" професій на підприємстві тепер ще частіше стають жінки. Більшість чоловіків своє відношення до жінок на чоловічих професіях в корні змінили – стало менше скептицизму, ще більше довіри, підтримки.
Раніше в "АрселорМіттал Кривий Ріг" жінки складали близько третини колективу. В останні роки їх кількість виросла.
Компанія також залучає до роботи тимчасово переміщених осіб. Багатьох перенавчають на виробничі спеціальності, в тому числі й в корпоративному університеті.
"Що лишилось незмінним – турбота про людей, яку ми постійно відчуваємо від підприємства. Усі працівники забезпечені зручним, теплим і чистим спецодягом, спецвзуттям. Щодня ми отримуємо на спеціальну картку безкоштовно молоко або кефір чи сметану на вибір (на професіях за Першим списком). Часу стало менше, але, як і раніше, збираємось – чаюємо, ділимось смачним і рецептами, вітаємо з днями народження, допомагаємо, якщо хтось в лікарні або потребує допомоги для своїх на фронті. Новеньких в колективі одразу беруть під крило. От у нас дівчина почала працювати – вона з Покровська. Люди приїхали, ну як приїхали – без нічого! Їх евакуювали! Наші дівчата, чую, підходять питають: Таня, не соромся, звертайся, кажи, що тобі треба…", – розповіла пані Лідія.
Охочі можуть дізнатись про виробничі професії, можливості працевлаштування в "АрселорМіттал Кривий Ріг" на традиційній "Ярмарці вакансій", яка проходить в Університеті АрселорМіттал в Україні.
"У нас є і зовсім молоденькі дівчата, і доросліші, але такі, що взагалі не мали досвіду роботи. На інших роботах деяким з них відмовляли, але я беру, вчу всьому, як і мене колись мої наставниці вчили. Ніхто не народився з вмінням. Ми всі колись чогось не вміли. На все потрібен час, і комусь потрібно більше часу. Ми розуміємо, скільки зусиль і підтримки треба вкласти, щоб виростити спеціаліста – людину, яка готова розпочати працювати самостійно, яка братиме на себе відповідальність і проявлятиме ініціативу, поглиблюючи кваліфікацію і нарощуючи розряд", – каже пані Лідія.
Попри війну, серед її підлеглих є такі, хто наважився на народження дитини, пішов в декрет.
"На таких підприємствах, як «АрселорМіттал» майбутня мама абсолютно захищена і має право на повноцінний декрет. Підприємство бере спеціаліста не на місяць – більшість, хто приходить, в дружній заводській родині не тільки працюють, але і розвиваються, навчаються, ростуть над собою, залишаючись з підприємством на все життя", – підсумувала Лідія Чучмай.
"Андрій (молодший син) маленький був: я в зміні працювала і допомагала в дитячому садочку, щоб бути до нього ближче. І так надумала, що вийду на пенсію і піду на постійну роботу в садочок. Подала документи, без проблем отримала педагогічну освіту. Мені це зараз дуже стало в нагоді. На підприємство повертаються хлопці, які служили. З багатьма з них буває непросто. Отут мені дуже корисними стають навички з психології, які отримала під час навчання, вміння розмовляти, підтримувати", – розповіла пані Лідія.