За підтримки "АрселорМіттал Кривий Ріг"
26 грудня 2024
Дозувальниця агломераційного цеху "АрселорМіттал Кривий Ріг" Наталія Олекса вшанувала пам’ять коханого, батька її доньки, змінного майстра агломераційного цеху
Анатолія Прідьми, створивши мурали на стінах цеху, в якому пара познайомилась і довго разом працювала.
Старший навідник протитанкового взводу роти вогневої підтримки 2-го десантно-штурмового батальйону Анатолій Прідьма загинув 13 березня 2022 року в місті Сіверськодонецьк (раніше – Сєвєродонецьк) Луганської області, мужньо захищаючи Україну від навали російських загарбників. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
"АрселорМіттал Кривий Ріг" шанує пам’ять пана Анатолія, підтримує його родину й усі родини заводчан, які в лавах українського війська загинули на війні. З 20-тисячного колективу підприємства і підприємств підрядників до лав Збройних сил України мобілізовані понад три тисячі працівників. З війни до робочих місць повернулись 218 з понад 400 демобілізованих. Колектив підприємства втратив загиблими 194 працівника. Шістдесят вважаються зниклими безвісти. шестеро – у полоні.
Початок кохання
Світ знає приголомшливі історії кохання, увічненого в мистецтві. У Львові вже понад два століття про закоханих до нестями говорять, що вони "любляться як Ванда і Ґроттґер" – заможна панянка Ванда Моне і бідний художник Артур Ґроттґер, картини якого отримали світове визнання. На перешкоді їх шлюбу став невиліковний у той час туберкульоз. Він передчасно обірвав життя Ґроттґера в Парижі. Безутішна Ванда Моне на гроші свого приданого замовила пам’ятник на Личаківському цвинтарі, де поховали митця. Пам’ятник вона спроєктувала сама. Скульптор Поль Ойтельє втілив його, увічнивши в камені її – юну красуню, яка вже двісті років охороняє вічний сон коханого, тримаючи символ вірності – сокола. Біля її ніг – ліра з розірваними струнами та розбита палітра художника.
На відміну від Ванди Моне Наталія Олекса створює мурали на стінах агломераційного цеху "АрселорМіттал Кривий Ріг" власними руками, без жодної сторонньої допомоги.
З перервою на декрет після народження їхньої з паном Анатолієм донечки Мар’яни, пані Наталія працює в "АрселорМіттал Кривий Ріг" з 2016 року.
Анатолій Прідьма та Наталія Олекса з донечкою Марьяною
"
"Працюю на завантаженні бункерів шихтою (суміш сировинних матеріалів, підготовлена для подальшого перероблення в металургійних процесах – ред.). Фізично робота виснажлива – матеріал важкий, а як мокрий, то ще важчий. Буває, що потрібно набирати його в місцях зберігання, до яких складно дістатися. Коли починала, «звільнялась» щодня. Нила спина, німіли руки. Не звільнилась через хорошу зарплату – знайти їй альтернативу було непросто. Мусила годувати сина, змалечку виховувала його одна. І характер в мене – кажу собі: все, що нас не ламає, робить сильнішими", – розповіла пані Наталія.
Склади шихтових матеріалів в аглоцеху
За освітою жінка – кухар. Одразу після технікуму працювала на кухні одного з криворізьких ресторанів. Повернулась до технікуму викладати, але грошей не вистачало. Виростили її бабуся з дідусем, тому підтримки особливої не мала.
Наталія Олекса
З батьком свого сина після недовгого шлюбу розійшлася.
"
"Перший шлюб був по молодості. Мій друг. Ось поки дружили, було все добре. Потім почав вживати всяку заразу і переносив це, звісно, на нас с сином. Довго терпіти не змогла, і з 11 місяців дитину виховую самотужки, – згадує Наталія і додає: – Ковтнула в житті лиха, але з Анатолієм все було інакше".
Нещодавно синові пані Наталії Артему виповнилось 15 років.
Коли жінка прийшла працювати в "АрселорМіттал Кривий Ріг", малому було близько шести рочків.
Анатолій Прідьма починав в агломераційному цеху, як і Наталія, дозувальником. На момент їхньої першої зустрічі він вже виріс до змінного майстра, керував бригадою.
"У першу ж нашу зустріч Анатолій на мене… нагримав. У мене 35-й розмір і спецвзуття мені не одразу змогли підібрати. Не чекаючи, пішла без нього в цех. В робі, в касці – все як годиться, а на ногах – кросівки. Він як це побачив – здійняв галас: мовляв, що ти думаєш собі, дівчино? А якщо впадеш? А якщо тобі пальці переламає! І вигнав з цеху, наказавши без спецвзуття не вертатись", – згадує Наталія.
Пан Анатолій був старшим за Наталію на 4,5 роки. Зізнається, запали в душу його очі, одразу.
"
"Глибокі, майже бездонні… Кольором які? Незвичайні. Зеленкуваті. Вії такі пишні. Поглядом заворожував", – каже вона.
З першого дня творча особистість Наталія Олекса і вимогливий майстер Анатолій Прідьма не могли спокійно існувати одне з одним. Сперечались ледь не щодня.
"Ну, по-перше, я як повар до того на виробництві ніколи не працювала, мені все цікаво. Про все розпитувала: що це, що то, як краще зробити. А він: «Не розумієш, що ти у мене тут не одна, у мене ціла бригада, не можу я біля тебе стояти й одній тобі всю увагу приділяти». Ображалась за таку відповідь на нього сильно", – згадує жінка.
Каже, що відповідала майстру гідно – чітко окреслила особисті кордони, вимагала поваги, голосу не підвищувати, навіть якщо зауваження доречні. Він це приймав – за панциром ховалось щире серце, прихильне і відкрите до людей.
З часом почали частіше розмовляти: не тільки про виробництво, але і про життя.
"Анатолій виявився дуже сором’язливий. Це навіть вражало. Сильний, дорослий чоловік, керівник і… сором’язливий, як дитина. Став часто приходити посидіти, поговорити, допомагав", – каже вона.
Своїм почуттям пара дала волю на новорічному корпоративі.
"
"Анатолій спиртне взагалі не вживав – у нього алергія. Він усіх розвозив по оселях. Ну а оскільки нам було по дорозі, лишились разом на додаткову зміну. Вже тоді обоє розуміли – будемо разом на все життя", – згадує Наталія.
Все було, як в житті, – непросто. Пан Анатолій не розлучився з першою дружиною. З нею виховував спільного сина Тимофія. Він страждав. Розривався.
Одного дня прийшов з речами й залишився.
"Було це у вересні 2017 року. Мій син його зразу прийняв. Разом їздили відпочивати на базу відпочинку «Мар’янівка» (належить підприємству «АрселорМіттал Кривий Ріг» – розташована в мальовничому місці неподалік від Кривого Рогу. База працює для працівників підприємства та їхніх родин – ред.). Хлопці вудили рибу", – каже Наталія.
Почали разом жити у трикімнатній квартирі, яка в минулому належала бабусі пані Наталії. Жили добре. Встановили бойлер. Планували ремонт. Купили техніку: газову плиту, нове обладнання для кухні, мікрохвильовку, мультиварку. Пані Наталія каже, що досі все це стоїть запечатане в коробках.
Анатолій Прідьма і Наталія Олекса
"
"Найкращий відпочинок для нас був у Толіка мами. Там було завжди найзатишніше. Ніколи не забуду, як поїхали вперше. Було це вже після того, як він прийшов до нас з речами. А все одно мені було якось не по собі. Боялась осуду. А його мама нас прийняла. Приїхала сестра Анатолія з дітьми й з чоловіком. Мама стіл накрила: наша улюблена страва була – оселедець під шубою. Ми обоє любили. І я, і Толіка мама готуємо тільки з домашнім майонезом. А ще картопелька, квашена капустка. Бутерброди. Гриби мариновані. Анатолій їх дуже любив", – згадує пані Наталія.
Каже, в їхній місцині перевагу віддають їстівному грибові "синєножка", про існування якого в інших регіонах грибники й не знають. Він особливий – щільний і на смак нагадує курку. Росте цей гриб з весни до пізньої осені, а під час теплової обробки виділяє приємний фруктовий аромат. По гриби ходили всією родиною – з мамою, сестрою, дітьми.
Від батька пан Анатолій успадкував пасіку і любов до бджіл. Тепер за нею доглядає його мама і племінники.
"В основному збирали мед з різнотрав’я – і акація, і липа. Соняшниковий мед теж був", – каже пані Наталія.
У неї на мед алергія.
"Коли його викачують, я взагалі стараюсь з дому не виходити. На смак пробувала, але тільки в поєднанні з протиалергійними пігулками", – розповідає жінка.
Без ампули адреналіну вона на пасіку не їздить.
"
"Якось мене бджола вкусила під лопаткою, але стався набряк шиї. Я задихалась. А от Толіка, коли мед качали, могли вкусити й тридцять, і більше бджіл і в нього набряків жодних не виникало. Якщо багато кусало одночасно, просто приходив і лягав спати. Жилистий він у нас був, сильний чолов’яга", – каже вона.
Прощання
У Наталії та Анатолія народилась спільна донечка Мар’яна. На момент, коли в життя промислового міста, як і всієї України, увірвалась війна, малій було три рочки. У Кривому Розі ледь не щодня ставались прильоти. Наразі Наталія з дітьми проживають у мікрорайоні, який через російські атаки надовго лишався без тепла – щоб зігрітись в оселі їй доводиться одягати на себе і дітей кілька шарів одягу, спати одягненими.
Анатолій Прідьма
"
"Коли повномасштабна війна почалась, Толік одразу сказав, що піде нас захищати. Він поїхав до мами, оновив свої дані у військкоматі. Його даних не було, але він доклав значних зусиль, щоб їх відшукали. У військкоматі сказали: чекайте. Він повернувся до нас і ще декілька днів ходив на роботу. Потім його викликали", – згадує пані Наталія.
Її син Артем продовжував вчитись в школі онлайн, Мар’яна теж у садок більше не ходила. Ледь не щодня мужній Кривий Ріг здригався від вибухів російських ракет і дронів.
Наталія не приховує, що відмовляла коханого від рішення доєднатись до війська:
"Ну ми всі – жінки, мами. Боїмось втратити. Я просила: «Лишися, не іди». Казала: «Подумай про нас, як ми без тебе будемо». А він: «Заспокойся, все буде добре. Я іду туди, щоб вони не прийшли сюди, до вас»".
Змирилась. До двох годин ночі допомагала коханому збирати речі. Попрощались. О шостій за ним заїхали хлопці.
Анатолій отримав розподілення до в/ч А0224 у Миколаєві. Він став старшим навідником протитанкового взводу роти вогневої підтримки 2-го десантно-штурмового батальйону.
"Ми весь час були на зв’язку. Записували йому з дітьми відеозвернення. Просили, щоб він себе беріг", – каже вона.
26 лютого пан Анатолій вирушив з дому, а 13 березня ворожа куля обірвала його життя.
"
"З 8 Березня нас встиг привітати. А за шість днів у нього мав бути день народження… Мені зателефонував його племінник і сказав… ", – згадує пані Наталія.
Героям навіки слава!
Поховали Анатолія в його рідному селі Степанівці Устинівської громади на цвинтарі, коло батькової могили. На момент смерті мужньому воїнові, який загинув як герой на полі бою, було 37 років. Назавжди лишилось 37… Фотографія героя встановлена на місцевій Алеї Пам’яті.
Біль і розпач Наталія вилила у першому муралі, який займає всю стіну агломераційного цеху. Каже, що керівництво цеху в усьому підтримувало – придбали фарбу, пензлі.
Деталі муралу
"У цій картині зашито багато символів – особливих, відомих тільки нам двом… Багато такого, що крім мене міг знати лише Анатолій. Майже всі знакові для нас обох місця – місто і завод – все виписано в моїй картині", – каже жінка.
Бойовий їжачок на стіні в цеху
Другим муралом, створеним її талановитими руками, став їжачок з гранатометом. Симпатичний і бойовий – він улюбленець усього колективу аглофабрики "АрселорМіттал Кривий Ріг". Найближчим часом Наталія планує розпочати роботу над третьою композицією – сюжет вже готовий: вона хоче зобразити українського військового з крилами, який тримає на своїх руках жінку.
"Пережити втрату коханої людини… Хіба це взагалі можливо?" – питає вона.
Зізнається, без підтримки колективу було б набагато важче.
"Після загибелі Анатолія всі допомагали. Особливо колишній начальник нашого цеху Віталій Сергійович Книга, всі наші, дівчата з бригади. На похорон усі приїхали – завод орендував автобус", – каже Наталія, і чутно, як вона стримується, як важко їй згадувати та говорити.
"АрселорМіттал Кривий Ріг" виділив матеріальну підтримку - єдиноразову виплату 300 тис. грн пані Наталії з дітьми, як і всім родинам загиблих працівників.
Підприємство підтримує всі родини своїх загиблих героїв. Не тільки матеріально – постійно на зв’язку, фахівці інформують про доступні їм послуги, допомогу психолога, запрошують на заходи, зокрема для дітей полеглих героїв. Другий рік поспіль до Дня захисників і захисниць в "АрселорМіттал Кривий Ріг" проводять турнір з мініфутболу серед цехових команд, на які запрошують родини загиблих, щоб вшанувати пам’ять.
Мар’яна хоч і маленька була, а батька пам’ятає добре, розповіла Наталія.
Каже, часто переглядають разом його фотографії, згадують.
"
"Донечка постійно запитує, чому він до нас не їде. Я їй казала, що тато тепер на небі працює – у нього ж золоті руки й він лагодить зіроньки, сонце, місяць, щоб все добре працювало. А вона: «Мама, ну чого він так довго працює? Коли приїде до нас?»", – розповіла пані Наталія.
Жінка мріє, що перемога України настане і вона поїде святкувати її на могилі в коханого. Наталія молиться за хлопців на фронті, за всіх українських захисників і каже – головне, щоб вони повернулись живими…