За підтримки "АрселорМіттал Кривий Ріг"
18 грудня 2024
Старший майстер виробничої дільниці дрібносортного стану 250-4 сортопрокатного цеху №2 "АрселорМіттал Кривий Ріг" Павло Житникович з перших днів повномасштабного вторгнення – на промисловій передовій.
Розділив з підприємством усі випробування. Росіяни поцілили в його цех трьома "Іскандерами", вбили працівника, зруйнували обладнання.
Відключення електроенергії, відсутність технічної води після підриву ворогом Каховської ГЕС ставали для працівників металургійного велетня і потужними викликами, і складними завданнями. Багато що доводилось робити вперше, винаходити рішення, які досі не застосовувались.
Павлу Житниковичу доводилось буквально жити в цеху. За необхідності майстер працював у вихідні, понаднормово, заміняв собою працівників, яких не вистачало. Має переконання – підлеглі мають право на помилку, у керівництва такого права немає.
В "АрселорМіттал Кривий Ріг" Павло Житникович працює вже 23 роки. Його батько, ветеран праці Олександр Житникович, віддав підприємству 37 років, рідний брат, Роман Житникович, – працює вже 31 рік.
Павло Житникович на виробництві "АрселорМіттал Кривий Ріг"
Пан Павло пройшов шлях від посадчика гарячого металу до старшого майстра виробничої дільниці. За весь час на лікарняному був лише раз. Наразі у нього в підпорядкуванні 189 працівників – і чоловіки, і жінки. Робота – не з простих.
"
"На підприємстві я з 2001 року. У 2000-му був на виробничій практиці від технікуму на третьому дротовому стані – близько пів року проходив навчання на виробництві, а вже після технікуму, у 2001 році, з 9 червня офіційно працевлаштований", – розповідає Павло Житникович.
Згадує, що вперше опинився в цеху ще шестирічним хлопцем. Батько взяв із собою, ідучи за путівкою від заводського профкому в табір відпочинку для дітей в Лазурному (з 24 лютого 2022 року селище тимчасово окуповане російськими військами). Було це ще у 80-х роках.
Павло Житникович на виробництві "АрселорМіттал Кривий Ріг"
"
"Батько привів мене на третій дротовий стан (комплекс обладнання для виробництва катанки діаметром від 5,5 мм до 8,0 мм). Пам'ятаю свій захват! Це дуже видовищно – розпечений до 1200 градусів за Цельсієм метал виблискує, сяє. Квадратна заготовка подається у кліть і на очах перетворюється на вогняну стрічку, що в'ється поміж валками, перекручується. Засвітились тоді й мої очі. Я собі такий пунктик записав у голові. Мабуть, це і був момент, коли вирішив, що стану металургом", – розповів пан Павло.
Батько пана Павла, Олександр Житникович, прийшов на підприємство ще в 70-х. Він був родом з маленького селища в Рівненській області, а в Кривий Ріг приїхав навчатися в технікумі. Звідси пішов в армію, повернувся і почав працювати на металургійному комбінаті. На підприємстві пройшов шлях від оператора поста керування станом гарячого прокату до начальника дільниці. Помер у віці 70 років вже на пенсії.
Офіційно роком заснування металургійного підприємства, яке у 2005 році придбав гігант світового ринку сталі ArcelorMittal (тоді ще це була компанія Mittal Steel), вважається 1934 рік, коли в доменній печі № 1 отримали перший чавун. У 1970-х на підприємстві була задута наймогутніша у світі на той момент доменна піч № 9, разом з якою почала роботу Криворізька ТЕЦ № 3.
Лінія упаковки продукції дрібносортного стану № 4
У цеху, де працює пан Павло і його рідний брат, раніше працював штрипсовий стан – комплекс для гарячої прокатки широкосмугової сталі. У 1990-х його демонтували. Дрібносортний стан № 4 після проведеної у 2020 році ArcelorMittal модернізації працює двома сторонами: на правій катається арматура в прутках діаметром від 10 до 36 міліметрів, на лівій виробляється арматура в бунтах діаметром від 8 до 24 міліметрів. На цьому виробництві використовується шпулерна намотка, що унікально для української металургії – ніде на інших підприємствах такого більше немає.
Арматура в шпулерних мотках у цеху Павла
Придбавши металургійний комбінат на приватизаційному аукціоні у 2005 році, компанія ArcelorMittal донині залишається найбільшим іноземним інвестором України, партнером і другом країни. Компанія за ці 19 років інвестувала вже понад $10,7 млрд, сплатила 103,2 млрд грн податків і зборів.
"Коли батько ще працював, після закінчення зміни я до нього заходив. Часто радився, адже ніхто, крім нього, не знав стільки нюансів про цех, обладнання. Він був свідком встановлення, збірки більшості агрегатів. Як він мене вчив, так і кажу працівникам – пост керування (комплекс за допомогою якого відбувається керування прокатними станами – відіграє ключову роль у забезпеченні ефективної та безпечної роботи всього комплексу обладнання) – це основа прокатного виробництва. Якщо розумієш, як у тебе працює обладнання, ти зробиш все як слід, і буде в тебе перший сорт найвищого ґатунку", – розповідає пан Павло.
Пан Олександр пишався, що обоє синів працюють на підприємстві, не ледарюють. Коли виходив на пенсію, пан Павло вже був старшим майстром основної виробничої дільниці.
"
"Справами цеху батько цікавився щодня. Ми з ним часто розмовляли. Тим більше, що жили в одному районі, ходили постійно в гості. І на рибалку часто разом їздили – він вперше мене повіз рибалити, коли мені ще ледь 2,5 роки виповнилось", – каже Павло Житникович.
На підприємстві пан Павло зустрів першу дружину – пані Ірину.
"Ми в одному цеху в різних бригадах працювали. Вийшло так, що я затримався зі зміни, бо працював, підміняв майстрів. Була виробнича ситуація, і я затримувався, а вона прийшла на свою зміну", – каже пан Павло.
Було йому тоді 22 роки. Не без гордості повідомляє, що в цьому віці вже підміняв майстрів – "здібний був, завоював довіру". Відгуляли весілля. У 24 роки пан Павло став батьком. Зараз перебуває в другому шлюбі, але з колишньою дружиною і дочкою зберіг теплі стосунки. Доньці вже 18 років. Вступила на факультет міжнародних економічних відносин.
Павло з донькою
"Ми з дружиною всі свої мрії втілили в дитину. Донька вільно володіє англійською мовою. Навчалась у четвертій Криворізькій спеціалізованій школі. Англійську змалечку вчила. В математиці теж дуже сильна – має нахил, тому й обрала економічний факультет", – каже пан Павло.
Мужні майстри, попри ракетні атаки, все вберегли
Повномасштабне вторгнення РФ перевернуло догори дриґом розмірене, чітко поділене між виробничими змінами життя криворізьких металургів.
"
"Ми кожен ранок збираємось з майстрами й бригадирами у мене в кабінеті на невеличку нараду. Вирішуємо, коли виконувати профілактичні роботи, у кого що заплановане, визначаємо пріоритети. 24 лютого 2022 року зібрались, як завжди. Тільки вже все свистіло, росіяни вже гатили по місту ракетами", – згадує пан Павло.
Каже, що в перші тижні війни багато хлопців вирішили йти добровольцями в ЗСУ. З дільниці пана Павла на фронт пішли 60 чоловіків. Під час мобілізації на ДС 250-4 забрали половину чоловіків з персоналу: електриків, механіків, технологів, керівний склад.
Павло Житникович (в центрі) з колегами в цеху
Загалом з 20-тисячного колективу "АрселорМіттал Кривий Ріг" та підприємств підрядників до лав Збройних сил України мобілізовані понад три тисячі працівників. З війни до робочих місць повернулись 218 з понад 400 демобілізованих. Колектив підприємства втратив загиблими 191 працівника. Шістдесят вважаються зниклими безвісти. П’ятеро – у полоні. В одному лише цеху пана Павла (сортопрокатному № 2) загинули 11 працівників.
"Звичайно ж, мені як керівнику потрібно було забезпечити виробництво. Я навіть сам сів на один пост керування і робив все сам", – згадує він.
Згадує, як їх надихав начальник цеху Сергій Комлєв, який зараз теж боронить Україну в ЗСУ.
"
"Нас, керівників, він закликав виходити навіть у вихідні, бути з нашими людьми, говорити з ними, жаліти їх – більше брати на себе", – розповів пан Павло.
У перші місяці робота на ділянці зупинилась, але людям виплачували заробітну плату. А коли виробництво знов налагодилось, ворог поцілив у цех трьома "Іскандерами". Сталось це в грудні 2022 року. Через атаку загинув бригадир з переміщення сировини напівфабрикатів і готової продукції у процесі виробництва сортопрокатного цеху № 2 Володимир Ковальчук. Його тіло знайшли під руїнами. Під руїнами опинились ще троє співробітників. Їх знайшли живими.
Дрібносортний стан 250-5 підприємства після влучання ворожих ракет 5 грудня 2022 року
Після трагічної події колеги та друзі об’єдналися, аби допомогти родині Володимира. У чоловіка залишилися дружина, дві доньки та батьки.
"Проводили колегу в останню путь усім цехом – море людей прийшло. Вшанували його. Шануємо його пам'ять", – каже пан Павло.
Підприємство виділило матеріальну допомогу родині, але заводська родина зібрала і від себе. Говорячи про загиблого, згадують, що в роботі він був безвідмовним. Сумлінно виконував усі завдання. А як людина – завжди веселий, любив посміятися. Добродушний був хлопець.
Через російську атаку зазнав серйозних пошкоджень п'ятий дрібносортний стан – наразі відновити його роботу неможливо. Асортимент підприємства скоротився на кілька позицій.
Працівників дуже підтримало, що їхніх дружин та дітей компанія ArcelorMittal власним коштом евакуювала і влаштувала за кордоном і на заході Україні.
"Для нас було дуже важливо, що наші рідні в безпеці. Багато хто з хлопців трошечки заспокоїлися. Працювали, я думаю, навіть краще ніж до війни. Така подяка була у людей, що нас не покинули сам на сам в біді", – розповів пан Павло.
За цією програмою виїхали й дружина з дочкою пана Павла.
Чоловіки та працівниці підприємства, які відмовились виїжджати, лишились на виробничій передовій.
Страшним випробуванням для підприємства стали блекаути, які почались з жовтня 2022 року. Ще у 2017 році з метою підвищення продуктивності та зменшення викидів ArcelorMittal провів модернізацію на підприємстві. Багато процесів було автоматизовано, встановили нову машину безперервного лиття заготовок і тоді ж в цеху, де працює Павло Житникович, з’явилась сучасна smart-піч.
"
"Вона чудо яка розумна – все керується програмним забезпеченням з комп'ютера. Проте в блекаути ця диво-піч для нас перетворилась на найбільший біль. Всередині печі є водоохолоджувальні елементи – великі фрагменти, виготовлені з вогнетривкого матеріалу. Попри це, уся конструкція прогрівається, їй потрібно охолодження. Система в пічці така, що крокуючі балки також повинні охолоджуватися. Усе це охолоджується водою, проте без електроенергії насоси не качають воду.
І уявіть це – при температурі 1300 градусів Цельсія, якщо піч просто вимкнути (що теж не такий простий процес), навіть взимку до температури 70 градусів вона остигатиме не менше ніж дві доби. Без охолодження є ризик, що все вибухне. Від перегріву вода почне кипіти й перетвориться на пару – така собі мінімодель атомного реактора.
Коли вперше сталась ситуація з вимкненням електроенергії, ми буквально всі жили на роботі, і головною нашою турботою була, звісно, піч. Вихід з ситуації знайшли. Розробили комплекс заходів, протоколи безпечного поводження з піччю, з іншим обладнанням, дотримуємось їх. У нас є генератор, всі знають, що робити, куди дзвонити, щоб вода подавалась і охолодження відбувалось", – розповів пан Павло.
І уявіть це – при температурі 1300 градусів Цельсія, якщо піч просто вимкнути (що теж не такий простий процес), навіть взимку до температури 70 градусів вона остигатиме не менше ніж дві доби. Без охолодження є ризик, що все вибухне. Від перегріву вода почне кипіти й перетвориться на пару – така собі мінімодель атомного реактора.
Коли вперше сталась ситуація з вимкненням електроенергії, ми буквально всі жили на роботі, і головною нашою турботою була, звісно, піч. Вихід з ситуації знайшли. Розробили комплекс заходів, протоколи безпечного поводження з піччю, з іншим обладнанням, дотримуємось їх. У нас є генератор, всі знають, що робити, куди дзвонити, щоб вода подавалась і охолодження відбувалось", – розповів пан Павло.
У період навіть перших відключень електроенергії в цеху не втратили жодної одиниці обладнання. Мужні майстри та їх підлеглі все вберегли.
"Коли ти – керівник, то маєш відповідальність не тільки за себе, а і за колег-працівників. В екстремальних ситуаціях постійно потрібна присутність керівника. Маєш не допускати паніки, організувати роботу чітко, злагоджено. Працівники можуть робити помилки, керівники – ні", – каже пан Павло.
Загалом "АрселорМіттал Кривий Ріг" пережив вже сім блекаутів.
У 2023-му через підрив російськими окупаційними військами Каховської ГЕС "АрселорМіттал Кривий Ріг" на певний час лишився без води й знову був змушений зупинитись. На момент атаки на дамбу підприємство споживало близько 2,5 тис. кубометрів технічної води на годину. Одразу після атаки рівень впав майже у два рази.
У рекордно короткі строки "АрселорМіттал Кривий Ріг" побудував 5 кілометрів нового трубопроводу для водопостачання Кривого Рогу та покриття виробничих потреб. Він дозволяє постачати воду з річки Інгулець і наповнювати Південне водосховище. Також підприємство брало участь в реалізації ще одного міського проєкту із забезпечення водою Кривого Рогу шляхом перекидання води з Кресівського водосховища.
Війна і випробування зблизили колектив, об’єднали людей
У середині 2024 року "АрселорМіттал Кривий Ріг" зміг наростити виробництво металургійної продукції до половини довоєнного рівня. Виробництво залізорудного концентрату сягнуло майже трьох чвертей від довоєнного. Підприємство докорінно перебудувало систему логістики, і зараз морський коридор вже служить для відвантаження не тільки залізорудного концентрату, а й готової продукції. Дефіцит локального ринку у вугіллі замістили імпортною сировиною, підтримуючи високі запаси.
Також "АрселорМіттал" реалізовує кілька проєктів для забезпечення стабільного енергопостачання та автономного опалення критично важливих об’єктів виробництва, впроваджує заходи з енергоефективності.
Наразі підприємству доводиться працювати під тиском несприятливих факторів, серед яких, зокрема, значне зростання цін на електроенергію в Україні. "АрселорМіттал Кривий Ріг" імпортувало у червні-жовтні 80% електроенергії, щоб забезпечити стабільність енергопостачання. Проте ціна імпортної електроенергії для підприємства майже у два рази перевищує ціну, яку платять його конкуренти в країнах Західної Європи. Це призвело до значного здорожчання кінцевої вартості електроенергії для підприємства.
"
"Часті відключення та перебої з постачанням електроенергії перешкоджають повноцінному відновленню виробництва, унеможливлюють довгострокове планування та збільшують собівартість, адже ситуація може змінитися щохвилини. Щоразу заново доводиться перезапускати всі процеси після блекаутів, знову переглядати графіки, обсяги, дати. Це призводить до швидкого зносу обладнання та додаткового навантаження на персонал", – зазначив на 944-й день війни CEO "АрселорМіттал Кривий Ріг" Мауро Лонгобардо.
Серед інших несприятливих факторів – значне скорочення внутрішнього ринку, на якому підприємство мало перевагу завдяки короткому плечу. Нині внутрішнє споживання продукції підприємства зменшилось і складає тільки 60% від довоєнного. Додатково тисне несприятлива ситуація на зовнішньому ринку.
Сукупність чинників, на які має вплив держава, роблять роботу підприємства збитковими через занадто високу собівартість продукції. Якщо така негативна динаміка триватиме, підприємство дедалі скорочуватиме обсяги виробництва та кількість персоналу.
У четвертому кварталі 2024 року підприємство скоригувало рівень виробництва. Протягом жовтня-грудня на виробництві працювали тільки одна доменна піч № 8. В роботі були дві-три агломераційні машини (формують сировину для доменних печей – шихту). Коксохімічне виробництво працювало під потреби металургійного виробництва. Відповідно була скоригована робота конвертерного цеху і машин безперервного лиття заготовок.
Коригування планів відбулось без скорочень персоналу. Навпаки, підприємство продовжує відчувати гостру нестачу і відтік кадрів, переважно спричинені мобілізацією. За результатами роботи у 2024 році рівень укомплектованості вдалося втримати фактично на тому ж рівні, а показник відтоку – дещо знизити. Наразі по підприємству рівень укомплектованості персоналом становить 86,1%.
"У поточній ситуації ми зосередили наші зусилля на комплектації критично важливих професій технологічного та ремонтного персоналу, а також залученні жінок на роботу в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для цього ставимо перед собою мету закривати щомісяця 85 – 100 вакансій. Це дасть на кінець року нам можливість закрити близько 1000 зовнішніх вакансій", – заявив Лонгобардо.
У фокусі комунікації – жінки та молодь. За 11 місяців 2024 року "АрселорМіттал Кривий Ріг" працевлаштував 465 жінок. У проєкті "Нова Фабрика 3.0+" беруть участь 420 студентів, а всього планується залучити до заходів підприємства близько 3 тис. студентів. На робочі місця повернулись 218 ветеранів. Для їх реінтеграції створені всі умови.
Павло Житникович на виробництві "АрселорМіттал Кривий Ріг"
Криворізький технікум за фахом "Обробка металів тиском" (прокатне виробництво) майстер закінчив з відзнакою. За цим же фахом, вже працюючи в "АрселорМіттал Кривий Ріг", закінчив Національну металургійну академію. Постійно підвищує кваліфікацію в Університеті АрселорМіттал в Україні. Загалом тільки за 11 місяців 2024 року в Університеті АрселорМіттал навчання проведено 24846 разів, що на 41% більше, порівнюючи з аналогічним періодом 2023 року. У період тимчасової зупинки одної доменної печі працівники підприємства час намарно не витрачали.
"
"Усі працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» мають можливості для навчання і підвищення свого рівня. Кожна година мого навчання в академії була оплачена підприємством. Я бачу в більшості колег велику жагу до навчання, адже вони прекрасно розуміють, що це спосіб просуватись вверх кар'єрними сходами. Я от недавно побачив: сидить мій оператор і слухає лекцію. Я жартома його питаю: «Ти що тут, пропаганду розвів?». А він: «Це в металургійній академії я… маю прослухати, адже навчаюсь». Я його підтримав. Я радію, коли люди не стоять на місці, підвищують фах", – розповів пан Павло.
За його словами, підприємство створює для працівників усі умови. Вони забезпечені спецодягом (літнім і зимовим), якісним взуттям, навіть термобілизною.
Пан Павло каже, що брав у профспілці путівку на захід України – "пив водичку".
"Війна і випробування дуже зблизили колектив, об'єднали людей. Ми стали ближчі між собою. Я це відчуваю, бо я виріс в цьому колективі. Багато тих, хто був, коли я починав тільки, пішли на пенсію вже, звільнилися або зараз захищають Батьківщину на фронті, але ж багато людей і лишилось. Я спілкуюсь з усіма, всі до мене звертаються як по роботі, так і не по роботі, за порадою", – ділиться спостереженнями пан Павло.
Категорично відкидає припущення, що до нього можуть звертатись і в справах сердечних.
"Я людина зі сталі, тому з романтикою в нас проблеми", – каже він і в задумі додає, що є різні ситуації, в яких людям треба поговорити.
Зізнається, що готовий годинами говорити про автомобілі. У гаражі пана Павла – батьківський Daewoo Lanos і новенький джип, який він сам придбав. Часто їздять з братом рибалити. Тільки з початку року зробили вже вісім вилазок.
"Ми, буває, їздимо і в Кіровоградську область, колись аж до Херсонської доїхали. У Дніпропетровській області у нас теж багато ставків, річок. В цьому році ми захопились щукою – у нас все по-серйозному – маю вже сотню блешень (штучна приманка для щуки – ред.). Придбали з братом спеціальні снасті", – розповідає пан Павло.
Фото з особистого архіву Павла Житниковича
Каже, що з щуки зготував заливну рибу. Сам. Готувати любить, але переважно рибу і м’ясо, уху на вогнищі, в інших стравах віддає ініціативу дружині.
Павло Житникович з батьком
"
"Батько до кухні не торкався. Але мама покійна – вона в нас рентгенологом була, 35 років відпрацювала в місцевій лікарні – вона мене навчила готувати. Мати нам дуже багато уваги приділяла. А якось було перед моїм днем народження, мало виповнитись 16 років, вона попала в лікарню на операцію. Вийшла – слабка ще була – і каже: «Готувати тобі не зможу, хочеш стіл – готуй сам». Я, каже, тобі буду казати, що робити, а ти – роби. І я сам стіл накрив для всіх друзів. І салати були, і картошка, і м'ясо. Навіть торт «Наполеон» під маминим керівництвом зробив", – розповів пан Павло.
Каже, що мріє про закінчення війни й щоб гайнути на море.
Брати Роман і Павло Житниковичи
"Десь на Чорне море поїду. Може навіть і в Крим, коли переможемо", – каже майстер.