Що таке облгаз і для чого він потрібен?

Облгази в Україні виникли в середині минулого століття в період масової газифікації. Вони створювалися для прокладання газорозподільних мереж та їх експлуатації. Облгази відповідають за безпечне та безперебійне постачання газу споживачам.

50 тис фахівців, які працюють в облгазах, утримують мережі та обладнання в робочому стані, приймають аварійні виклики та усувають аварійні ситуації, що часто загрожують життю і здоров'ю людини, надають сервіси та консультації в центрах обслуговування клієнтів.

Аварійно-диспетчерська служба облгазів 104 забезпечує безпеку споживачів — так само, як служба МНС 101 рятує людей під час пожежі або стихійних явищ, або служба швидкої медичної допомоги 103 допомагає людям, які захворіли.

Що таке газорозподільні мережі?

Це 347 тис км розподільних газопроводів і 63 тис одиниць обладнання. Ця інфраструктура потрібна для того, аби газ міг потрапляти в житлові будівлі споживачів.

Газ в магістральних трубопроводах перебуває під високим тиском. Перш ніж потрапити до споживача, він понижується спочатку до середнього, а потім — до низького. Газове обладнання споживачів працює з газом низького тиску.

Навіщо обслуговувати мережі?

Облгази або газорозподільні підприємства обслуговують мережі. Щоб газ прийшов в оселю, необхідно створювати тиск в мережі. Спеціалісти облгазів регулюють цей тиск, що спричиняє рух газу до споживача.

У газорозподільних мережах налічується десятки тисяч одиниць обладнання. Тиск у мережі змінюється залежно від сезону та обсягів споживання. Від точності гідравлічного розрахунку залежить, чи буде достатнім тиск на обладнанні споживача.

Кому належать мережі?

Найбільш масово газорозподільні мережі будувалися у 1960-1970-х роках. Для їх будівництва та обслуговування створювалися управління з експлуатації газових мереж або газконтори. Після будівництва мережу приймали в експлуатацію і ставили на баланс газконтор.

У 1990-х роках газконтори були корпоратизовані і перетворилися на ПАТ "Облгаз", а згодом були приватизовані. При цьому у 1998 році голова "Нафтогазу" Ігор Бакай, намагаючись утримати контроль над розподілом газу, пролобіював заборону приватизації самих мереж.

Свій розрахунок Бакай, професійний розквіт якого припав на президентську каденцію Леоніда Кучми, вибудовував на фундаменті належності контрольних пакетів акцій більшості облгазів саме "Нафтогазу", яким він керував.

Однак після переходу влади від Кучми до Януковича пріоритети змінилися: акції облгазів почали переходити в приватні руки.

Проте контроль цей примарний: ще на стадії первинної приватизації облгазів мережі були вилучені з переліку приватизованого майна і наразі залишаються на балансі облгазів для того, щоб ті їх обслуговували.

Зараз ситуація із статусом мереж неоднозначна. Більшість з них мають статус державної власності, але є комунальні мережі, кооперативні, які належать місцевим спільнотам, і приватні.

Чому облгази — це природна монополія?

Усі споживачі мають у своєму помешканні одну лінію електромереж, по одній трубі з холодною і гарячою водою, трубу з газом та один стояк каналізації. Нема жодного сенсу прокладати в кожну квартиру додаткову лінію електропередач чи ще одну каналізаційну трубу. Компанії, що обслуговують цю інфраструктуру, є природними монополістами.

Діяльність природних монополістів регулює держава через НКРЕКП. Комісія має повний доступ до інформації облгазів. Вона ж своїми постановами визначає обсяги тарифної виручки для кожної газорозподільної компанії. Востаннє тарифи на розподіл газу встановлювалися наприкінці 2015 року.

Ми із сусідами самі платили за газопровід! Це наша труба! Чому ми повинні платити за доставку газу?

Це одне з дискусійних питань. Облгази пояснюють необхідність плати за доставку газу тим, що українські споживачі отримують газ з родовищ на сході і заході України та з-за кордону.

Кожен споживач з ціни на газ, 8,55 грн за куб м, сплачує за його доставку 56 коп. У цих копійках є складова на обслуговування всіх газорозподільних мереж. Якщо споживачі не платитимуть за обслуговування газопроводу, він швидко вийде з ладу.

Ми заберемо свій газопровід і будемо самі його обслуговувати!

Для цього необхідно виконати умови та отримати ліцензію на розподіл газу. Зокрема — забезпечити цілодобову роботу аварійної служби, найняти фахівців для забезпечення безперебійної роботи та ремонту обладнання, створити сервісні служби для клієнтів.

Не дивно, що вартість обслуговування для споживачів буде високою. Саме тому облгази не втомлюються повторювати, що простіше і дешевше найняти газорозподільну компанію, яка здійснює професійне обслуговування мереж.

Ми платимо за газ 8,55 грн за куб м. Хіба цього мало?

Облгази не продають газ, а лише доставляють його споживачеві. Газорозподільна компанія з 8,55 грн отримує лише 7,2% або 56 коп. Ці кошти йдуть на обслуговування мережі, регулювання тиску, зарплати працівникам, пальне для аварійних служб, ремонти та встановлення лічильників.

Однак 56 коп не покривають усіх витрат газорозподільних підприємств. Ціни на товари та послуги, що купують облгази, зростають, а вартість їх послуг не змінюється.

Наприклад, коли в грудні 2015 року затверджувалися тарифи на доставку газу, дизельне пальне для роботи аварійно-диспетчерської служби коштувало 21,24 грн за літр. Зараз — 32,42 грн за літр. Мінімальна зарплата за цей період зросла утричі, а фінансування зарплат залишилося на тодішньому рівні.

А де діваються гроші на державні мережі? Там же шалені мільйони!

Щороку на розвиток мереж витрачається 300 млн грн. Ці кошти НКРЕКП виділяє з тих 56 коп, які споживачі сплачують за доставку газу. На рік виходить 10 млн євро на 347 тис км мереж. Це 24 грн на один кілометр газопроводу на місяць. Цього ледь вистачає для аварійного ремонту окремих ділянок мереж і заміни зношеного обладнання.

Коли мені нарешті встановлять лічильник безкоштовно?

Наприкінці 2018 року Верховний Суд зобов'язав газорозподільні компанії встановлювати лічильники за тарифні кошти.

Проте газорозподільні компанії стверджують, що в тарифі на розподіл газу недостатньо грошей на встановлення індивідуальних лічильників.

У цифрах їх позиція виглядає так: для забезпечення обліком 3 млн споживачів потрібно 6-7 млрд грн, тоді як НКРЕКП передбачає не більше 0,5 млрд грн на рік.