Траєкторія зростання аграрного сектору України
У складному світі глобальних товарних ринків Україна посідає важливе місце. Її потужне сільськогосподарське виробництво є критично вагомим елементом світової продовольчої безпеки.
Щоб зрозуміти рушійні сили цьогоринку, ми звернулися до експерта, чий досвід поєднує глибоке знання галузі та доведений досвід, викуваний у найвимогливіших умовах сектору.
Це Роман Русаков — професіонал, чия кар’єра демонструє стрімке зростання від національних компаній до найвищих рівнів міжнародної торгівлі. Його унікальний поглядбазується на реальних досягненнях та стратегічному баченні. Майже десятирічний професійний шлях Русакова відзначений значними успіхами.
Працюючи старшим трейдером із торгівлі кукурудзою в Чорноморському регіоні в компанії Olam International, він відіграв ключову роль у збільшенні обсягів торгівлі з 1 млн до приблизно 4 млн тонн на рік, перетворивши програму на одну з найбільших у Європі. До цього, у Державній продовольчо-зерновій корпорації України, він заснував новий підрозділ зовнішньої торгівлі, який вивів компанію в лідери експорту зерна країни у сезоні 2015/16.
Сьогодні Русаков активно формує наступний етап розвитку українського агробізнесу. Ми поговорили з ним про перспективи ринку, рушійні чинники його зростання та нереалізований потенціал.
— Ви вже мали досвід роботи у великих українських трейдингових компаніях ізрічними доходами понад $500 млн. Чи став перехід до міжнародної корпорації, такої як Olam, новим викликом? Що це дало Вам особисто?
Роман Русаков: Досвід у компанії Нібулон навчив мене ставити амбітні цілі. Цей підхід я використав, очолюючи напрям зовнішньоекономічної діяльності у ДПЗКУ, де ми вперше зробили корпорацію зерновим експортером №1 в Україні. Прагнучи глобального досвіду, я приєднався до Olam і здобув глибоке розуміння міжнародних товарних ринків та ключових факторів конкурентної переваги. Це знання є критично важливим для пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності українського агросектору.
— Яку функцію, на Вашу думку, виконує український зерновий ринок? І які переваги має залучення інвестицій у його розвиток?
Р.Р.: Все досить просто: світові потрібно більше їжі, і Україна є ключовою частиною цього розв’язання. Попит на базові зернові та олійні культури невпинно зростає. Стратегія провідних операторів і глобальних трейдингових домів — розвивати ефективні та надійні центри походження, і Україна стала центральною ланкою Чорноморського регіону. Це вже не лише великий постачальник, а й ключовий вузол, звідки можна ефективно працювати з ринками, що зростають, насамперед в Африці та Азії. Цьому сприяє і різноманіття надійних продавців, що дозволяє застосовувати найпривабливіші стратегії арбітражу. Українські експортні операції є фундаментом для виконання глобальних контрактних зобов’язань.
— Що вирізняє аграрний сектор України серед світових конкурентів?
Р.Р.: Фундаментом, безперечно, є легендарний чорнозем — унікальна ґрунтова основа. Він забезпечує високу природну продуктивність, яка посилюється сприятливими кліматичними умовами, особливо у західних та центральних регіонах країни. Але справжня цінність для довгострокових інвестицій — це людський капітал. Ми маємо висококваліфіковану й адаптивну робочу силу по всьому ланцюгу постачання — від фермерських господарств до виконання складних зовнішньоекономічних контрактів. Поєднання родючої землі та амбітних, досвідчених спеціалістів створює унікальний синергетичний ефект. Саме це пояснює постійну присутність провідних світових трейдерів і є рушійною силою їхніх планів розширення в Україні. У підсумку український ринок стає найбільш економічно ефективною точкою входу для глобальної торгівлі зерном. Це забезпечуєконкурентний грошовий потік, який нерідкоперевищує показники агробізнесів у Північній та Південній Америці. Для інвесторів це ринок недооцінених активів із високим потенціалом віддачі на вкладений капітал. Тому не менш важливою є інтеграція досвідчених іноземних інвестиційних фондів в аграрний сектор.
Це дозволить розвивати не лише торгівлю, але й диверсифікувати класи активів — від інвестицій у землю та модернізації технологій (зокрема, систем зрошення) до розширення виробництва інженерних виробів із високою доданою вартістю для економіки України.
— Ми бачимо, що провідні трейдингові компанії інвестують значні кошти у порти. Наскільки критичною є портова інфраструктура?
Р.Р.: Вона є абсолютно ключовою. Інвестиції у портовий кластер навколо Одеси — зокрема в Південний, Одеський та Чорноморський порти — це справжні "ворота" українського аграрного експорту у світ. Саме ефективна портова інфрастуктура є одним із найважливіших чинників, що визначають, чи залишиться суб'єкт регіональним гравцем, чи зможе стати глобальною економічною потугою. Завдяки технологічно розвиненій портовій інфраструктурі з'являється можливість швидкого завантаження великотоннажних суден класу Panamax та Post-Panamax. Це прямо призводить до суттєвогозниження собівартості транспортування, підвищуючи конкурентоспроможністьукраїнського зерна на віддалених ринках. У кінцевому підсумку, така ефективність забезпечує кращу цінову пропозицію для українського аграрія. Розвиток експортної інфраструктури — це найкоротший шлях до підвищення ефективності, усунення "вузьких місць" та безперебійного руху товарів від елеваторів до міжнародних покупців.
— Яким Ви бачите наступний етап розвитку України?
Р.Р.: Потенціал колосальний і далеко не обмежується лише торгівлею зерном. Україна здатна стати ще більшою "житницею світу"розвиваючи не тільки зернові та олійні напрямки. Наступний фронтир має два напрями. По-перше, технології та протидія кліматичним ризикам. Величезні можливості відкриває розвиток іригації, особливо на півдні та сході, що дозволить не тільки різко підвищити врожайність, а й захистити виробництво від кліматичної нестабільності. По-друге, стратегічним напрямком є рух угору ланцюгом доданої вартості — через розвиток овочівництва, ягідництва та фруктових садів.
З огляду на тренд регіоналізації та європейську інтеграцію, найбільший потенціал зростання мають недооцінені активи поза межами зернових та олійних культур. Україна має суттєво нарощувати дохідність з гектара, розширюючи виробництво, а саме, нішеві культури (фрукти та ягоди) із частковим залученням власних переробних потужностей. Хоча цей шлях вимагає значних капітальних інвестицій на початковому етапі, він є безальтернативним.Поєднання європейського вектора, потенціалу масштабування та кризової недооцінки активів відносно конкурентних ринків формує основний інтерес інвесторів. Цей інтерес перетвориться на інвестиційний бум після того, як ринок землі буде відкритий для іноземних компаній.
— Як впливає географічне розташування України на її конкурентоспроможність?
Р.Р.: Це — величезна стратегічна перевага. Крім переваг, наданих кліматичними умовами, які сприяють постійному зростанню агровиробництва та закріплюють за Україною роль надійного експортера Україна знаходиться буквально "на порозі" Європейського Союзу, одного з найбільших і найстабільніших ринків. Ще важливіше — прямий морський доступ до Північної Африки та Близького Сходу, регіонів із швидко зростаючим населенням. Це забезпечує Україні значну перевагу в часі доставки та вартості транспортування у порівнянні з конкурентами з Північної чи Південної Америки. Для північноафриканського млина, який потребує партії пшениці, українське постачання буде швидшим і гнучкішим. Географічне положення є ключовою основою нашої регіональної стратегії. Тому необхідно закладати додаткові інфраструктурні ініціативи для диверсифікації продуктового портфеля, обов'язково враховуючи довгострокові демографічні зміни у сусідніх регіонах протягом найближчих 50 років.