Фронтмен SEXTUR у 5-й штурмовій: про концерт у темному Харкові, укулеле на БЗВП та власну музику"

Засновник і фронтмен українського гурту SEXTUR, графічний дизайнер та викладач музики Сергій Жила служить у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді. Про свій вихід із цивільного життя біля станції метро, навчання побратимів гри на укулеле під час БЗВП, концерт у Харкові під час обстрілів та власну міністудію на фронті він розповів у великому інтерв'ю.

"Йшов викладати дітям укулеле, а опинився у Навчальному центрі"

— Сергію, як для тебе почалася військова служба? Це було сплановане рішення чи раптовий поворот? — Це була абсолютно класична історія для сьогодення. Я йшов на роботу — викладати дітям гітару та укулеле. Біля станції метро мене зупинили працівники ТЦК. Перевірка документів, вручення повістки — і вже за кілька днів я опинився в Навчальному центрі на БЗВП.

Цивільне життя зупинилося на напівслові. Я ж за освітою графічний дизайнер, а за покликанням — музикант і викладач. Займався звукорежисурою, писав аранжування, виступав зі своїм гуртом SEXTUR. І раптом ти міняєш гітару на автомат, а затишну студію — на військовий полігон.

— Як музикант із суто творчим бэкграундом адаптувався до військової дисципліни? — Перші дні — це, звісно, шок для організму й психіки. Але музика навчила мене двох важливих речей: дисципліни та відчуття ансамблю. В оркестрі чи гурті ти не можеш грати абищо — ти повинен чути партнерів, тримати ритм і працювати на спільний результат. В армії все точно так само.

Понад те, виявилося, що музика не залишає тебе навіть на БЗВП. Одного вечора один із побратимів дізнався, чим я займався в цивільному житті, і попросив навчити його грати на укулеле. Уявіть картину: вечір, військовослужбовці після важкого дня бойової підготовки, і ми сидимо й розбираємо прості акорди на маленькій гітарі. Це неймовірно розряджало атмосферу та давало всім ковток повітря.

"У Харкові зникло світло після прильоту, але 200 людей приїхали на концерт"

— Наскільки важко творчій людині відкласти інструмент і жити без виступів? — Музикант не може просто "вимкнути" у собі творчість. Навіть коли ти не граєш, ти все одно подумки компонуєш музику, чуєш ритми. До служби у нас із гуртом SEXTUR був дуже насичений період. Ми створювали власну музику, робили джеми, грали для своєї аудиторії.

Я часто згадую наш концерт у Харкові. Це було вже під час повномасштабної війни. За годину до нашого виступу був черговий ворожий авіаудар, у місті повністю зникло світло. Ми думали, що ніхто не прийде, захід зірвано. Але приїхало понад 200 людей! На таксі, у темряві, під загрозою нових прильотів. Ми запускали генератори, знаходили якесь мінімальне акустичне світло й грали. Це відчуття, коли музика стає для людей щитом від реальності — воно неоціненне.

— У війську побратими часто просять зіграти щось відоме, "на замовлення"? — Так, це постійна історія! Бійці дізнаються, що ти музикант, і кажуть: "О, заграй щось таке, що всі знають!". Але я принципово не граю кавери чи чужу музику. Я звик створювати своє. Тому я краще сяду й згенерую імпровізований джем під настрій, ніж буду просто повторювати чужі хіти. І хлопці це поважають, бо бачать справжні емоції.

"З першої армійської зарплати я купив гітару та створив міністудію"

— Де зараз твоя гітара і як вдається поєднувати службу зі творчістю? — Гітара завжди зі мною. З першої ж повноцінної армійської зарплати я купив собі інструмент, а згодом зібрав невеликий комплектувальний сетап — міністудію прямо "на хаті", де ми дислокуємося. У вільні хвилини, коли є можливість перепочити після виконання завдань, я сідаю за інструмент, підключаю навушники й працюю над новими треками. Це мій спосіб перезавантаження.

— Чим саме ти займаєшся у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді? — Я не штурмовик, моє завдання — забезпечення життєдіяльності підрозділів та виконання спеціальних задач у складі бригади. Армія — це величезний організм, де важлива кожна ланка. Мої цивільні навички — системність, графічний дизайн, розуміння комунікації — тут виявилися дуже доречними. У 5 ОШБр дуже цінують людей, які вміють брати на себе відповідальність, мислити нестандартно й організовувати процеси.

— Що для тебе означає перемога і за що ти воюєш у складі 5 ОШБр? — Я воюю за те, щоб ми мали право жити у своїй країні, творити власну культуру й розмовляти власною мовою. Музика — це частина нашої ідентичності. Гітара чекає на базі, але кожен день нашої служби наближає день, коли ми знову вийдемо на велику сцену у вільній Україні.

Матеріал підготовлено в межах національного проєкту "Ода стійкості". За підтримки Українського культурного фонду.