За які слова доведеться відповідати в суді?

Багато хто вважає, що за "наклеп" можна потрапити за ґрати. Це міф. У Кримінальному кодексі відсутня стаття, за якою можна притягнути до кримінальної відповідальності за наклеп.

Відповідальність можлива лише у цивільно-правовому порядку: особа, яка вважає, що її честь, гідність чи ділова репутація порушені, може звернутися до суду з позовом про спростування недостовірної інформації та/або про відшкодування моральної шкоди.

Тобто мова йде про гроші та репутаційні наслідки, а не про в’язницю.

Що вважається наклепом

В українському законодавстві поняття "наклеп" як окреме правопорушення відсутнє. Натомість діють норми Цивільного кодексу, які захищають честь, гідність і ділову репутацію особи (ст. 277 ЦКУ).

Наклепом вважається поширення недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність або ділову репутацію особи. Ключове – інформація має бути подана як факт, а не як думка.

Оціночне судження – це суб’єктивна думка, яка не підлягає доведенню чи спростуванню, а факт можна перевірити. Наприклад:

"Цей ресторан – жахливий" – думка.

"Цей ресторан порушує санітарні норми" – потенційно факт, який треба довести.

Суди чітко розмежовують ці поняття. Якщо висловлювання не містить конкретних фактів, а лише емоційну оцінку – це не наклеп.

Іншими словами, за власну думку вас не можуть засудити, а проблеми починаються, коли ви видаєте неперевірений факт за істину.

Як довести до перемоги справу про наклеп

У спорах про захист честі та гідності суди насамперед перевіряють:

• факт публічного поширення спірної інформації;
• зв'язок між поширеною інформацією та особою позивача;
• факт поширення саме недостовірної інформації у вигляді фактичних тверджень;
• наявність шкоди для честі та гідності особи позивача.

У справах про захист честі, гідності та ділової репутації ключовим є питання: чи містить висловлювання фактичне твердження, чи це лише оціночне судження? Іноді це настільки тонка межа, що неможливо обійтися без проведення семантико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи.

За допомогою такої експертизи фахівець (лінгвіст або філолог) може дати відповіді на питання:

• Чи є у висловлюванні твердження про факти?
• Чи можна ці твердження перевірити?
• Чи має текст емоційне забарвлення, гіперболу, сатиру тощо?
• Чи носять такі твердження образливий характер щодо особи позивача?

Наприклад, у справі проти журналіста, який написав "чиновник нажився на тендерах", експертиза показала, що фраза має ознаки фактичного твердження – вона стверджує конкретну дію, яку можна перевірити. Натомість фраза "він поводиться як корупціонер" – це оціночне судження, бо не містить конкретних фактів.

Отже, якщо ви усе-таки вирішите захищатися від наклепів у судовому порядку, то не буде зайвим спочатку звернутися до експерта та з'ясувати, чи дійсно спірні висловлювання є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями.

А як щодо соцмереж, блогів і коментарів?

Сьогодні більшість гучних конфліктів починається не зі шпальт газет, а саме у Facebook, Telegram чи YouTube. Чи означає це, що коментар у мережі "нічого не вартий" і відповідальності немає?

Суд вважає, що інформація у відкритій групі чи на персональній сторінці з широким доступом є публічною. Тобто ваш пост у Facebook прирівнюється до статті у газеті.

Коментарі також важливі. Якщо у стрічці під новиною ви пишете "цей бізнес – шахрайський", це так само може стати предметом позову, як і повноцінна стаття.

Отже, у соціальних мережах діють ті ж самі правила, що й у будь-якому публічному медіа. Думка – захищена. Факт – повинен мати докази.

Три речі, які краще не писати у соцмережах

1. "Він злодій/шахрай/корупціонер". Без вироку суду такі твердження вважаються неправдивими фактами. Навіть якщо ви впевнені, доказів у суді може не вистачити.
2. "Компанія краде/порушує закон". Якщо немає документів, офіційних рішень чи перевірених джерел, краще писати "мені здається" або "є підозри", а не стверджувати.
3. "Всі працівники цієї фірми – incompetent/брехуни" Узагальнення, яке поширюється на цілу групу, часто визнається приниженням ділової репутації.

А натомість можна сміливо користуватися формулюваннями: "На мою думку…", "Мені здається…", "Я маю негативний досвід…"

Такі конструкції підкреслюють, що ви висловлюєте оцінку, а не встановлюєте факт.

Що варто пам'ятати кожному

Не бійтеся висловлювати власну думку – це ваше право. Але якщо поширюєте факти, переконайтеся, що маєте підтвердження.

Суспільство поступово вчиться відрізняти свободу слова від зловживання. Погроза "я подам до суду" часто використовується як спосіб тиску і залякування, але на практиці виграють такі справи далеко не завжди.

І журналісти, і звичайні користувачі соцмереж повинні пам’ятати: думка – захищена, факт – перевіряється. Ця проста формула може вберегти від непотрібних витрат і конфліктів.