Хто дискредитує пакувальну реформу

Політики й експерти люблять повторювати, що євроінтеграція важлива як стимул для впровадження реформ та боротьби з корупцією. У випадку сфери управління відходами упаковки цей погляд значною мірою відповідає реальності.

Перемога Євромайдану уможливила політичне рішення про припинення ганебної (без)діяльності державного підприємства "Укрекоресурси". На папері воно мало розбудовувати систему роздільного збирання і рециклінгу відходів упаковки, а на ділі просто збирало з виробників до 400 млн грн щороку.

За 14 років існування "Укрекоресурси" не створили жодної інфраструктури. Лише суспільний запит на боротьбу з корупцією та остаточний розворот України в бік ЄС дали змогу у 2015 році покласти край цьому імітаційному проєкту.

Десятиліття обіцянок

На цьому хороші новини скінчилися, адже з того часу до системної розбудови циркулярної економіки в держави не дійшли руки. У 2014 році Україна та ЄС підписали угоду про асоціацію. Україна зобов'язалася, зокрема, гармонізувати законодавство у сфері управління відходами з євросоюзівським. Однак брак політичної волі унеможливлював реальне впровадження реформи.

У 2022 році поштовхом до змін стало набуття Україною статусу кандидата на членство в Євросоюзі та початок переговорів про вступ. У межах адаптації національного законодавства до євросоюзівського того ж року Верховна Рада ухвалила важливий рамковий закон "Про управління відходами".

Після цього парламент мав перейти до так званих галузевих законів: про управління відходами електричного обладнання, акумуляторів, мастил, текстилю. Ключовим повинен був стати закон про відходи упаковки, які утворюють левову частку всіх побутових відходів. Утім, жодних зрушень у цьому напрямку немає.

Крок уперед, два назад

Протягом двох років у рамках Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP) над законом "Про упаковку і відходи упаковки" працювали експерти проєкту "Європейський Союз для довкілля" (EU4Environment). Результатом цієї роботи став законопроєкт №10066, який у вересні 2023 року до парламенту вніс Кабмін.

Однак після відставки уряду Дениса Шмигаля документ, відповідно до процедурних вимог, відкликали з парламенту. Як засвідчили подальші ініціативи комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування, більшість напрацювань у рамках підготовки законопроєкту виявилися непотрібними.

Оскільки директива про відходи упаковки, що діяла в ЄС з 1994 року і на основі якої розроблявся законопроєкт №10066, у 2026 році втрачає чинність і в серпні замість неї почне діяти регламент 2025/40 (PPWR), виникла необхідність адаптувати вітчизняне законодавство до нових євросоюзівських норм.

Проте замість доопрацювання законопроєкту, який пройшов обговорення з індустрією і був погоджений профільними центральними органами виконавчої влади, законодавці вирішили нашвидкуруч підготувати новий документ.

Коли швидкість важливіша за якість

24 лютого 2026 року комітет оприлюднив "консолідовану версію" законопроєкту. Деякі нові норми не відповідають положенням директиви та регламенту. Для пакувальної індустрії це стало неприємною несподіванкою, адже під час попередніх консультацій та робочих зустрічей про них не йшлося.

Парадоксально, але представники комітету виправдовують свої дії необхідністю виконання євроінтеграційних вимог. У режимі "офрекордс" законодавці визнають: закон необхідно ухвалити якнайшвидше. Головне – вчасно виконати формальні вимоги відповідного кластеру в рамках переговорів про вступ України в ЄС.

Чи запрацює запропонована модель роздільного збирання та переробки відходів упаковки? Як закон вплине на пакувальну індустрію? Наслідки вдарять не лише по виробниках упаковки, а й по вартості товарів, що формують споживчий кошик мільйонів українців. Схоже, для частини законодавців це другорядне питання.

Вимоги індустрії

У квітні Українська пакувально-екологічна коаліція і "Клуб пакувальників" провели круглий стіл. Представники виробників упаковки, пакованих товарів та експерти галузі ухвалили резолюцію з аналізом критичних загроз законопроєкту та офіційним зверненням до Верховної Ради, уряду, Офісу президента, громадськості і медіа. У документі учасники заходу, зокрема, закликали зробити таке.

Перед реєстрацією законопроєкту провести соціально-економічний аналіз ситуації на ринку. Реформу неможливо впроваджувати навмання. Потрібна комплексна оцінка регуляторного впливу майбутнього закону. Слід проаналізувати витрати та вигоди, фіскальні ризики, наслідки для зайнятості, інвестицій та суміжних галузей, а також кінцеві ціни на товари для населення.

Без прозорої та реалістичної економічної моделі нові вимоги стануть непосильним тягарем для виробників, споживачів та країни загалом.

Ретельно порівняти різні європейські моделі розширеної відповідальності виробника (РВВ). З усіх можливих варіантів слід обрати модель, що буде максимально ефективною в українських реаліях.

Забезпечити відповідальність виробників за управління відходами у життєвому циклі їх продукції. Нова редакція законопроєкту пропонує передати функцію організації роздільного збору відходів органам місцевого самоврядування.

Такий підхід руйнує концепцію РВВ – основу євросоюзівської моделі управління відходами. Виробники не повинні перетворюватися на безправних "спонсорів", які лише сплачують рахунки без впливу на процес. Ручне управління підрядниками на рівні муніципалітетів – прямий шлях до неефективності та корупції.

Закрити лазівки для недобросовісної конкуренції. Усі учасники ринку повинні виконувати свої зобов'язання за єдиними правилами – винятково через участь у колективній або індивідуальній організації РВВ.

Норма, яка дозволяє виробникам укладати прямі договори з операторами управління відходами в обхід системи РВВ, дасть можливість компаніям уникати інвестицій у розвиток інфраструктури переробки і створить для них несправедливу конкурентну перевагу. Це унеможливить розвиток циркулярної економіки.

Відмовитися від нереалістичних вимог до паковання. Вимагати від бізнесу миттєвого досягнення показників, до яких ЄС ішов десятиліттями, – деструктивний підхід. Необхідно вилучити із законопроєкту передчасні норми щодо обов'язкової частки біопластику та вторинної сировини в пластиковому пакуванні. Контролювати їх виконання неможливо через відсутність спецлабораторій.

Нереалістична також вимога щодо обов'язкової частки багаторазового паковання на рівні не менше 40% від усієї транспортної або торговельної упаковки. Водночас норми щодо придатності упаковки до рециклінгу повинні запрацювати лише через п'ять років після того, як уряд затвердить відповідні критерії.

Справедливо врегулювати податкові питання. Внески компаній на фінансування системи РВВ є прямими витратами на господарську діяльність. Їхній статус необхідно чітко закріпити в податковому законодавстві, щоб бізнес мав законне право зменшувати на цю суму оподатковуваний прибуток.

Чому зникає довіра

Головною передумовою успіху будь-якої реформи є довіра між ключовими стейкхолдерами. На жаль, доводиться констатувати її суттєвий дефіцит.

Пакувальна індустрія бере участь в усіх обговореннях та консультаціях, які ініціюють профільний парламентський комітет або уряд. Експерти УКРПЕК передавали свої зауваження та пропозиції ще під час підготовки законопроєкту №10066. Ми також долучалися до тематичних онлайн-зустрічей, що відбулися наприкінці 2025 року в межах роботи над новою версією документа.

Міжнародні компанії, які входять до складу нашої коаліції, десятиліттями працюють на євросоюзівському ринку і готові ділитися досвідом. Крім того, дев'ять років на Київщині діє пілотний проєкт УКРПЕК з роздільного збирання та сортування відходів упаковки, на прикладі якого можна побачити роботу системи РВВ.

Проте ми не бачимо зацікавленості законодавців у співпраці з бізнесом. У лютневій редакції законопроєкту профільний комітет проігнорував попередні пропозиції індустрії. Чи почують депутати наші застереження щодо останньої версії документа, які УКРПЕК офіційним листом надіслала комітету, невідомо.

Євроінтеграція як стимул, а не декорація

Безперечно, євроінтеграція – найпотужніший драйвер змін у сфері управління відходами упаковки в Україні. Проте цей стимул принесе користь лише тоді, коли ми використаємо його для побудови ефективної та прозорої системи.

Прикриватися вимогами Брюсселя, щоб "протягнути" нежиттєздатний законопроєкт заради формальної галочки у звітах, – хибний і небезпечний шлях. Такий поспіх не лише завдасть шкоди індустрії, а й дискредитує ідею РВВ в Україні. Справжній рух до ЄС полягає в ухваленні якісних законів, які створюються не в закритих кабінетах, а у відкритому партнерстві з тими, кому їх доведеться виконувати.