Хто заробить на "Моршинській"

АРМА втретє намагається передати в управління арештовані корпоративні права виробника "Моршинської" та "Миргородської". Проте доля активу вирішується у Вищому антикорупційному суді і це перетворює конкурс на дорогу формальність.

15 травня 2026 року Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами оголосило новий конкурс з відбору управителя корпоративних прав групи компаній, що виробляє "Моршинську" і "Миргородську".

Подання пропозицій тривало до 26 червня, електронний аукціон призначений на 13 липня. На перший погляд, це звичайна процедура, а насправді – третя за ліком спроба передати актив в управління. Вона повторює вади попередніх, додаючи до них принципово нову обставину, яка ставить під сумнів сенс конкурсу.

Чим пропонують управляти

Спершу про те, що зазвичай випадає з публічної дискусії.

За дев'ятьма ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду Києва, ухваленими наприкінці 2022 та на початку 2023 років, АРМА отримало не цілісні підприємства, а корпоративні права низки компаній.

Серед них – ПрАТ "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар", ПрАТ "Миргородський завод мінеральних вод", ПрАТ "Індустріальні та дистрибуційні системи", ТОВ "ІДС аква сервіс", права на торгові марки та промислові зразки.

Нерухомість, виробничі потужності, обладнання, товарно-матеріальні цінності, готова продукція та кошти на рахунках в управління не передавалися.

Майбутній управитель отримує юридичну оболонку, а не повноцінне виробництво. АРМА у зверненні до Бюро економічної безпеки визнавала, що виробляти продукцію без основних засобів та матеріальних цінностей неможливо.

Звідси закономірне запитання: чим саме керуватиме переможець конкурсу, якщо в нього немає ні заводів, ані сировини, ані доступу до рахунків компаній?

Економіка, якої немає

Не менш промовиста ситуація з фінансовою логікою такого управління.

Дохід власника корпоративних прав, а отже, й управителя, формується насамперед через дивіденди. Однак дивіденди не виникають самі собою. Щоб їх виплатити, загальні збори акціонерів мають ухвалити рішення про розподіл прибутку за результатами річної звітності. На цьому наголошував і Верховний Суд.

Простими словами, отримавши корпоративні права в управління, управитель не може прийти й розпорядитися коштами компанії на власний розсуд.

Найближчі дивіденди, які теоретично можна розподілити, спираються на річну звітність і стануть доступними орієнтовно навесні 2027 року, а плату державі за договором управління переможець конкурсу зобов'язаний вносити у 2026 році.

Виникає парадокс: управитель рік платитиме до бюджету з власної кишені, не маючи законного джерела доходу від активу. Жоден професійний управитель за таких умов не зацікавлений у сумлінному довгостроковому управлінні.

Натомість з'являється протилежна спокуса: встигнути отримати максимум за короткий проміжок часу, доки ситуація не змінилася. За оцінками, що наводилися в медіа, чистий прибуток лише двох ключових компаній групи за 2022-2024 роки перевищив 800 млн грн, а частка управителя в доходах може сягати сотень мільйонів. Це створює ризики для активу, а не гарантії збереження його вартості.

Свою роль відіграє й історія з оцінкою вартості активу. За кілька років вона кардинально змінилася: від 1,5 млрд грн до понад 5 млрд грн. Незалежна оцінка, ініційована підприємствами, давала проміжну цифру, удвічі більшу за первинну.

Така амплітуда свідчить, що до визначення вартості, від якої залежать і плата управителя, і потенційні надходження держави, поставилися недостатньо ретельно. Показово, що в первинній оцінці не врахували навіть кошти на банківських рахунках підприємств, а це сотні мільйонів гривень.

Чому конкурс втратить сенс

Паралельно з конкурсом АРМА Вищий антикорупційний суд понад рік розглядає позов Міністерства юстиції про стягнення корпоративних прав цих компаній у дохід держави. Позов поданий у вересні 2024 року в межах санкційного механізму. Суд уже розглянув понад 80% матеріалів справи.

З огляду на усталену практику ВАКС, де більшість позовів Мін'юсту суд задовольняє, я припускаю, що рішення про стягнення активу в дохід держави може бути ухвалене восени. Якщо мій прогноз справдиться, то актив буде переданий Фонду держмайна, а договір управління, укладений АРМА, втратить чинність.

Звідси очевидне запитання, на яке в нинішнього керівництва агентства, схоже, немає переконливої відповіді. Навіщо запускати багатомісячну процедуру відбору управителя, укладати з ним договір на роки та передавати єдиний майновий комплекс, якщо через кілька місяців розпорядником активу стане інший орган?

Це і є управління заради процесу: дія, що імітує діяльність, але не здатна досягти мети, заради якої існує, тобто збереження та примноження вартості активу.

Є ще один вимір, суто конкурентний. Актив, про який ідеться, охоплює помітну частку українського ринку мінеральних вод. Передавання такого активу в управління іншому учаснику ринку є концентрацією в розумінні законодавства про захист економічної конкуренції і потребує окремого дозволу Антимонопольного комітету. Без цього дозволу управитель не може повноцінно запрацювати.

Саме на цьому свого часу зупинився попередній сценарій. Договір управління, укладений у 2024 році, передбачав передавання активу прямому конкуренту "Моршинської" і мав набрати чинності лише за умови дозволу на концентрацію. Згодом цей договір розірвали. Новий закон про АРМА свідомо враховує такі ризики та обмежує можливість передавання складних активів конкурентам.

Умови наступного конкурсу, що проводився у 2025 році, АМКУ визнав дискримінаційними і зобов'язав агентство їх змінити. Коли процедура викликає такі зауваження профільного органу, це радше ознака поспіху, ніж виваженості.

Кого карає "валове" управління

Нарешті про найважливіше – про справедливість. Арешт наклали на 100% корпоративних прав, хоча з підсанкційними інвесторами пов'язані лише 50%. Решта прав належать сумлінним співвласникам, серед яких – грузинські акціонери та міноритарії, які не мають стосунку до російського чи білоруського капіталу.

Правильна модель поводження з таким активом карає підсанкційних осіб, не зачіпаючи співвласників. Судовий шлях через ВАКС, на відміну від адміністративного управління всім пакетом, дозволяє відокремити частку, пов'язану з підсанкційними особами. Натомість "валове" управління через АРМА зрівнює винних і невинних, ставлячи під удар майнові права сумлінних власників.

Це питання не лише справедливості, а й юридичної стійкості держави. Дії, що зачіпають права сумлінних власників, відкривають шлях до позовів, зокрема до міжнародних інвестиційних арбітражів, число яких проти України зростає.

Ціна таких позовів лягає на держбюджет, тобто на платників податків. Досвід ЄС однозначний: найнадійнішим є шлях незалежного суду з правом на оскарження, а не адміністративні конструкції, які згодом доводиться захищати в арбітражах.

Що було б професійним рішенням

Держава має керуватися не кількістю конкурсів, а доцільністю дій. Коли актив перебуває за крок від переходу у власність держави за рішенням незалежного суду, найрозважливіша стратегія не в тому, щоб поспіхом передати його тимчасовому управителю на сумнівних умовах, а в тому, щоб дочекатися рішення суду і забезпечити прозорий перехід активу у визначений законом режим.

Це заклик не до бездіяльності, а до професійної витримки. Слід відрізняти ситуації, коли потрібне активне управління, від ситуацій, коли поспішна дія створює більше ризиків, ніж зберігає вартості. Таку логіку ми закладали в реформу АРМА. Її, на жаль, бракує в нинішньому підході до одного з найрезонансніших активів країни.

Держава здатна показати, що вміє карати тих, хто фінансував агресію, зберігати бізнес і захищати права сумлінних власників. Питання тільки в тому, що вона обере: виважене рішення чи черговий аукціон заради аукціону.