"Пекло" для росіян. Як Україна робила супер-дрон, а вийшла крилата ракета
Президент Володимир Зеленський доручив виробити у 2025 році три тисячі крилатих ракет. Хоча торішнє надзавдання від голови держави – виробництво одного мільйона FPV-дронів – оборонна галузь виконала з великим випередженням графіку, проте історія з крилатими ракетами, на перший погляд, виглядає абсолютно нереалістично.
Навіть у радянські часи вітчизняні підприємства не славились випуском великих крилатих ракет, за винятком Харківського авіаційного заводу, який давно втратив ці технології. В Україні є розробка крилатої ракети "Нептун", з якою працює конструкторське бюро "Луч", але наразі мова про великі обсяги її виробництва точно не йде.
Насправді, зробити три тисячі ракет за рік можливо. Є лише один нюанс – вони будуть маленькими.
Поки росіяни збільшують розмір ракет, будуючи горезвісні "Орєшнікі", Україна продовжує розвивати технологію далекобійних дронів, роблячи їх швидшими, точнішими й потужнішими.
Саме з ідеї вдосконалити безпілотники-камікадзе українські інженери народили щось середнє між дронами та ракетами. Нова зброя займатиме нішу далекобійних дронів, але наявність реактивного двигуна й більш розвинутої системи наведення дає їй право називатись ракетою.
Українські підприємства вже випускають їх серійно та готуються суттєво масштабувати виробництво.
Дрон чи ракета
Як саме називати невеликі крилаті ракети, сперечаються не тільки в Україні. "Але це ракета чи безпілотник?", – починається стаття в американському журналі The Warzone, де описано концепцію маленьких дешевих ракет, що здатні бити на сотні миль.
В Україні за такими виробами закріпилась назва "дрони-ракети", бо саме так президент представив ракету "Паляниця" на День незалежності цього року.
З відкритих джерел відомо, що "Паляниця" має бойову частину вагою близько 100 кг – вчетверо менше, ніж на російських "Калібрах". Водночас, це у 2-4 рази більше, ніж зазвичай несуть українські далекобійні дрони.
На початку грудня презентували іншу ракету – "Пекло". Вона має значно меншу бойову частину, ніж "Паляниця", що робить її дуже схожою на дрон-камікадзе. Однак вона здатна летіти зі швидкістю до 700 км/год, тоді як звичайні дрони – 150-200 км/год. На думку одного із розробників "Пекла", суто технічно, крилатою ракетою безпілотник стає завдяки наявності реактивного двигуна.
В якомусь сенсі назву "дрони-ракети" можна вважати справедливою. Коли мова йде про крилаті ракети, українці зазвичай думають про російські, які несуть бойовий заряд у 400 кг і більше, рухаються зі швидкістю близько 1000 км/год, а також мають по кілька систем наведення на ціль.
Водночас дрони-камікадзе рухаються повільно, мають в десять разів меншу бойову частину та менш розвинену навігацію. А маленькі крилаті ракети – це щось посередині.
Навіщо Україні маленькі ракети
Малі крилаті ракети – нова сторінка у війні безпілотників. З кінця 2022 року Україна та Росія обмінялись тисячами ударів далекобійними дронами і з того часу постійно вдосконалюють свої технології.
Окупанти намагаються зробити дрони-камікадзе більш масовими та дешевими, використовуючи свої "Шахеди" та "Гербери" для виснаження української ППО, щоб після цього завдати ударів великими ракетами. Україна має обмежену кількість великих ракет, тому безпілотники залишаються нашим головним засобом ураження об’єктів у тилу ворога.
Знищення безпілотниками російських об’єктів за кілька сотень кілометрів від кордону в один момент стало буденністю, однак росіяни швидко навчаються й усе частіше збивають українські дрони. Інженери почали думати, як удосконалити конструкцію БПЛА, щоб продовжувати знищувати склади й нафтобази в РФ.
Перед заводами постало одразу кілька викликів.
Перший – збільшити ймовірність подолання безпілотником кількох ліній оборони вздовж фронту, де найбільша концентрація ворожих систем ППО. Українські дрони-камікадзе із електромоторами та двигунами внутрішнього згоряння рухаються повільно, тож росіяни навчились збивати їх зі стрілецької зброї або зенітних гармат.
Другий – збільшити точність. Не маючи можливості ударити чимось важким, оператори дронів змушені вишукувати у російських об’єктів слабкі місця: трансформатори, склади компонентів, установки первинної переробки нафти тощо. Точно влучити по ним – складна задача.
Третій – збільшити силу удару. Стандартної бойової частини у 20-50 кілограм часто не вистачає, щоб пробити захист об’єктів й завдати серйозних втрат ворогу.
Щоб виконати всі ці завдання, українським інженерам потрібно поставити на дрони реактивні двигуни, додати альтернативні системи наведення та збільшити бойову частину.
Вдосконалення дронів триває, однак платформа безпілотника поступово впирається у стелю своїх можливостей. Тож паралельно із цим українські конструктори взялись за розробку нових виробів – невеликих крилатих ракет, завдяки яким вітчизняна далекобійна зброя може вийти на якісно новий технологічний рівень.
Народження ракети "Пекло"
ЕП поспілкувалась із розробниками ракети "Пекло". Назва компанії залишиться у секреті з міркувань безпеки.
Ідея розробити ракету з’явилась після консультації із військовими. Оператори БПЛА просили зробити "щось" відносно дешеве, із невеликою бойовою частиною та можливістю запустити на кілька сотень кілометрів у тил ворога.
Про реактивний двигун військові не просили, його встановлення було ініціативою самих конструкторів. У серпні 2023 року компанія розробила собі технічне завдання й намалювала перші ескізи. З цього моменту почався складний процес розробки та випробувань.
Програма розробки тривала один рік, фінансувалась коштом самого виробника й коштувала йому кількох мільйонів доларів.
Один із конструкторів розповів, що перше завдання, яке потрібно було вирішити, – це запуск ракети: перш ніж полетіти на ворога, вона має отримати перший імпульс. Українські безпілотники зазвичай запускають з катапульти або зі злітної смуги, але з крилатими ракетами так не вийде через їхні технічні особливості. Зазвичай крилаті ракети запускають з літаків, кораблів або спеціалізованих наземних пускових установок.
Спосіб запуску ракети "Пекло" наразі не розкривають з міркувань безпеки. Але в ході подальшої розробки компанія планує зробити можливість старту з різних платформ.
Далі конструкторам потрібно було змусити ракету влучати у ціль, а перед цим – навчити її орієнтуватись у просторі. "Пекло" має щонайменше два способи наведення – інерціальну систему та GPS.
Інерціальна система – це коли комп’ютер самостійно за допомогою встановлених сенсорів і датчиків вираховує, де перебуває ракета і як їй потрібно коригувати свій рух, щоб влучити в ціль. Такий спосіб не гарантує високої точності влучання, особливо на довгих дистанціях. Тому його доповнюють іншими методами навігації.
GPS – це отримання даних про розташування ракети із супутників. Слабким місцем цієї системи є можливість потрапити під вплив російської РЕБ, яка може підмінити сигнал з супутника. Єдиний спосіб захиститись – встановити CRPA-антени, здатні блокувати сторонні завади. Такі антени виробляють в Україні та імпортують.
Інформацію про інші встановлені або перспективні системи наведення розробник не розкриває, але зазначає, що зараз продовжується розробка різних варіантів ракети. "Росіянам потрібно робити сюрпризи", – зазначив один із менеджерів проєкту.
Підібравши двигун, електроніку та інші компоненти, ракета пішла на випробування. Оскільки зброя далекобійна, то часто доводилось стартувати на одному українському полігоні, а закінчувати на іншому.
Для економії коштів на виготовлення дослідних зразків компанія тимчасово встановила можливість посадки ракети на парашуті. Тим не менш, на випробуваннях втратили до семи штук, що коштувало розробнику немаленької суми.
Коли виріб був уже майже готовим, його продемонстрували військовим на полігоні. На одну з демонстрацій запросили і президента Зеленського. За інформацією ЕП, саме він і вигадав назву "Пекло", оскільки ракета викликала у нього відповідні асоціації.
Розмір бойової частини відносно невеликий: його можна порівняти зі звичайним далекобійним безпілотником-камікадзе. Але, за словами розробника, свою задачу ракета виконує.
Як стало відомо ЕП, з початку розробки було щонайменше п’ять бойових застосувань "Пекла", одне з яких, попередньо, закінчилось ураженням дороговартісної російської військової цілі.
"Пекло" у серії
Після завершення розробки та кодифікації ракета "Пекло" одразу ж пішла у серійне виробництво. Охочих купити її знайшлося вдосталь. Контракти з компанією укладають ті самі підрозділи, що оперують далекобійними дронами.
За останні три місяці розробник виготовив близько 100 ракет і зараз нарощує спроможності виробництва. Точну ціну однієї серійної ракети розголошувати ЕП не може, однак вона буде меншою за вартість українського дрона-камікадзе "Лютий".
За словами розробника, ракета на 70% складається з українських компонентів, вироблених державними та приватними компаніями. Вузьких місць у серійному виробництві вистачає, тож їх намагаються нівелювати за рахунок взаємозамінності елементів. Наприклад, ракета зможе працювати на різних двигунах, в залежності від їхньої доступності на ринку.
Подальшу долю ракети в серійному виробництві визначить її застосування проти окупантів. Тоді стане відомо, наскільки технологія відповідає викликам війни та в який бік її потрібно буде вдосконалювати.
"Паляниця", "Рута" та інші
Загалом протягом 2024 року представили три українські крилаті ракети – "Паляниця", "Пекло" та "Рута". Перші дві є серійними, третя – проходить випробування. Насправді, моделей дронів-ракет існує більше, просто не про всі з них влада говорить публічно.
"Паляниця" та "Рута" відрізняються від "Пекла" більшим зарядом вибухівки, тож, ймовірно, всіх їх використовуватимуть проти різних цілей.
Кількість виготовлених ракет протягом 2025 року впиратиметься не тільки у спроможності заводів, але й у фінансування. Але оскільки завдання на виготовлення 3000 ракет публічно поставив особисто президент, без контрактів учасники ракетної програми точно не залишаться.
До того ж, в Україні декілька місяців працює інструмент залучення грошей на виробництво озброєнь від західних партнерів. Литва погодилась виділити 10 млн євро на виробництво ракети "Паляниця" для потреб Сил оборони. Це може стати сигналом і для інших країн.
Зараз вже можна говорити про формування певного ринку невеликих крилатих ракет, так само як свого часу сформувався ринок далекобійних безпілотників.
Будуть великі ракети
Реактивні дрони-ракети залишаться нішовою зброєю і не зможуть повноцінно замінити великі крилаті ракети. Однак досвід розробки невеликих ракет в майбутньому може стати поштовхом для кооперації між оборонними компаніями та виробництва далекобійної зброї більших розмірів.
Розробка великих крилатих ракет – завдання набагато складніше й потребуватиме значно більше часу, грошей та досвіду. Усі проблеми, з якими розробники зіткнулись під час роботи з маленькими ракетами, будуть відчуватись в рази гостріше.
Для проєкту такої складності потрібен супровід з боку держави та військових, які зможуть заохотити підприємства до співпраці, розробити точне технічне завдання, знайти фінансування та компоненти й сприятимуть впровадженню цієї технології в армію.
В Україні відомо лише про одну подібну розробку – протикорабельна ракета "Нептун", яка виробляється серійно, постійно вдосконалюється й з недавніх пір вражає російські об’єкти на землі. Також ведеться робота над балістичною ракетою (ймовірно, "Сапсан"), яку успішно випробували цього року.
Ракетна програма є найзакритішою сферою оборонки, тож далеко не про всі проєкти відомо публічно. Можливо, у 2025 році росіяни побачать у себе над головою український "Сапсан", далекобійний "Нептун" або ще щось так само несподівано, як цього року побачили "Паляницю" та "Пекло".