Українські гірники стали альтернативою на азіатських ринках

П'ятниця, 23 липня 2010, 20:40

Китайський уряд орієнтував своїх металургів на активні закупівлі залізної руди у сторонніх виробників, яким і є Україна.

За даними асоціації "Укррудпром", українські гірничорудні підприємства в січні-червні 2010 року наростили поставки ЗРС на 38,6% - до 16,357 млн. тонн, пише тижневик "Комментарии".

Звичайно, порівняння йде з кризовим періодом 2009 року і не може бути показовим, але потреба в альтернативній сировині на азіатському ринку з часом буде тільки зростати.

Диктувати ціни рудокопам ось вже кілька років дозволяє ситуація в Китаї, який випускає майже половину світових обсягів сталі і не в змозі забезпечити самостійно свої потреби в сировині.

При цьому китайці виявилися нездатні виторгувати для себе прийнятні умови, а угоди між азіатськими й австралійськими компаніями служать орієнтиром для всього світу.

Черговий період зниження попиту на сталь у світі привів до серйозного коригування цін на сировину.

Зіткнувшись з проблемами збуту продукції, сталеплавильні підприємства отримали аргумент у боротьбі за зниження вартості залізної руди.

За останні два місяці спотові ціни впали приблизно на чверть.

Якщо в середині травня руда в китайських портах коштувала 170-180 доларів за тонну, то зараз впала до 120-130 доларів за тонну, ціна окатишів знизилася з 190-195 доларів до 140-145 доларів за тонну.

Таке падіння цін дало підстави аналітикам говорити про зміну в розстановці сил.

Видання відмічає, що якщо на піку продажів ціни диктували залізорудні гіганти, то зараз у металургів є шанс сформувати "ринок покупця".

Проти них, як не парадоксально, може зіграти відновлення очікуваного восени попиту на метал. Втім, експерти вважають, що у рудокопів достатньо можливостей вплинути на ситуацію.

"Пропозиції щодо руди більш еластичні. Видобуток на копальні в будь-який момент можна зупинити, а зупинити меткомбінат технологічно складніше і набагато затратніше", - пояснив віце-президент Research & Group Олександр Сірик.

Таким чином, найбільші компанії можуть знижувати обсяги сировини на ринку і штучно підтримувати ціни на потрібному рівні.

До того ж за останні кілька років у них сформувалася стійка звичка заробляти по-максимуму на своїх активах.

Собівартість видобутку на австралійських рудниках становить 25-30 доларів за тонну, і навіть у кризу ціни не опускалися нижче 50-55 доларів за тонну.

Металурги при цьому працювали з нульовою або навіть негативною рентабельністю.