Зовнішній борг і безпека країни

Днями Міністр економіки України Володимир Макуха оголосив, що його міністерство оцінює ризики нарощування зовнішнього боргу, як помірні, і тому вважає недоцільним застосування обмежень щодо нарощення зовнішнього боргу українськими підприємствами та банками.

Водночас, перед цим Мінекономіки оприлюднило аналітичну записку про стан економічної безпеки, де визначило рівень загрози від активних запозичень банками на зовнішньому ринку як середню.

Щоправда, у цьому документі рівень загрози недостатності кредитування інвестиційних потреб національної економіки визначено як максимальний. Тобто жага отримання інвестиційних ресурсів для потреб української економіки значно сильніша за страх перед припливом іноземного капіталу.

Таким чином провідна економічна урядова установа де-факто визнала доцільним та необхідним зовнішнє фінансування економіки України .

В цілому можна погодитися з тезою про безпечний рівень зовнішнього боргу, але слід зазначити декілька гострих моментів у його структурі. Урядовці, зазвичай, оперують річним зростанням показників, натомість борг переважно є довгостроковим. Тому слід аналізувати динаміку його складових одразу за декілька останніх років, що є більш комплексним підходом.

Національний банк, починаючи з 2004 року, оприлюднює статистику зовнішнього боргу, яка на сьогодні є найбільш повною та знаною. Саме цифрами НБУ оперував Міністр економіки.

Насамперед, слід відзначити досить помірний обсяг зовнішнього державного боргу (за класифікацією НБУ – сектору державного управління та органів грошово-кредитного регулювання) – станом на 1 жовтня він складав лише 12,5 млрд. дол. США або 13% від ВВП.

Як слушно зауважив Міністр, це далеко від його граничного рівня у 60% від ВВП. До того ж у 2006 році зовнішній борг України мав тенденцію до скорочення. Але, на жаль, амбітні плани Міністерства фінансів України стосовно виходу на ринок єврооблігацій можуть його суттєво підвищити вже у нинішньому році.

Але значно цікавішою є динаміка у запозиченнях банків та корпорацій. Так, з початку 2004 року приріст обсягу запозичень банків складав 452% (до 9,6 млрд. дол. США ), насамперед за рахунок зростання довгострокових інструментів на 695% (до 5,2 млрд. дол. США).

По деяких позиціях темпи зростання за три роки ще більш вражаючі, наприклад, боргові цінні папери зросли на 1753% (до 1,9 млрд. дол. США). Останній 2006 рік не був винятком (зовнішній борг банків з вересня 2005 року по вересень 2006 року зріс на 116,3%), і це зрозуміло – масовий приплив іноземного банківського капіталу стимулював відповідний приплив кредитних ресурсів з-за кордону.

Зокрема, частка іноземного капіталу у капіталі банків України, за словами Першого заступника Голови НБУ Анатолія Шаповалові, складає 27.6% .

Темпи нарощення запозичень корпорацій (за класифікацією НБУ – інші сектори) хоча і відзначалися помірнішою динамікою, проте також були суттєвими. З початку 2004 року – зростання на 95,3% до 21,1 млрд. дол. США. Зростання за рік (з вересня 2005 по вересень 2006 року) – 18,2%.

Таким чином суттєво змінилася структура зовнішнього боргу – значно скоротилася частка державних запозичень на користь запозичень банків. Натомість частка корпорацій у структурі залишилася практично незмінною. Відтак, банки починають відігравати все більшу роль у фінансуванні економіки у широкому розумінні, і це добра ознака зміцнення фінансового сектору України.

Структура зовнішнього боргу України

Джерело: НБУ

Відчуваючи брак внутрішніх кредитних ресурсів, банки – як вітчизняні, так і новачки-"іноземці" - активно виходять на зовнішній ринок . Головним поясненням такої поведінки є економічне зростання у країні на фоні двозначних процентних ставок (ставки за кредитами наразі знаходяться у межах 13-15% річних) кредитування підприємств та фізичних осіб. Тобто, саме швидкий заробіток спонукає іноземних банкірів до вкладання коштів у прибутковий, але досить ризикований фінансовий ринок України.

З точки зору аналітиків Міністерства економіки, активна експансія зовнішнього капіталу протягом тривалого часу може бути сполучена з деякими ризиками.

Зокрема це може створити приводи для незадоволення з боку українського населення і підприємств, які звикли до високих процентних ставок за депозитами. Бо оскільки фінансовий ринок в Україні малорозвинений, фактично інших альтернатив розміщення вільних коштів і немає, і тому ці категорії клієнтів можуть втратити частину свого звичного прибутку.

Іншою загрозою є – нестала спроможність населення робити виплати по кредитах. У випадку зменшення росту соціальних гарантій та різких змін структури споживчих витрат (наприклад, за рахунок збільшення житлово-комунальних тарифів) існує загроза масових неповернень банківських кредитів. Що, може призвести до проблем з поверненням зовнішніх запозичень українськими банками.

З іншого боку значні запозичення банків України свідчать про прозорість діяльності та довіру до їх менеджменту. Це, зокрема, означає відповідальне відношення до аналізу платоспроможності позичальника та формування необхідних внутрішніх резервів для відшкодування можливих збитків. Так що проблема неповернення насправді досить опосередковано пов’язана із джерелом кредитних ресурсів банківської системи.