Грузинська Georgian Times: Європа шукає спасіння від Росії

З перших же днів нового року проблема, пов'язана з транспортуванням енергоносіїв та нафтопродуктів, набула актуальності у світі. Її причиною стала так звана газова війна між Росією та Білорусією, яка створила для ряду європейських країн певний дискомфорт, принесла страх і викликала короткотермінову кризу. Суперечка, що виникла між Росією та Білорусією у зв'язку з тарифом на газ, виявилася для всіх неочікуваною, оскільки у стосунках цих двох слов'янських країн відчувалася особлива теплота, і про нерозривне "братерство" їх лідерів навіть ходили легенди.

Активно обговорювалося і питання формування цих двох країн у єдиний Союз, однак все стало розвиватися за зовсім іншим сценарієм. Як показали події останнього часу, постійного і непорушного немає нічого, навіть теплих, дружніх стосунків Кремля і його м'якості, оскільки для нього не існує привілейованого народу, країни, сусіда, друга. І якщо хоч трохи відхилитися від інтересів Кремля, друг одразу ж перетворюється на ворога, і помсти неможливо уникнути. Все це на своєму досвіді випробувала Білорусія, її голова, і не тільки він. Жертвами цієї "вендети" став ряд європейських країн, яким Росія транзитом через Білорусію поставляє природний газ. Порушуючи усілякі угоди, Росія залишила без газу кілька країн Європи. Європа обурена, оскільки виявилась обманутою. "Братська торгова суперечка" Путіна та Лукашенка поставила Європу перед небезпекою залишитись без постачання газом і опинитися в енергетичній кризі.

Країни Європи – не Грузія, щоб звикнути до темряви та холоду. У них не напрацьований імунітет до подібних економічних санкцій Росії чи до неочікуваних економічних блокад, і їх страх, обурення цілком природні. Випробуваний на Грузії метод – маніпулювання і шантаж енергоносіями, що минулої зими виразився в енергокризі та перерваному газопостачанні, на цей раз став загрозою для половини Європи. Росія не жартує, і якщо це входить до її інтересів, вона порушить будь-які угоди, і тільки заради того, щоб покарати за непокірність своїх колишніх "васалів". Це – характерна для російської політики властивість. Зовнішня політика Росія безжальна, холодна і непроникна. Кремль знову дивує світ своєю імпульсивністю, манією величності, ексцентричністю та особливістю. Саме в цьому і "принадність", і "відмінність" російської політики. Хоча беззаперечним є те, що політика Кремля останніх років явно видозмінилася. Якщо у попередні роки Росія "грала" у "дружню", приховану політику, зараз вона задоволена своєю прямою, відкритою політикою, оскільки уже відкрито бореться з тими, хто не враховує її інтересів, а думка і резонанс світових об'єднань і союзів її уже не цікавить.

Стосовно Білорусі теж стало очевидно, що Кремль ніколи не буде м'яким та поступливим, навіть у тому випадку, якщо постраждає його імідж як надійного партнера у співробітництві з економічними партнерами.

На щастя для Європи, російсько-білоруські проблеми у стосунках виявилися короткочасними, і вона не дуже від цього постраждала. Але на цьому прикладі Європа зрозуміла, що Росія проводить неоднорідну політику стосовно сусідніх країн-транзитерів. На прикладі Грузії, України, а тепер і Білорусії для неї стало очевидним те, що залежність від російських енергоресурсів не тільки незавидна, а навіть небезпечна.

На думку європейських експертів, з економічної точки зору подібна поведінка Росії щодо тарифів, можливо, навіть виправдана, але аж ніяк не виправдане її шантажування, примхливі дії і недружні, недобросусідські стосунки з країнами-транзитерами, а також байдужість до європейських споживачів та економічних партнерів та ігнорування бізнес-партнерських прав. Подібна тенденція лякає Європу, дає привід вважати Росію ненадійним партнером і думати про пошук альтернативних постачальників газу. Хоча Путін обіцяв, що зробить все для захисту інтересів європейського споживача, йому вже не довіряють, і про це яскраво свідчать слова канцлера Німеччини Ангели Меркель про "уражену довіру".

Для європейців має бути важливим і те, що в результаті короткочасної російсько-білоруської "газової війни" Росія набула права на половину білоруського газопроводу, тим самим ще більше посиливши свою владу над енергетичною інфраструктурою Європи.

Але європейським країнам було складно повірити в те, що вони настільки залежать від енергоресурсів Росії, що вона може цим маніпулювати. Недавно Єврокомісія прийняла рішення про пошук альтернативних шляхів з метою хоча б часткового подолання енергетичної залежності від Росії. Єврокомісія профінансує новий перспективний маршрут газопроводу, який буде постачати Європу з Балканів і Турції, куди газ надходить з Близького Сходу, Кавказу та Середньої Азії.

Ідея альтернативного газопроводу ще раз підтверджує розчарованість європейців у Росії як у надійному бізнес-партнері, вигідному і надійному постачальнику. За допомогою розробки цього нового проекту європейські країни намагаються усунути енергетичну залежність від Росії, оскільки Європа не вірить у те, що у тої знову не виникнуть проблеми із сусідніми країнами, і вони (європейці) знову не опиняться перед тою самою небезпекою.

За твердженнями світових аналітиків, якщо протягом ста років відбувалися якісь війни чи конфлікти у світовому масштабі, то однією з причин цього була нафта та енергоносії, тобто "кров" глобальної економіки. На думку експертів, нафта, це чорне золото, є символом потужності, багатства, війни, корупції, таємних угод, політичних інтриг та економічних страхів. На їх же думку, війна в Іраку, протистояння на Близькому Сході, напружені стосунки з Іраном є нічим іншим як боротьбою за монополію у світовій економіці, а для цього необхідне лише одне – розпоряджатися світовими запасами нафти, які, за підрахунками вчених, не такі вже і великі. Але нафта з кожним днем все більше і більше необхідна світу, причому до такої міри, що з її допомогою можна навіть маніпулювати країнами.

Ірак – друга після Саудівської Аравії країна у світі за запасами нафти, і Америка, у випадку перемоги у війні в Іраку, набуває в цьому плані права світового монополіста. Але Кремлю ніколи не бракувало амбіцій, і його терор та шантаж своїми нафтопродуктами та енергоносіями є нічим іншим як боротьбою за світовий монополізм. Хто стане світовим монополістом – Росія чи Америка – покаже майбутнє. Але вже сьогодні ясно, що ця боротьба не буде безболісною ні для нас, ні для інших пострадянських країн, ні, вочевидь, для Європи.