The Economist: Влада витікає з рук президента України

Невблаганний відтік

Влада витікає з рук президента України.

Кабінет міністрів України отримав у протистоянні з президентом дуже серйозну перемогу: парламент подолав президентське вето на закон, у відповідності з яким список повноважень уряду суттєво розширюється. Влада повільно, але вірно висковзає з рук Ющенка. Якщо би країна при цьому рухалася до підвищення політичної стабільності, коли б керівництво могло зосередитися не на боротьбі за владу, а на реальному керуванні країною, це варто було би вважати позитивним аспектом. Однак боротьбу за повноваження ще далеко не закінчено. Україна ще навіть не наблизилась до консенсусу стосовно структури своєї політичної системи.

За новою Конституцією Україна живе з початку 2006 року, хоча на практиці цей документ з самого початку лише задавав рамки, і велику кількість норм ще належало визначити у робочому порядку. Питання неурегульованості стосунків між президентом, кабінетом і парламентом набуло особливої гостроти у другій частині року, коли Віктор Янукович, політичний суперник Віктора Ющенка, став прем'єр-міністром. В кінці грудня парламент провів підготовлений кабінетом законопроект, що суттєво підриває позиції президента. 11 січня президент наклав на нього вето.

Оскільки вето президента може бути подолане тільки двома третинами голосів парламентарів, вірогідність цього здавалася доволі низькою: хоча у Януковича в парламенті є більшість, без згоди "Нашої України", що в усьому узгоджує свої дії з Ющенком, у нього не було перспективи набрати необхідні для цього триста голосів. Однак 12 січня парламент своїм голосуванням все ж подолав вето, оскільки Януковича підтримала колишня союзниця Ющенка Юлія Тимошенко. Взамін вона виставила вимоги про підтримання двох законопроектів, висунутих нею.

Провирішувалися...

Закон про повноваження кабінету, який тепер чекає на підпис Ющенка і після підписання набуде сили, значно зменшує повноваження президента. Наразі у Ющенка є право призначати і звільняти деяких членів уряду, однак за новим законом парламент отримає право не затвердити кандидатуру міністра, призначеного президентом. Більше того, закон звужує кількість підґрунть, на яких президент має право не прийняти кандидатуру прем'єр-міністра, затверджену парламентською більшістю. І нарешті, в законі обмежується право президента видавати накази прямої дії і вводиться право прем'єр-міністра та інших членів кабінету відмовлятися підписувати президентські укази, якщо вони з ними не погоджуються.

В обмін на підтримку Тимошенко блок Януковича забезпечив безперешкодне проходження закону, що заперечує депутатам регіональним законодавчих зборів виходити з партії, від якої вони були обрані. На загальнонаціональному рівні подібний закон уже існує. Для Тимошенко він має особливе значення: він не дає владі переманювати депутатів з Блоку Юлії Тимошенко. Крім того, парламентською більшістю прийнято закон, який просуває Тимошенко і який визначає права парламентської опозиції. Зокрема, у ньому ретельно прописаний перелік парламентських комітетів, голів яких призначає опозиція, а також перераховані права опозиції. Чи збереже закон свій першопочатковий вигляд на підході до третього читання – поки невідомо.

Рішення Тимошенко голосувати в одній упряжці з Януковичем слід розглядати як виключно тактичне. У Тимошенко розвороту, подібно до того, який здійснив соціаліст Олександр Мороз, що в середині 2006 року переметнувся з "помаранчевого" табору назад до олігархів зі сходу, яких представляв Янукович, не відбулося. Не виключено, що Тимошенко розраховує на те, що проходження закону зможе спровокувати президента на розпуск парламенту і проведення дострокових виборів. В такій ситуації у Тимошенко з'являється шанс самій стати прем'єр-міністром, оскільки "Наша Україна" стала зовсім непопулярною, а Янукович в результаті підвищення тарифів на комунальні послуги теж втратив якусь частину електорату. Крім того, після проходження закону про повноваження уряду місце прем'єр-міністра стає набагато більш серйозним призом, ніж раніше.

Установка на добро

Такий поворот подій доволі сильно розчаровує тих, хто сподівався на проведення прозахідних реформ в Україні: в останні три місяці Янукович за підтримки олігархів систематично і доволі успішно перемагає Ющенка практично у будь-якій битві за розділення повноважень між президентом та кабінетом. Але крім того, що президента тіснить сам Янукович – йому ще й допомагає Тимошенко, навіть якщо і з власних міркувань короткострокового характеру.

Головне, що можна оцінити в цілому позитивно – Україна, судячи з усього, рухається до такої системи державного управління, за якої визначаюча роль буде належати кабінету міністрів. Однак у даній ситуації важливо не стільки те, на якій конкретно формі державного устрою зупиниться країна, стільки те, що питання це у будь-якому випадку має бути розв'язане. Тільки після того, як це відбудеться, влада буде в стані зосередитись на управлінні країною, а не на політичних чварах. А поки боротьба між різними гілками влади не стихає, шансів на те, що в Україні нарешті почнуть проводитися реформи, з приводу яких ніхто досі не може домовитися – наприклад, створення ринкового обороту сільськогосподарських земель, практично немає, незалежно від того, хто знаходиться при владі.

Ще не вечір

Головне, що не дає довести до кінця цю логіку – Ющенко ще далеко не переможений. Те, що він відступає, і, вірогідно, буде продовжувати відступати і далі – це факт. Однак йому ще зарано викидати білий прапор. Президент напевно відправить новий закон про повноваження кабінету у Конституційний суд, і є вірогідність, що суд не погодиться з деякими його положеннями, включаючи і статті про те, що парламент може затверджувати кандидатури прем'єр-міністра, а також міністрів оборони та закордонних справ незалежно від позиції президента.

Крім того, у Ющенка лишається ще і "ядерна зброя": він може звернутися в суд з проханням визнати незаконним весь пакет конституційних реформ, проведених у 2004 році (до їх прийняття президент був безперечно найбільш впливовою фігурою в державі). Певні підґрунтя для такого кроку у нього є: Конституційний суд має проводити експертизу всіх запропонованих поправок до Конституції перед винесенням їх на голосування, а в кінці 2004 року цю процедуру хоча і було, в основному, дотримано, деякі частини тексту були ще раз виправлені після того, як документ повернувся з суду до парламенту. Строго кажучи, це може розглядатися як порушення конституційної процедури.

Але, якщо не враховувати всі ці міркування, слід визнати, що Україні ще доволі далеко до кінцевого формування політичної системи. Всі зацікавлені сторони, представлені Ющенком, Януковичем і Тимошенко, встали на максималістські позиції. Жодна з них не подає сигналів не те що про намір шукати деякий консенсус, а навіть про готовність до компромісу. Якщо би було прийнято пропозицію Ющенка готувати законопроект про повноваження кабінету міністрів разом з урядом, це, можливо, наблизило би Україну до урегулювання питання про стосунки між гілками влади. Однак у нинішній ситуації це питання лишається предметом дуже гострих розбіжностей.

У ситуації, що склалася, є ще один аспект, який стосується правил, розроблених окремо президентом і урядом для виключення різного роду невизначеностей, викликаних незакінченістю конституційної реформи. Багато в чому ці правила написані не для реальної роботи і підтримки довгострокової стабільності, а спеціально для того, щоб їх автори отримували деякі короткострокові переваги. Хоча у даний момент позиції Януковича видаються більш міцними, ніж позиції Ющенка, Україні ще дуже далеко до появи стабільної і нормально працюючої політичної системи, яка би користувалася широкою підтримкою у країні.