Підтримуючи боротьбу Уряду з корупцією

Негативний вплив корупції на життя кожного пересічного громадянина не є, часто-густо, очевидним, але не може не бути вкрай негативним.

Дуже погано, що громадянин молодої, з блискучим майбутнім, незалежної України витрачає гроші на хабарі. Однак, це – не найгірше. Вкрай погано, що самим актом дачі хабара громадянин принижує себе, руйнує себе як особистість. Однак, і це (здивую окремих читачів) не саме погане.

Гірше всього, корупція спотворює конкуренцію у суспільстві. Йдеться не тільки про товарні ринки, або ринки послуг. Йдеться про те, що у цілому у суспільстві змагання особистостей, конкуренція ідей, технологій, професіоналізму, витискуються "конкуренцією" хабарів, торуючи, тим самим, шлях у загальне соціально-економічне багно. Пригадаймо: найбільш корумповані країни – це бідні країни, а найменш корумповані – вельми заможні! Це закономірність, а не випадковий збіг явищ.

Не можна не підтримати у зв'язку з цим рішення уряду оголосити війну корупції.

Безумовно, бізнес-середовище в основному позитивно відреагує на оголошену Урядом війну корупції. Виникає питання: Чому "в основному"? Чому не буде всеукраїнської щирої підтримки? Тому, що за останні 15 років роздача хабарів для бізнесменів, на превеликий жаль, стала звичайною і необхідною технологічною складовою бізнес-процесу.

А пересічні громадяни? Питання є риторичним – далеко не всі наші співвітчизники розуміють її небезпечність. І саме тому потрібні роки (5-10, а можливо і більше) для зниження корупції до рівня найменш корумпованих країн. Значна частка бізнесменів з великою іронією поставиться до цієї війни якщо не буде системної роботи, орієнтованої на подолання першопричин корупції. Боротьба з цією заразою не повинна бути компанією.

Вважаю, що і суспільство у цілому, і його провідна верства, і експертне середовище (як каталізатор громадської думки) підтримує наміри Уряду. Вкрай бажано аби це було не просто щире "Так!" Від експертів потрібні не стільки гасла, скільки конкретні пропозиції
щодо, в першу чергу, удосконалення процесу підготовки та прийняття урядових рішень. Адже саме недосконалість цього процесу створює основу для розвитку корупції. Йдеться, зрозуміло, про загальний уряд: Кабінет Міністрів плюс місцеві адміністрації.

Як платник податків, як співпрацівник величезної, складної і публічної комерційної структури не можу не привернути увагу читачів до
наступного: чинний Уряд вже зробив на самому початку своєї діяльності важливий крок до поліпшення процесу підготовки та прийняття урядових рішень. Йдеться про публічне представлення Державного бюджету-2007.

Воно відбулося до офіційного подання цього ключового документу урядової політики до Верховної Ради. Учасниками були приблизно 100-150 експертів і журналістів, осіб незалежних від уряду ані юридично, ані матеріально. Викликає подив, що численні опоненти чинного Уряду чомусь
не ощасливили цю подію своєю присутністю. І все одне: Бажано було б аби Уряд впевнено крокував шляхом забезпечення публічності своєї роботи.

Не можу, принагідно, не згадати, що внесення радикальних змін до бюджету-2005 (закон 2505, прийнятий 25 березня 2005 року) було проведено в абсолютно іншому режимі: режимі політичного Гоп-Стопу. Жалкую, що Президент України не зупинив його.

Повернемося, все ж таки, до головного питання: Як долати корупцію?

Виходячи із свого 39-річного досвіду управлінської роботи ще раз підкреслюю: Головний інструмент боротьби з корупцією – це
удосконалення процесу підготовки та прийняття урядових рішень. На даному етапі воно має реалізовуватися забезпеченням повноцінної роботи урядових комітетів на засіданнях котрих систематично реалізується публічність і прозорість підготовки та прийняття урядових рішень. Бажано було б аби чинний Уряд цим перейнявся.

Адже міністри-політики стають політиками лишень через публічність. Вони самореалізують себе лишень через публічність. Так само як жінки реалізують своє Господнє призначення через зачаття, народження дитини та її виховання.

Уряд Віктора Януковича-2 неодноразово продемонстрував свою колегіальність, котра само по собі також є протидією корупції. І доречи - конституційний статус уряду дозволяє йому очолити процес боротьби з корупцією, примушує його воювати з корупцією. І не тільки це.

Уряд знає як боротися з корупцією. В Секретаріаті Кабміну працюють фахівці, котрі і забезпечили у грудні року 1999 підготовку та
прийняття рішень щодо ліквідації вкрай корупційне небезпечних "традицій". Йдеться про ліквідацію бартеру у стосунках бюджету та
підприємців та роздачу податкових пільг окремим суб'єктам господарської діяльності (розпорядження 1464-р та 1466-р від грудня
року 1999).

Трошки пізніше було скасовано кілька сот урядових рішень, котрі суперечили з духом прийнятих розпоряджень. В лютому року 2000 з їх подачі відбулося впровадження регламенту роботи КМУ та урядових комітетів – дуже ефективний засіб блокування корупційне небезпечних дій. Тобто: хай політики порадяться з бюрократами Секретаріату Кабміну у який спосіб боротися з корупцією. Політики отримують необхідні відповіді.

Конче потрібно аби політики зрозуміли наступне: експерти Секретаріату Кабміну та міністерств – це їх останній рубіж оборони у війні з корупцією або блокуванні прийняття просто помилкових рішень. Адже саме спираючись на висновки урядових експертів КМУ може заблокувати прийняття хибних рішень Урядом, саме (як це вже бувало тисячі разів!) урядові експерти не дадуть міністрам зробити небезпечні помилки. Публічність роботи Уряду - необхідна умова його роботи. Однак, і громадськість може помилятися та бути неприпустимо інертною. Від вищезгаданих змін до Державного бюджету-2005 стогін прокотився у бізнес-середовищі. Але…, ніхто не вийшов на Майдан (образно кажучи). Це з одного боку.

А з другого: не можна допускати прямого, безпосереднього та персоніфікованого впливу громадськості на урядових експертів. Адже він, цей вплив, може бути вкрай корупційне небезпечним. Не можна забувати і про виникнення елементарних загроз благополуччю та життю професійно порядним урядовим експертам з боку кримінальних персон. Повірте моєму 39-річному досвіду. Таким чином, розвиваючи публічність і прозорість конче необхідно розробити і впровадити надійний захист урядових експертів.

Удосконалення процесу підготовки та прийняття урядових рішень – важливий засіб для боротьби з корупцією. Однак, які змістовні кроки має зробити Уряд? Бізнесмени, неурядові організації і суспільно активні громадяни неодноразово висловлювалися з цього приводу. Як на мене, вкрай доцільно аби Уряд виділив 3-5 найбільш гострих питань і в режимі діалогу з громадськістю визначив прийнятні шляхи та темпи їх розв'язання.

Цілком ймовірно, що у цей перелік потраплять питання послаблення соціального оподаткування. Його вирішення дозволить активніше виводити грошові обороти з "тіні". Багато читачів бізнес-практиків чудово знають, що "тінізація" грошових оборотів з метою послаблення тягаря соціальних податків робить підприємства легкою здобиччю не тільки жадібних чиновників, але і гангстерів.

Як на мене, треба орієнтуватися на створення підтриманого громадськістю цілісного організаційно-правового документу. Згодом це має бути Програма Уряду. Але, підкреслюю, згодом. Адже успіх боротьби з корупцією значною мірою визначатиметься часом, котрий пройде від оголошення війни до здійснення практичних кроків: чим більше відстань – тим менше ймовірність успіху. Треба поспішати з виробленням та реалізацією перших кроків.

На завершення зверну увагу на наступне: Сьогодні міністри-політики водночас є і адміністраторами важливих соціально-економічних процесів. Таке поєднання само по собі є корупційнегенним, таким, що несе загрозу виникнення найбільш витончених форм корупції.

Міністр-політик повинен головним чином займатися виробленням урядових рішень щодо удосконалення законодавчої та нормативно-правової основи ведення підприємницької діяльності, співпраці підприємців і влади, співпраці роботодавців та найманих працівників, співпраці громадян з владою і тому подібне. Якщо йому доручається також і адміністрування соціально-економічних процесів, то є велика небезпека, що урядові рішення "підганятимуться" під інтереси окремих бізнес-угрупувань без урахування національної результативності.

Задля ліквідації цієї небезпеки вкрай доцільно орієнтуватися на організаційно-правове відокремлення політичної частини виконавчої гилки влади від адміністративної.

Віктор Лисицький, Урядовий секретар КМУ (1999-2001 рр.)