На захист рейдерства

"Я хочу бути рейдером", – процитував слова свого сина один з основних доповідачів на конференції, проведеній в кінці вересня у Києві журналом "Слияния и поглощения". Така заява молодого юриста виглядає більш ніж дивно, особливо якщо врахувати той факт, що його батько зробив свою кар’єру на боротьбі з російськими рейдерами.

Саме поняття "рейдерство" прийшло до нас із Заходу, де ним одночасно позначають і недружні поглинання, і так званий "грінмейл".

Якщо грінмейл є явищем, що засуджується суспільством, оскільки він зводиться до шантажу з метою продажу раніше придбаного пакету акцій за завищеною ціною, то недружні поглинання давно перетворилися на частину легального і цілком респектабельного бізнесу.

Так, наприклад, кошти для фінансування великих операцій з недружнього поглинання залучаються на відкритому фінансовому ринку, в тому числі, через пайові фонди, які спеціалізуються на скуповуванні акцій і подальшій реструктуризації підприємств, що неефективно працюють.

Західні рейдери сприяють економічному розвитку: вони усувають від керування бізнесом неефективний менеджмент, запобігають зловживанням з боку великих акціонерів, реструктуризують підприємства, що неефективно працюють.

Причому власники атакованої компанії врешті навіть виграють від вдалої "рейдерської" операції, оскільки вартість їх акцій (разом з вартістю акцій, придбаних рейдером) підвищується.

Власне, інститут "рейдерства" став одним із найважливіших інструментів захисту інтересів міноритарних акціонерів. Рейдери об’єднують голоси, розпорошені між сотнями і тисячами міноритаріїв, і змушують топ-менеджмент та власників великих пакетів акцій рахуватися з ними.

Можна прослідкувати ще одну цікаву закономірність: одночасно із розвитком інституту "рейдерства" розвиваються і стандарти корпоративного управління. Сьогодні рішення правління американської компанії "Borland International" про будівництво головного офісу з баскетбольним полем, басейном та двома кортами вартістю $100 млн приводиться в підручниках як хрестоматійний приклад прихованої розтрати. А у 1992 році воно не викликало серйозних заперечень, навіть на фоні втрати компанією ринкових позицій, що слідувала за цим.

На жаль, українські рейдери, порівняно з їх західними колегами, більше нагадують піратів. Фактично, вони здійснюють захоплення власності, корумпуючи суди, правоохоронні органи, чиновників, політиків та депутатів.

Яскравий приклад – горезвісна "справа НЗФ", по якій 12 судів у різних куточках країни і в різний час винесли підозріло схожі рішення, які мали цілі абзаци текстуальних співпадінь з повторенням орфографічних помилок, що наштовхувало на думку про наявність одного автора та дванадцяти судей-підписантів.

Якщо на Заході рейдерських атак зазнають компанії із неефективним керівництвом, незалежно від їх розміру та батьківщини капіталу, то в Україні від рейдерів страждають виключно представники малого та середнього бізнесу, іноземні інвестори та олігархи, що потрапили у політичну немилість, тобто всі ті, хто не мають серйозної політичної "криші".

Рейдери ж, навпаки, як правило, мають високих покровителів або є частиною тої чи іншої ФПГ. Цей феномен української дійсності ще раз підтверджує тезис про те, що українське рейдерство є, передусім, корупційним переділом власності, але не процесом економічної оптимізації.

Саме кровний зв’язок українських рейдерів, олігархів та політиків викликає серйозні сумніви у перспективах діяльності різноманітних комісій (в тому числі і урядової), спрямованих на боротьбу з рейдерством.

Виникає природнє питання: а що на даний момент заважає керівництву МВС, прокуратури, СБУ та Мінюста боротися з рейдерством? І що принципово зміниться, якщо керівники цих відомств будуть зустрічатися одне з одним і з віце-прем’єром Миколою Азаровим не тільки на засіданнях уряду, а ще й на антирейдерській комісії?! Нічого.

Єдиним заходом, який здатний перетворити "антирейдерську" комісію на інструмент, що реально працює, є включення в її склад того самого малого-середнього бізнесу, який зазнає атак.

Маючи право голосу, бізнес-члени антирейдерської комісії навряд чи дозволять замовчати і залишити без покарання конкретні випадки співробітництва чиновників, в тому числі і силовиків, з рейдерськими структурами. Адже саме безкарність рейдерів та їх спільників робить можливим проведення рейдерських атак.

Однак, схоже, що саме від представників бізнесу урядова комісія хотіла б позбавитися.

Можливо, чиновники допустять у свої лави керівництво УСПП в надії, що "у разі чого" зможуть домовитись, щоб їх давні друзі та старі товариші не піднімали незручних та непотрібних питань.

Серед них – питання про зв’язок між конкретними великими ФПГ, політиками, чиновниками і настільки ж конкретними рейдерами.

Відмітимо, що хоча Анатолій Кінах і заговорив про рейдерство одним із перших у країні, він досі не назвав жодного покровителя чи замовника тих захоплень, що відбуваються.

А поки тісний зв’язок конкретних політиків, олігархів та рейдерів не набуде розголосу і не стане предметом розслідувань правоохоронних органів, українські рейдери так і залишаться "нальотчиками" та "піратами", чия діяльність руйнує інститут приватної власності, перешкоджає інвестиціям та гальмує розвиток економіки.