Газові рейдери

Якось Віктор Ющенко в одній зі своїх промов сказав, що Україні потрібні прозорі стосунки в газовій сфері.

Але усвідомити і тим більше пояснити, з чого саме і де починається ця прозорість, здється, досі не зміг не тільки президент, але й будь хто з можновладців, що опікуються газовими питаннями в Україні.

Як це завжди буває, все з’ясувалося по ходу справи.

В січні 2006 року стало зрозумілим, що прозорість та міжнародні стандарти в газовій сфері почалися для України з поступового переходу до європейських цін на газ.

Але при цьому, Росія все ж таки тримає Україну на короткому ланцюжку, наполягаючи на повному контролі поставок імпортного газу до нашої країни.

І воліє робити це допоки ціна на газ буде для України нижче ринкової.

У такій ситуації українському уряду слід було б поставити своїм російським "братам" декілька простих питань. Коли саме ціна газу для України стане ринковою? І як саме ця "ринковість" буде визначатися?

Це потрібно для того, аби підприємці, що працюють в Україні, могли знати, на що їм слід розраховувати.

Влада мала б надати їм чіткий графік приведення української "газової" ціни до ринкового рівня.

І вказати, як саме буде визначатися цей рівень надалі.

Скажімо, забезпечити, щоб до 1 січня 2009 року ціноутворення відбувалося за чітко визначеною і всім зрозумілою формулою із кроком підвищення раз на півроку.

Таким чином бізнес міг би прогнозувати якою ціна газу буде, принаймні, в найближчому майбутньому.

Такі нововведення могли б стати кроком до підвищення прозорості та запровадження міжнародних стандартів у забезпеченні країни газом.

Цілком логічно, що паралельно з цим, і тариф на транзит російського газу через територію України мав би виходити на середньоєвропейський рівень.

Також за визначеною формулою і також поступово. І таку політику зрозуміли б всі, і українці і європейці, а може, навіть і росіяни.

Але, нажаль, все, що було наведено вище, навіть не входило до планів чиновників, що опікувалися газовими угодами між Росією та Україною. Їх цілі обмежувалися тим, щоб два господарчих суб’єкта (з яких, до речі, тільки в одному є державна частка, яка дорівнює 50% (СП "УкрГазЕнерго"), досягли взаємовигідної для себе угоди. А також, щоб ці угоди були психологічно прийнятними для України.

За таких обставин майбутнє ціни на газ для України залишається в тумані, і цілком залежність від примх "Газпрому".

І кожного разу при її черговому визначенні не буде обходитися без Фурсіних і Фірташей, бо тільки вони зможуть гарантувати Україні вже вищу, але ще психологічно прийнятну ціну.

Тобто за відсутності чіткого графіку переходу до ринкової ціни та зрозумілої формули її визначення монополіст – постачальник імпортного газу "РосУкрЕнерго" буде міцно "стискати шию" України кожної осені ще багато років поспіль.

Тепер про зовсім прикрі поступки. Як відомо, за останніми газовими угодами, "РосУкрЕнерго" постачатиме увесь свій газ "УкрГазЕнерго", а це як мінімум 55 млрд.куб.м., що становить більше 70% обсягу українського ринку.

До того ж, в "УкрГазЕнерго" де-факто зараз є можливість продавати газ за нерегульованим тарифом.

При цьому умови, контракту, що був укладений між цими структурами і погоджений з Антимонопольним комітетом України та іншими контролюючими органами, фактично створюють нерегульованого монополіста на заміну НАК "Нафтогаз України", який перетворився з лідера на аутсайдера газового ринку.

Але тепер, держава Україна в статутному фонді нового монопольного постачальника газу на її територію має тільки 50%, а не 100%, як це було з НАКом. Можна уявити, як після цього як падає ціна "Нафтогазу" (а по суті державного пакету акцій) в результаті такої оборудки!

Міжнародні установи відреагували майже миттєво. Агентство Fitch вже знизило рейтинг НАК "Нафтогаз України" зі "стабільного" до "негативного".

Прикро усвідомлювати, що здійснили цю операцію по заміні монополіста саме чиновники, "громадяни України", та РАО "Газпром" через "РосУкрЕнерго", - тобто акціонери того ж таки "УкрГазЕнерго". Звичайні рейдери можуть тільки мріяти про такі захоплення.

Але на цьому ситуацію не вичерпано. На додаток Україна поставила сама себе в таку ситуацію, що не може впливати на "УкрГазЕнерго", як і на всіх інших монополістів.

А для того, щоб бодай щось змінити, державі необхідно зробити декілька кроків, які будуть явно не до вподоби материнській компанії ексклюзивного постачальника газу в Україну - "РосУкрЕнерго".

Аби мати змогу регулювати діяльність "УкрГазЕнерго", як монополіста, нам треба переглянути його ліцензійні умови, і до того ж АМКУ має переглянути свій висновок про немонопольне становище цієї компанії.

Але може мовчання таких структур, як АМКУ, НКРЕ та інших, теж входить у розширений пакет інвестиційних пільг для РАО "Газпром" в Україні?

І тут вже справа не в тому за якою ціною росіяни будуть постачати нам газ: $95 чи $130 – обидва показники багато нижчі від ринкової ціни. Справа в тому, що невідворотність її підвищення постійно супроводжується цілковитою невизначеністю, непрозорістю на критично важливому для нас ринку.

Найраціональніше, що могла б зробити держава у цьому випадку – шукати дешевших, ніж Росія постачальників газу.

Першим кроком могла б стати спроба налагодити прямі контракти із середньоазіатськими компаніями, а паралельно заключити окремий контракт з РФ на транзит російського газу через територію України.

У разі ж невдачі такої спроби, слід було б принаймні зберегти прямі контракти з Узбекистаном та Казахстаном.

Але, на жаль, із прямими довгостроковими контрактами все провалилося. Україна опинилася в заручниках – ще кілька років поспіль "РосУкрЕнерго" буде щоосені "продавати" їй короткотермінові визначеність та безпеку у постачанні газу, і продавати те, що чиновники мали б забезпечити за своїми обов’язками.