Який курс гривні хочуть "регіонали"?

Каталізатором інтересу до питань курсової політики центрального банку нещодавно виступила Партія регіонів спочатку у особі Тараса Чорновола, який заявив про прагнення регіоналів "підкоригувати" курс гривні та політику НБУ. Згодом лідер ПР Віктор Янукович спростував слова свого колеги.

Насправді, курсові коливання гривні невигідні для кістяка коаліції ні з політичної, ані з економічної точки зору.

По-перше, роки незалежності привчили пересічного українця до стабільності американської валюти. І будь-які значні її коливання завжди спричиняли невдоволення мас.

Тому добре розхитувати човен, знаходячись у опозиції, але абсолютно неприпустимо – при владі.

По-друге, не слід забувати, хто стоїть за згуртованими плечима синіх прапорів – насамперед великий системний бізнес. А він включає практично увесь галузевий спектр підприємств – від шахт до банків.

Їх менеджмент складається з відмінних та високооплачуваних фахівців, що розуміють, наскільки важливо залучати інвестиції та наскільки згубною у перспективі може бути економічна ізоляція країни.

Тому останні гучні заяви можна сприймати швидше як "розвідку боєм", ніж як програмні положення лідеру виборів-2006.

Не лякайте страусів – у нас бетонна підлога

Тож повернімося до найбільш лякливого та нестабільного гравця на валютному ринку – населення.

Про згубність будь-якого публічного обговорення валютного курсу, чи надійності банківської системи постійно твердив Національний банк України. Подібної точки зору дотримується центральний банк будь-якої країни світу.

Заявам про падіння національної валюти успішно вірять, спростуванням офіційних фінансистів – ніколи, занадто поганий у них імідж, починаючи з сумнозвісного Павлова.

На жаль, навіть за останні два роки було щонайменше два приклада шкідливості дискусій навколо курсу гривні.

Першим уроком мав би стати кінець 2004 року. Спочатку уряд Януковича суттєво пом’якшив бюджетну політику через масовані виплати бюджетникам та пенсіонерам.

Поряд із значними інфляційними та девальваційними очікуваннями, що зазвичай формуються перед будь-якими виборами, населення здійснило неабиякий тиск на валютний ринок, масово скуповуючи іноземну валюту та зменшуючи гривневі депозити.

Щойно Національний банк вирішив проблему нестачі готівкового долара США (не будемо наразі говорити, чи варто це було робити взагалі), прозвучала історична фраза Президента Леоніда Кучми про колапс банківської системи.

Колапс, відповідно, не забарився – лише протягом двох останніх робочих днів листопада 2004 року відплив депозитів фізичних осіб склав майже 1.5 млрд. грн.! А далі було обмеження дострокового закриття депозитів, численні позови вкладників, зниження кредитної активності у І кварталі 2005 року та майже піврічне випорскування з цього становища.

Друге місце серед прихильників недоречних популістських заяв справедливо надається Сергію Терьохіну – тодішньому Міністрові економіки уряду Тимошенко.

Він так захопився критикою стабільної гривні у першому кварталі 2005 року, що практично переконав у незворотності укріплення гривні як нерезидентів, що радісно скупили ОВДП, так і населення, що почало скидати готівкову валюту.

Як завжди, удар довелося приймати Національному банкові, що змушений був шокувати ринок одномоментним укріпленням гривні (більш, ніж 4% протягом одного робочого дня), за що його голові наразі дорікає все та ж Партія Регіонів.

Отже, український валютний ринок занадто "нервовий". Тому гратись у девальвацію Партії Регіонів невигідно – будь-які різкі дії у цій сфері ризикують спричинити занадто активну реакцію населення, що за звичкою почне інтенсивно купляти долари. Негативні політичні наслідки від непередбачуваних курсових коливань можуть перекрити усі можливі економічні зиски.

Невже ми одні такі бідні, бо дурні

Україна зараз суттєво відрізняється від України навіть зразку 2003 року. Головною відмінністю є значна зацікавленість (що вже зараз реалізована у приватизації ВАТ „Криворіжсталь” та продажі ряду банків України) іноземних інвесторів у українських активах.

Таким чином вже зараз можна нас порівняти з Польщею, що мала значне від’ємне торговельне сальдо, при цьому стабільно укріплювала злотий.

Торговельне сальдо перекривається зазвичай припливом як прямих іноземних інвестицій, так і інших активів до країни.

Насамперед ці активи покликані розвивати інфраструктуру фінансового ринку – інвестиції в банківські та небанківські фінансові установи, державні та місцеві займи тощо.

Розвиток ринків все більше розширяє канали припливу іноземної валюти – спрацьовує ефект мультиплікатора.

А вже за умов позитивного чистого сальдо надходжень вільно конвертованої валюти до країни питання укріплення національної валюти навіть не дискутується. Так що завуальована погроза Партії Регіонів щодо необхідності знецінення гривні задля розвитку експорту має сенс лише у короткостроковій перспективі, у подальшому все буде залежати від зацікавленості інвесторів та розвитку фінансового сектору.

Як прогнозують експерти, у довгостроковій перспективі чистий приплив валюти до країни буде позитивним, а відтак, гривня буде прагнути до укріплення.

Дорога гривня вигідна тим, хто запозичує на зовнішніх ринках. Тож реальні лідери Партії Регіонів, які активно залучають зовнішні ресурси, значно менш економічно зацікавлені у девальвації, ніж це здається на перший погляд.

Р.S. Зразу слід зазначити, що єдиною зацікавленою групою, що отримає прибуток від різкої адміністративної зміни курсу гривні є ті, хто про цей крок знає заздалегідь. При цьому чим менше коло осіб обізнане, та чим більш несподіваним є коливання курсу, тим більший зиск вони можуть отримати. І тут не має значення політичне забарвлення, національність та релігійні уподобання. Іншим можна сміливо зарахувати програш у тій чи іншій мірі – ціни при зміні курсу, як правило лише підвищуються. Напроти, у разі зменшення собівартості продукції унаслідок здешевлення сировини ціни ніхто не знижує.