ІСД: "Ющенко дав полякам сигнал, що не має претензій до нас"

Останні рішення Польщі щодо визнання LNM компанією, яка має ексклюзивне право на ведення переговорів про купівлю польського металургійного комбінату "Huta Czestochowa", змусила експертів знову заговорити про приватизацію, яка вже стала "притчею во язицех".

Настільки наполегливе лобіювання Польщею інтересів LNM, якій і без того належить 75% чорної металургії в цій країні, дає привід запідозрити братів-поляків у корупції й нечесній грі.

Втім, не все так погано, як здається на перший погляд. Власники корпорації "Індустріальний союз Донбасу" виявилися теж, що називається "не ликом шиті", і зволіли не здаватися до останнього. Про те, як розвивається ситуація навколо приватизації Huta Czestochowa і про те, як живеться власникам ІСД після президентських виборів, розповідає віце-президент консорціуму "Індустріальна Група" Олександр Пилипенко.


Від "УП". З даного інтерв'ю зрозуміло, що на другому конкурсі за Huta Czestochowa кампанія індійця Міттала запропонувала більшу суму. Логічно, що вони на сьогодні одержали пріоритетний статус. Представник ІСД розповідає, не стільки чому їхня пропозиція краща, скільки чому для Польщі небезпечно приймати пропозицію групи LNM. У даній ситуації ми не захищаємо яку-небудь зі сторін конфлікту, а просто намагаємося розібратися в ситуації.

Олександр Пилипенко, фото Експерт.ру

- Розкажіть про те, яка сьогодні ситуація із приватизацією Huta Czestochowa? Що означає надання LNM ексклюзивного права на ведення переговорів щодо купівлі польського металургійного комбінату?

Олександр Пилипенко: Сьогодні із двох учасників конкурсу одному (LNM) надане право вести всі переговори, проходити через формальності і, якщо він їх досягне, і парафує на рівні уряду, то тоді через двадцять днів він зможе контролювати об'єкт.

У випадку, якщо протягом цих двадцяти днів нічого не станеться, не буде допущено порушень і не виникне форс-мажорних обставин у вигляді судових позовів, тоді покупець буде вправі розраховувати на підписання договору купівлі-продажу. Якщо ж до восьмого квітня він цей шлях не пройде, то це буде означати автоматичну передачу "пальми першості" у руки другого учасника (ІСД).

Втім, є ще й інша контрольна дата - 15 квітня.

Ми уважно стежимо за ситуацією. І от що, власне, сталося.

За два дні до конкурсу власник LNM пан Лакшмі Міттал і його ньюсмейкери привселюдно заявили, що стартова ціна заводу встановлена на рівні 290 млн. дол. і вона, безумовно, нерозумна, і тільки економічно недалекоглядні українці, які не відчувають пульсу ринку, можуть дозволити собі говорити, що ціна прийнятна. На його погляд, конкурс потрібно починати з істотно нижчої цінової позиції.

І відразу ж, через два дні наші конкуренти пропонують за завод офертну пропозицію, яка виходить за будь-які розумні межі. При цьому треба врахувати, що пан Міттал ніколи раніше не дозволяв собі таких витрат за об'єкти, які приватизуються ним.

Причинами такої поведінки можуть бути лише дві. Це може бути або прихована доплата за компанію PHS, яку він у польської скарбниці придбав усього лише за 6 мільйонів злотих і яка за виробничим потенціалом перевершує нашу "Криворіжсталь". У зв'язку із цією угодою у пана Міттала величезні проблеми, його відкрито обвинувачують політичні й суспільні кола у недобросовісній конкуренції й заниженні цін за придбані об'єкти.

Більше того, польський уряд пред'явив йому претензії у зв'язку з невиконанням компанією LNM обов'язкових інвестиційних зобов'язань. При цьому він як інвестор порушує ще й соціальні зобов'язання на польських підприємствах, що спровокувало конфліктні ситуації з місцевими профспілками, регіональною громадою, польським урядом. З'явилися вже й претензії з боку ЄС із приводу повернення публічної допомоги.

Але є ще одна версія. Її етимологія може лежати в непублічному процесі придбання кредиторської заборгованості підприємства. За рахунок цієї операції пан Міттал міг знизити реальні витрати на придбання об'єкта приватизації, який у реальності дістанеться йому за ціною, істотно нижчою конкурсної ціни, яка декларується.

Оскільки корпорація ІСД спеціально домовилася з польським урядом про прозорі умови тендерних торгів, попередньо знявши свої юридичні вимоги, то вважаємо, що ми вправі ставити жорсткі умови перед урядом щодо транспарентності процесу.

Відверто кажучи, нас дуже турбує якась атмосфера таїнства навколо умов продажу Huta Czestochowa, а це ніколи не є гарантією дотримання паритету.

- Один раз із вами вже обійшлися на цьому конкурсі не дуже красиво. Чим, по-Вашому, пояснюється рецидив, повторення ситуації. Це політичне упередження до українського інвестора або це дійсно конкурентна боротьба?

Олександр Пилипенко: Я маю достатньо підстав заявити, що це, насамперед, недобросовісна конкурентна боротьба.

Оскільки ми працюємо в Польщі вже майже два роки, то нам очевидно, що найімовірніше в LNM з колишнім керівництвом Міністерства скарбу панства була попередня домовленість про те, що пакет Huta Czestochowa "відійде" разом з активами PHS. Тому оголошений конкурс повинен був стати формальністю, і інші учасники - статистами. Однак, для всіх було великою несподіванкою, що наші оферти, наша юридична підготовка, і, у підсумку, цінова пропозиція виявилися краще.

Але на першому етапі конкурсу наша невдача мала, звичайно, ще й політичну складову. Ризик, пов'язаний із недовірою до держави, і діючий політичний режим дозволили польському уряду зробити вибір не на нашу користь.

Що ж до ситуації навколо другого туру, то члени кабінету уряду Польщі відкрито висловлюють своє здивування із приводу його попередніх результатів, і багато хто по ходу прозріває і приходить до переконання, що вища цінова пропозиція має "подвійне дно" й "упакована" з явним порушенням правил ходу конкурсу.

Тому, коли розкриють щирі задуми наших конкурентів, то, я думаю, що уряд займе дуже тверду позицію, і ексклюзивний етап для них закінчиться з досить несприятливим підсумком. Сьогоднішні їхні переговори із профспілками явно пробуксовують, незадоволені працівники меткомбінатів захопили й утримують робочі офіси LNM у Катовицях.

У свою чергу, уряд Польщі вимагає аргументованих пояснень у зв'язку з несвоєчасною подачею інвестиційних пропозицій щодо модернізації Huta Sendzimira і комбінатів у Сосновицях і Свептехловицях.

Нагадаю, що в цьому випадку мова йде про дуже дорогі проекти на суму близько $ 370-400 млн. І стурбованість міністерства цілком зрозуміла, тому що завершення даної інвестиційної програми датується кінцем поточного року.

- Ви вже давно працюєте в Польщі. Які конкретно проекти ви розвивали в цій країні?

Олександр Пилипенко: Практично два роки ми займаємося саме цим конкурсом, але за цей час встигли купити собі частину вогнетривкого бізнесу. Але, звичайно, ми досліджуємо й ті можливості, які відкриваються із придбанням заводу Huta Czestochowa.

Це – купівля трубного бізнесу й об'єктів коксохімії, вугільних шахт і, можливо, Гданських верфей. Але розширену модель наших інвествкладів можна буде скласти тільки після прояснення конкурсних підсумків навколо Huta Czestochowa.

- У чому все-таки причина ваших митарств у Польщі?

Олександр Пилипенко: На першому етапі все пояснювалося неясною політикою й непевністю у фінансових можливостях українського інвестора. Сьогодні ми довели свою заможність і прозорість наших капіталів, але на шляху стали корупція й недобросовісна конкуренція.

Треба відзначити, що багатьом у Польщі не подобається можливість монополізації всієї польської металургії в одних руках. LNM сьогодні володіє 72 відсотками всієї металургії в Польщі. Якщо він купить ще й цей завод, у нього буде контроль над 87 відсотками галузі. Це миттєво відчують усі.

Тому настрій значної частини суспільства на нашій стороні. До багатьох приходить усвідомлення того, що монополізація металургійної галузі може обійтися Польщі значно дорожче, ніж виграш від незначної цінової переваги. До слова, всі ці засоби потраплять не в державну скарбницю, а їх одержать банківські інститути як основні кредитори підприємства.

- У відносинах між нашими країнами, по-вашому, сьогодні більше економіки або політики?

Олександр Пилипенко: Поки, економічні проекти, які б дійсно "прив'язували" Україну до країн Євросоюзу, не працюють. Для того, щоб економіка додержувалася європейського вибору, необхідно налагодити загальні взаємовигідні ланцюжки між галузями наших країн.

Причому це стосується не тільки металургії. Приміром, для того, щоб ефективним стало пряме використання трубопроводу "Одеса-Броди", його обов'язково треба добудовувати до Плоцька. Інакше, висока вартість транспортування нафти по залізниці й велика кількість перевалок сировини зробить цей проект економічно непридатним.

У нашому випадку, синергія, що можлива при поставках на польські металургійні заводи українських напівфабрикатів, дасть не тільки економічні переваги, але й гарантує збереження робочих місць на тлі заявлених глобальних скорочень службовців в імперії "Mittal Steel" більше ніж на 30 відсотків.

Днями ми запустили в Угорщині раніше зупинений металургійний завод у Мішкольце, створивши 900 нових робочих місць і давши "друге життя" підприємству, яке не бачило виходу з банкрутства.

- Чи відчули ви підтримку Віктора Ющенка у Вашому прагненні налагодити економічні взаємини між країнами?

Олександр Пилипенко: Віктор Андрійович дійсно сказав, що він як президент і український уряд будуть підтримувати прагнення українських інвесторів у створенні інтегрованої компанії, яка придбає активи, що підсилюють економічні позиції України в Європі.

Він дав польському істеблішменту відкритий сигнал, що український уряд не має претензій до нас, як до сумлінного платника податків і чесної компанії. А більшої допомоги в нього ми ніколи й не просили. Це цілком достатній сигнал для демократичного суспільства.

Інша справа, якщо ми побачимо, що знову на поточному етапі конкурсу буде втручатися яка-небудь політична сила, то ми будемо просити про допомогу. Це цілком логічно, коли уряд держави займається протекцією свого бізнесу на перспективних ринках. Тим більше, що Україна відкрито йде шляхом до Європи.

- Які ще об'єкти цікаві вам у східній Європі?

Олександр Пилипенко: Чеський металургійний завод у Вітковіце, безумовно, сьогодні перебуває в центрі уваги десятків компаній зі світовим ім'ям. Там оголошений конкурс, і 18 березня повинні бути здані презентаційні документи для проходження попередньої кваліфікації.

До кінця місяця буде ясно, хто пройде перший кваліфікаційний бар'єр, і яка буде диспозиція для подальшої конкурсної боротьби. Наша участь буде визначатися можливими альянсами й умовами, які ще не були представлені від імені уряду.

Безумовно, нас цікавлять всі східноєвропейські прокатні підприємства як компанії здатні продовжити технологічний ланцюжок. Загальновідомо, що Україна сьогодні не може вийти в Європу з готовим прокатом у достатньому обсязі й асортиментах.

Високий інтерес до "Vitkovice Steel" з боку російських й українських промислових груп детермінований сформованим поділом процесу руху від першої виплавки до виробництва готового прокату.

- Як ставляться до українського інвестора за кордоном? Чи змінилося що-небудь стосовно цього останнім часом?

Олександр Пилипенко: Той шлях, який ми пройшли за два роки, був дуже складний, і не кожен зміг би його повторити. До всього, цей шлях досить витратний. Спочатку ми були зовсім екзотичними учасниками й сприймалися, як явні аутсайдери й хлопчики для биття. Тепер нам ще складніше - нас уже знають, а боротьба ще більше загострилася, тому що коло об'єктів первинного продажу металургійних підприємств надзвичайно мале.

Наші інвестиції в Угорщині показали, що ми здатні знаходити правильні рішення й вигравати досить серйозні конкурси у відомих західних і російських компаній. Безумовно, резонанс навколо подій в Україні допоміг нам стати на твердіші позиції. Особливо це відчутно в Польщі, де ставлення до України, напевно, сьогодні краще за останні кілька сотень років.

- Як ви оцінюєте сьогоднішній інвестиційний клімат в Україні. Чи стало вам після приходу нового президента працювати легше?

Олександр Пилипенко: На зовнішніх ринках запозичення, безумовно, стало працювати набагато комфортніше. Залучати засоби під значні проекти стало відчутно перспективніше, і виявилося, що бар'єр ризику, пов’язаного з недовірою до держави, не настільки вже й непереборний.

Але в самій Україні стало непередбаченіше, оскільки уряд ніяк не визначиться з тим, де в нього точка неповернення, за яку він вже не переступає в реприватизаційних процесах. Абсолютно незрозуміла щораз мінлива концепція реприватизації, ще більш неринкові ідеї звучать про доплати.

Якщо один раз доплатити, то так будуть із тобою повторювати всі нові владні конгломерати і у майбутньому. Ніхто не запитує в бізнесменів, на яких упала тінь підозри, про те, як вони бачать вирішення цієї проблеми.

Тобто, варто б зібрати тих, кого підозрюють у порушеннях правил приватизації й запитати в них, як вони бачать подальшу долю цих підприємств? І зрозуміти, чи буде тут масштабна юридична суперечка, або ж ми зупинимося на умовах уряду?

Ми вважаємо, що якщо зараз ці процеси не будуть чітко визначені за часом і по колу учасників, то це може істотно остудити інвестиційний клімат. І ті переговори, які ми сьогодні ведемо із серйозними західними інвестиційними інститутами, будуть відкладені на невизначений період.

- Якими сьогодні активами володіє ІСД в Україні? Чи збираєтеся здобувати нові активи?

Олександр Пилипенко: На сьогодні корпорація ІСД - це металургійний холдинг. Він займається керуванням тільки металургійного бізнесу. ІСД належить Алчевський металургійний комбінат, Алчевський коксохімічний завод, Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського й угорські металургійні активи.

- Наприкінці минулого року, відповідаючи на наше питання, Ринат Ахметов назвав вас своїм конкурентом. Як ви оцінюєте компанію "СКМ"- як партнера або конкурента?

Олександр Пилипенко: Ми не конкуренти з ними на внутрішньому або зовнішньому ринку збуту, оскільки кожен завод ще з радянських часів був націлений на випуск свого спектра продукції, яка мало пересікається із продукцією сусіднього меткомбінату. Напевно, необхідно сприймати нас як конкурентів у підходах до управління бізнесом, на ринках сировини і, безумовно, ми конкуренти на зовнішніх ринках запозичень.

- Наскільки відповідає дійсності інформація про те, що ІСД підтримувала на президентських виборах Віктора Ющенка?

Олександр Пилипенко: У корпорації серед персоналу не було ніяких установок або суперечок про вибір пріоритетів у виборчому марафоні. Кожен сам визначав свою позицію.

У той же час, коли ми побачили відкриті сепаратистські устремління, то акціонери відкрито виступили проти, і запросили висловитися директорів заводів і топ-менеджерів найбільших металургійних компаній. У суспільстві це оцінили як підтримку Віктора Ющенка.

- Які ваші найближчі перспективи?

Олександр Пилипенко: Перспективи залежать, у першу чергу, від ситуації на світовому ринку. Сьогоднішній ринок примхливий і погано передбачуваний, він нестабільний і багато в чому залежить від поведінки Китаю.

Металургійний комплекс України має колосальну перевагу, пов'язану з логістикою, з тим, що на відстані трьохсот кілометрів перебувають як всі сировинні запаси, так і порти. Такої логістики ніхто у світі не має.

Разом з тим, найбільша проблема у вітчизняній металургії в тому, що український бізнес випускає напівфабрикати, і в тому, що він має дуже вразливі позиції на зовнішньому ринку, особливо на Південному-Сході.

Якщо ж українська металургія поступиться своїми позиціями в Європі, то можна чекати дуже негативних наслідків - як для бізнесу, так і для економіки України в цілому. Тому що 42% усього експортного товарообігу - це внесок металургійного комплексу.

Тому потрібно якомога швидше будувати міст у Європу, але не політичними гаслами, а економічною інтеграцією.