Як розблокувати державний агросектор

Держава управляє близько 700 тис. га сільськогосподарських земель. Очима інвестора це величезний потенціал, але реальність інша: це понад 200 державних аграрних підприємств, з яких майже половина взагалі не працює, ще третина перебуває в стані ліквідації, а майно та інфраструктура занепадають.

Ми в комітеті почали працювати над рішенням, яке може кардинально змінити ситуацію. Ідеться про розблокування приватизації державних агропідприємств.

Як держава себе заблокувала

Щоб зрозуміти, як ми опинилися в цьому глухому куті, варто подивитися на хронологію законодавчих рішень. Усе почалося у 2023 році, коли ухвалили закон про створення державного земельного банку. Тоді розробили спеціальну процедуру. Аграрну землю, яка перебувала в постійному користуванні державних підприємств, дозволили передавати в оренду спеціальному господарському товариству, а воно мало здавати її в суборенду через прозорі аукціони на "Prozorro.Продажах". Так з'явилося ТОВ "Державний земельний банк".

Щоб уберегти цей державний агрохолдинг від продажу, до статті 4 закону "Про приватизацію державного і комунального майна" внесли заборону на приватизацію таких підприємств. На той момент це було єдине спеціалізоване товариство з правами оренди сільгоспземлі і така заборона мала свою логіку.

Проте у 2025 році держава зробила наступний крок і ухвалила закон, який зобов'язав усі державні підприємства пройти корпоратизацію, тобто перетворитися на акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю зі стовідсотковою державною часткою. Землю, яка раніше була в постійному користуванні, підприємства мають переоформити в оренду на 50 років з платою не менше 12% від нормативної грошової оцінки (НГО).

Виник парадокс: держава змусила підприємства змінити організаційну форму на більш ліквідну, але заборонила продавати корпоративні права. Підприємство перестало бути класичним державним підприємством (ДП) з групою інвентарних об'єктів, але й не може стати повноцінним приватним бізнесом. Воно застрягло в сірій зоні без інвестицій, без модернізації і зі слабким управлінням.

Чому Земельного банку недостатньо

Існує очевидне заперечення: навіщо щось приватизувати, якщо є Земельний банк, який може забирати землю в ДП і здавати її в суборенду через онлайн-аукціони? Сам механізм суборенди дієвий і прозорий, але має два недоліки.

Перший – темп. За дев'ять місяців 2026 року Держзембанк оголосив 2 746 аукціонів з передавання в суборенду земель загальною площею 13,2 тис. га. За результатами торгів укладено 112 договорів суборенди на 4,98 тис. га. Водночас у користуванні державних сільгосппідприємств залишається близько 700 тис. га.

Якщо аукціони й далі оголошуватимуть такими темпами, то для охоплення суборендою всіх державних земель знадобиться 40 років. Якщо ж рахувати за площею укладених договорів – то понад 100 років. Коли дефіцит держбюджету у 2026 році сягає 1,9 трлн грн (майже 18,4% ВВП), ми не маємо права чекати.

До того ж кожен рік зволікання лише консервує схематоз, адже державна аграрна земля залишається одним з головних розсадників корупції. Слід називати речі своїми іменами: значну частину цих площ далі обробляють за сірими схемами через так звані договори спільної діяльності, а тіньові прибутки роками "кришують" окремі правоохоронці, політики та місцевий криміналітет. Якщо розтягнути процес на 40 років, ця масштабна корупційна проблема залишиться недоторканною.

Другий недолік – що залишається від підприємства. Земля – його основний засіб і найліквідніший актив. Якщо її забрати, підприємство втрачає ресурсну базу, а єдиний майновий комплекс (ЄМК) миттєво знецінюється.

ЄМК – це нерухомість, техніка, тваринництво, інфраструктура, фахівці, технології, патенти, ноу-хау, ґудвіл, дозволи, ліцензії і роки досвіду. Коли в такої системи відбирають землю, комплекс перестає цікавити інвесторів. Наслідки болісні: скорочення робочих місць, занепад інфраструктури, непотрібні приміщення.

Що пропонується

Ми працюємо над тим, щоб дати ринку доступ до таких підприємств, а державі – можливість легально їх продати і на цьому заробити. Ідея в тому, щоб дозволити продаж усіх корпоратизованих держпідприємств з правом оренди землі. Усіх, крім ТОВ "Державний земельний банк", яке є державним земельним оператором.

Варто розставити крапки над "і", щоб зупинити спекуляції. Земля не продається. Ділянки державної та комунальної власності приватизації не підлягають і залишаються у власності держави та громад. Продаються лише корпоративні права: інвестор купує акції компанії, яка орендує державну землю 50 років.

Слід уточнити й механізм надходжень. Обов'язок сплачувати орендну плату в розмірі не менше 12% НГО виникає під час корпоратизації за згаданим законом, коли підприємство переводить землю з постійного користування в оренду.

Тобто громади мають отримувати ці кошти ще до приватизації. Постає практичне запитання: чи здатні збиткові й занепалі держпідприємства самостійно витягнути таке навантаження? У більшості випадків – ні, тому приватизація – необхідний другий крок. Він перетворює три джерела доходу з паперових на реальні.

Бюджет отримує разовий дохід від продажу пакета акцій. Громади отримують реальні гроші за оренду землі (не менше 12% НГО), бо за неї платить ефективний інвестор, а не збиткове ДП. Місцеві бюджети і держава отримують стабільні податкові надходження від відновленого й модернізованого бізнесу.

Окремий страх скептиків: мовляв, покупцями акцій і володарями 50-річного права оренди стануть ті самі "сірі" ділки, які роками обробляли ці землі за договорами спільної діяльності. Цей ризик мінімальний. Схемники й куратори "сірого" обробітку живуть завдяки відсутності конкуренції, а не завдяки відкритим торгам.

Коли актив виходить на "Prozorro.Продажі", туди заходить прозорий капітал, для якого конкуренція – звична справа. Досвід електронних аукціонів показує: за аграрні активи йде запекла боротьба, яка вибиває любителів схематозу ціною.

Корпоративні права оцінюють за ринковою методикою, де основну вартість формує 50-річне право оренди землі і майна. Щодо загрози монополізації, то правові бар'єри вже діють: антимонопольні вимоги законодавства і контроль АМКУ під час купівлі часток не дозволять сконцентрувати земельний банк у кількох руках.

Як це має відбуватися

Ми окреслили завдання так: прибрати необґрунтовані перешкоди для приватизації непрофільних та нестратегічних активів і водночас унеможливити корупцію та зловживання землею. Обговорювали порядок передавання ділянок, повноваження ФДМ і Кабміну, справедливу оцінку землі, захист інтересів держави та громад.

З цього випливають кілька принципів.

Продавати не все. Кабмін затверджує критерії відбору підприємств: ліквідність, стратегічне значення для держави, наукова чи селекційна функція, відповідність політиці держвласності. Те, що держава вважає важливим, лишається державним.

Прописати умови для покупця. Серед них – збереження основних видів діяльності, інвестиції в модернізацію, соціальні гарантії та робочі місця, екологічні та інфраструктурні вимоги, належне використання землі.

Не чіпати державних операторів земель. ТОВ "Державний земельний банк", а також ДП "Резерв", якщо воно виконуватиме функції оператора, не підлягають приватизації. Це захист від концентрації критичних активів у приватних руках.

Залишити Земельний банк для решти. Підприємства без приватизаційного потенціалу чи зі стратегічним значенням можуть залишатися в цій моделі. Йдеться про розподіл ролей: у виняткових випадках держава може залишатися гравцем на науково-дослідному, селекційному чи іншому аграрному ринку.

Крім того, через Земельний банк давно час передати ринку землі без обтяжень у вигляді майнових комплексів, тваринництва і трудових колективів: землі університетів, академій наук, колоній, залізниці чи Міноборони.

Ми готуємо поправки до законопроєкту №16011. Разом з Фондом держмайна ми проаналізували стан державних аграрних активів. З'ясувалося, що діючих підприємств, які не перебувають у стадії ліквідації, трохи більше ста.

За нашими консервативними оцінками, щонайменше половина з них – життєздатні компанії, які можуть вийти на прозорі приватизаційні торги. Це дасть бюджету мільярди гривень і передасть сотні тисяч гектарів землі ефективному бізнесу.

Земля – державі, бізнес – ринку

Нинішня ситуація ніким спеціально не планувалася. Вона склалася з двох окремих логічних рішень: корпоратизувати державні підприємства і заборонити приватизацію спеціалізованого товариства, яке є земельним оператором. У результаті з'явився клас активів, які мають усі ознаки готового приватного бізнесу, але через юридичну колізію залишаються заблокованими.

Якщо подивитися на це прагматично, то перед нами – грандіозна перспектива: понад 200 підприємств, які користуються 700 тис. гектарів землі. Це потужне портфоліо, яке держава може нарешті відкрити для ринку.

Для українського та міжнародного аграрного бізнесу це унікальне вікно можливостей: зайти на прозорі аукціони і купити готові компанії з інфраструктурою, технікою, командами, ліцензіями і, головне, з гарантованим 50-річним правом оренди землі. Так можна одразу масштабувати бізнес, інвестувати в переробку і будувати довгострокові проєкти з чіткими правилами гри.

Мій висновок такий: Земельний банк слід залишити в держвласності, для чого його створили, а життєздатні підприємства корпоратизувати і продавати разом з правом довгострокової оренди, залишивши землю державі. Бюджет від цього виграє, громади отримають інвестора, а держава збереже контроль над головним активом.