МВС проти безбар'єрності?

Наслідки війни кожного дня збільшують потребу в безбар'єрному просторі міст для людей, зокрема ветеранів. Тому головні посадові особи держави, починаючи від першої леді Олени Зеленської, очолили цей напрямок. Вони намагаються робити маршрути безбар'єрності, обговорюють нові політики з покращення доступності інфраструктури та роблять освітні програми для ліквідації гігантських прогалин, які накопичились за роки незалежності.

На практиці ж найбільш дієві та корисні рішення для безбар'єрності досі натикаються на внутрішній супротив і саботаж. В багатьох випадках виключно через заскорузлість системи та стереотипи окремих людей, які можуть накласти вето на такі проєкти.

Мова про організацію наземних переходів поруч з підземними. Історично склалося, що в обласних центрах України трохи більше 400 підземних переходів. Найбільше – у Києві – 262. Продубльовано доступними наземними переходами лише пару десятків. Процес йде дуже повільно – дублюється лише 4-5 переходів на рік максимум.

Найрезонансніший кейс – проблема з організацією наземного переходу прямо навпроти виходу зі станції метро Університет у Києві. Його з 2020 року дев'ять разів відмовлялася погоджувати Патрульна поліція.

Цікаво, що такий підхід у Патрульної поліції дуже вибірковий. Вони можуть дати припис комунальникам у Києві для термінового облаштування наземного переходу (з порушеннями норм) до дорогого ресторану. Водночас деякі інші проєкти поліція блокує з посиланням на ті самі норми.

Перехід біля метро на бульварі Тараса Шевченка існував 40 років тому. Але в епоху модернізму за совєтів пріоритетнішим стало робити безперервний рух автомобілів, а пішоходів будь-якого віку та фізичного стану заганяти в підземні переходи.

Тепер, очевидно, безбарʼєрне пересування людей з дітьми, дитячими візочками, на кріслах колісних, на протезах, просто літніх людей в багатомільйонному місті є важливішим. Термін "Піраміда сталої мобільності", який давно використовують в Європі, завжди ставить на перше місце інтереси пішоходів, а автомобілісти в ній на декілька позицій нижче. Не навпаки.

Проте громадяни та посадові особи, які переважно пересуваються в службових та особистих автомобілях, думають інакше. Для них поява наземного переходу на місці, де вже є підземний перехід викликає широкі обурення. Використовуються будь-які думки для безпідставної критики – від "все місто встане в заторах", "там немає інвалідів" до "це хтось хоче вкрасти гроші на малюванні зебри та встановленні світлофорів".

Часто можна почути заклик встановити зручні ліфти, підйомники, щоб люди далі користувались підземними переходами і менше виходили на дорогу, де їздять автомобілі. Якщо навіть забути про проблему з відключеннями світла, то такі ліфти частіше не працюють через технічні неполадки, ніж працюють. Це витрачені в пусту мільйони, які покращують доступність лише в звітах.

Разом з тим, саме так пропонують наразі облаштувати підземний перехід в Сумах, де буде прокладатися другий в місті маршрут безбар'єрності. З урахуванням реалій доповнити електричні ліфти ще пропонують резервним живленням, що збільшує витрати та проблеми з поломками і обслуговуванням.

Патрульна поліція проти наземного переходу й тут, оскільки, на їхню думку, це підвищуватиме ризик ДТП. Легше блокувати доступні наземні переходи. Бо стратегічно працювати над упередженням і мінімізацією ДТП, в яких у нас гине та травмується шалена кількість пішоходів, набагато складніше завдання для МВС.

Зате сусідній підрозділ міністерства фіксує злочини з ґвалтуванням в підземних переходах, яким часто приписують "безпечність". Тим паче, таку характеристику розбивали особливо спритні керманичі, які неодноразово влітали своїми автівками в підземні переходи.

За останні декілька років в Києві було продубльовано наземними більше 20 підземних переходів. Один з останніх – перехід на перетині вулиць Хрещатик та Прорізна, який став популярним серед пішоходів. Його теж довгий час блокувала Патрульна поліція. Тепер в підземку майже ніхто не ходить, а транспортний колапс не відбувся. Як і в усі попередні рази з переходами. Бо затори та ДТП створюють переважно саме власники автомобілів, а не люди на наземних пішохідних переходах зі світлофорами.

Біля місця організації наземного переходу поруч з метро Університет нещодавно пройшло три акції громади Києва за участю й людей з інвалідністю. Тільки відмова Поліції та позиція міністра Клименка стала причиною акцій та створення петиції до президента Володимира Зеленського, яка вже набрала третину необхідних підписів.

Петиція до президента щодо якогось наземного переходу звучить, як абсурд. Та можливо це єдиний спосіб змінити поведінку представників та структур МВС.

Весь цей час Патрульна поліція грає в хованки та формальні листування і не погоджується робити наземний перехід навіть в експериментальному режимі на 2-3 місяці, як пропонує КМДА. Місто, до речі, порахувало, що затримки в русі від появи цього наземного переходу зі світлофором водії не відчують – заторів більше не стане.

Насамкінець варто знати та зафіксувати для історії, що Патрульна поліція відмовляється погоджувати створення наземних переходів на Майдані Незалежності. Місці, де без жодних перепон, упереджень і стереотипів має миттєво покращуватись доступність для відвідин громадянами та ветеранами Алеї небесної сотні та Алеї полеглих героїв.

А поки ж фізичні перепони існують – через стереотипи та упередження лише декількох представників МВС.