Як зробити із "гроші будуть" — "гроші є"
В професійному середовищі точиться дискусія про те, якою буде справжня фінансова потреба України у 2026–2027 роках. Різні джерела дають різні цифри: агентство Bloomberg називає орієнтовно 65 млрд євро, міністр фінансів Сергій Марченко говорить про 18 млрд євро дефіциту лише на 2026 рік, Національний банк – 12 млрд євро. Утім, усі оцінки демонструють одне: запит на фінансування є величезним і лише зростатиме.
Додаткову корекцію внесла голова бюджетного комітету Верховної Ради Роксолана Підласа. Вона, посилаючись на брифінг із представниками МВФ та ЄС, пояснила, що сума у 65 млрд євро – це середньострокова оцінка на чотири роки (2026–2029), а не одномоментна потреба на один бюджетний рік. МВФ традиційно мислить саме такими категоріями.
Водночас цей підхід не зменшує масштаб проблеми: у найближчі два роки потреба України оцінюється у 20–30 млрд євро щороку, і це підтверджується вже всіма сторонами. Ба більше, у ці розрахунки закладена висока частка невизначеності: вони спираються на припущення щодо тривалості війни й оборонних видатків. Прогнозувати 2027 рік можна, але це радше теорія, ніж практичний бюджетний план.
За наявною інформацією, стартовий обсяг нової програми МВФ, яку зараз готують для України, – близько 8 млрд дол. Це важлива підтримка і сигнал ринку, але вона не здатна перекрити потреби навіть на один рік. Вихідним майданчиком для основного фінансування залишаються програми Євросоюзу – Ukraine Facility і ERA Loans. Вони вже працюють і мають гнучкість до масштабування. Частково їхнє обслуговування здійснюється за рахунок доходів від заморожених російських активів.
Але центральне питання звучить дедалі чіткіше: чи є у партнерів ліквідність для задоволення дефіциту у 20–30 млрд євро щороку? Саме тут на перший план виходить ідея репараційних позик (Reüarations Loan). Логіка проста: заморожені російські активи у формі готівки на рахунках ЄЦБ, обсяг яких оцінюється у 170–180 млрд євро, можуть бути використані для випуску єврооблігацій, які будуть викуплені за ці кошти і, відповідно, таке залучення покриє українські потреби.
В останніх обговореннях фігурує цифра у 130 млрд євро репараційної позики. Тут варто пояснити логіку: як зазначалося, загальна сума заморожених активів, яка потенційно може брати участь у цьому проєкті, оцінюється у 175 млрд євро.
Якщо ж на їхній основі будуть випущені так звані репараційні облігації, то важливо врахувати, що частина з цих коштів піде на погашення вже існуючих зобов’язань за ERA Loans, обсяг виплат за якими становить близько 45 млрд євро. Майже 19 млрд євро з цієї суми належить США, тобто фактично йтиметься про повернення коштів не-членам ЄС.
У результаті США отримають позичені кошти назад, але гарантій, що Вашингтон надалі братиме безпосередню фінансову участь у проєкті репараційних позик чи аналогічних механізмах, наразі немає. Саме тому надзвичайно важливо втримати США й країни G7 у партнерському контурі – навіть якщо вони не братимуть участі у самому випуску облігацій, їхня роль має бути закріплена у вигляді міжнародних фінансових гарантій.
Це можуть бути, наприклад, так звані backstop-механізми. Їхня логіка полягає у тому, що в разі настання події, яка потребує швидких виплат чи покриття зобов’язань, частину ризику беруть на себе сильні гравці – країни G7 або США.
Інший можливий інструмент – Fed Swap Line. Це валютна своп-лінія Федеральної резервної системи США. Це інструмент, який застосовується між центральними банками розвинених країн для екстреного доступу до доларової ліквідності. Він добре зарекомендував себе у 2008 році під час фінансової кризи, а також у 2020 році під час пандемії. Використання такого інструменту в контексті репараційної позики означало б, що ЄС і коаліція охочих не залишаться сам на сам із ризиком, а Україна збереже підтримку США.
У цей момент особливої ваги набуває позиція Німеччини. Якщо ще кілька місяців тому Берлін демонстрував максимальну обережність у темі використання заморожених російських активів, то тепер уряд ФРН публічно визнає готовність підтримати "креативний план" ЄС, який дозволяє спрямувати ці кошти на користь України без прямої конфіскації. Мова йде про варіант, коли заморожені активи стають базою для випуску єврооблігацій, а отримана ліквідність йде на фінансування українських потреб.
Ця зміна важить дуже багато. Німеччина – найбільша економіка ЄС, і її згода зазвичай знімає ключові бар’єри для ухвалення рішень у Брюсселі. Якщо Берлін бере участь у розробці та імплементації механізму reparations loans, то навіть у разі опору з боку окремих країн (наприклад, Угорщини чи Словаччини) в ЄС з’являється критична маса для руху вперед. По суті, позиція Німеччини стає каталізатором, який може перевести ідею з теоретичної площини в практичну.
Таким чином, ми виходимо на простий висновок: дискусія вже не про те, "скільки потрібно Україні". Це зрозуміло – 20-30 млрд євро на рік у найближчі два роки.
Справжнє питання – "звідки ці кошти взяти, у якій механіці їх оформити і як втримати США, Німеччину та країни G7 у партнерському контурі". Саме від відповіді на це залежатиме не тільки виконання бюджету-2026, а й фінансова стійкість України у роки війни та відновлення.