Чи може Україна бути заможною

Винесене в заголовок питання часто чую від іноземних інвесторів. У нас є ресурси, інженери й освічені люди, то що заважає перетворити потенціал на зростання?

Відповідь – у контракті еліт: коли існує клас людей, які повʼязують своє благополуччя з благополуччям країни через податки, правила, довгі інвестиції та інституцію репутації. Цей текст – мій маніфест і запрошення до публічної дискусії.

Концептуальна опора: більдунґ і зрілість

Скандинавські країни пройшли шлях від патерналізму до відповідальності через систему неформальної освіти дорослих. Лене Рейчел Андерсен і Томас Бйоркман описали цей процес у книзі "Більдунґ. Нордичний секрет краси і свободи".

Автори показали через просту ілюстрацію "десять кіл приналежності", як від власного "я" людина зростає до наступних рівнів: спроможності піклуватися про родину та громаду, служити нації, долучатися до створення світової спадщини.

Це не про дипломи. Це про здатність зростати протягом життя і переходити на вищі рівні особистої зрілості через свідоме самовдосконалення. Україні потрібна подібна інфраструктура: місця, де капітал вчиться мислити інституційно, а еліта – брати довгі зобовʼязання не з примусу, а з внутрішньої зрілості.

Такого розвитку можуть (не) досягати і заможні, і не дуже. Тож я переконаний, що країни багатіють не тоді, коли "мають потенціал", а коли потенціал набуває форми.

Чому тяглість обірвалася

Історично в нас уже були еліти, які брали на себе відповідальність і тримали довгі зобовʼязання. Однак зовнішні чинники регулярно переривали цю спадковість.

Київська Русь XI століття була одним з великих політичних просторів Європи. Шлюб Анни Ярославни з французьким королем показує культурну включеність Русі в європейський контекст. Проте це був радше союз князівств і торговельних шляхів, а не централізована держава. Внутрішні правила спадкування та конкуренція еліт робили систему вразливою до розпаду.

Монгольська навала й руйнування Києва у XIII столітті стали не лише військовою катастрофою, а й ударом по спадковості еліт та інституційній пам'яті. Після таких розривів країни відновлюються століттями або змінюють траєкторію назавжди.

Далі Україна існувала в чужих державних конструкціях. Еліта щоразу отримувала простий вибір: асимілюватися або втратити статус. Для конкретної родини перше було раціональним, для країни – руйнівним: тяглість інституцій не накопичувалася.

Українське old money без спадковості

Українські меценати і промислові родини існували, як-от Терещенки та Симиренки. Розвивалася просвіта, культурні та освітні ініціативи. Був кооперативний рух та обʼєднання співінвесторів за понад сотню років до толоки та "Промприладу".

Проте ХХ століття системно обривало спадковість: війни, репресії, націоналізації, вимушена еміграція руйнували економічну базу і нищили культуру довгих грошей.

Коли в суспільстві нема тяглості, капітал зʼявляється, але рідко стає інституцією. Це одна з причин, чому незалежність ми зустріли без сталого шару людей, для яких репутація, правила і довгий горизонт – не декорація, а спосіб життя.

Після 2022 року стара система зламалася, а нова не встигла закріпитися. Відкрилося вікно можливостей, але воно не буде вічним. Постають питання: чи сформується новий клас людей, які будуватимуть тут за правилами на десятиліття, чи не переламають їх дух і добрі наміри, чи не витіснять за кордон?

New Old Money

Якщо допустити, що така еліта зʼявиться, потрібно її описати. Щоб знати, чи ми на правильному шляху, або щоб прагнути бути цією елітою. Я називаю це New Old Money. Це зароблений капітал, який приймає правила спадкового: стриманість замість показовості, комплаєнс замість "сірих схем", довгий горизонт планування.

Коли людина бере на себе більше відповідальності, то й отримує більше свободи. Саме якісна еліта – маючи ресурси і вплив – може допомогти Україні вирватися із замкнутого кола і записати себе в історію як державотворців.

Для цього потрібно зробити свідомий вибір. У першу чергу – через прозору структуру власності й управління, інвестиції в освіту та інфраструктуру, дотримання прозорих правил, розбудову організацій, які переживуть їх засновників і зростять наступне покоління заможних українців.