Як не перекласти на українців оплату за російські атаки

Компенсація бізнесу за активи, втрачені внаслідок російських атак, потребує системного фінансового рішення. Питання не лише в тому, скільки грошей потрібно, а й у тому, як їх залучати та розподіляти.

Уряд запропонував створити спеціальний фонд компенсації воєнних збитків бізнесу з цільовим обсягом 3–4 млрд доларів. Орієнтовно 1 млрд має забезпечити держава, ще 2–3 млрд планують залучити від міжнародних партнерів. Підприємства також мають робити внесок у розмірі 2% від обраного ліміту покриття.

Тож постає питання: чи варто фінансувати державну частину цього механізму, збільшуючи податкове навантаження на всю економіку, тобто на всіх українців, адже ПДВ платять усі? Чи можна натомість використати адресні страхові інструменти та інші бюджетні джерела?

Два підходи до компенсації ризиків

Принципово таких підходів два. Перший — податково-бюджетний. Держава акумулює гроші в спеціальному фонді й компенсує з нього збитки. Основне запропоноване внутрішнє джерело — підвищення стандартної ставки ПДВ з 20% до 21%.

Перевага такого механізму — прогнозовані надходження і можливість заздалегідь сформувати значний резерв.

Але він має два суттєві обмеження. По-перше, додатковий ПДВ лягає на всю економіку, а не лише на підприємства, яким потрібен страховий захист. Залежно від того, наскільки податок перейде в ціни, він посилить інфляційний тиск. По-друге, коли в одних руках зосереджено великі гроші, потрібна відповідна система управління ними.

На тлі корупційних скандалів у державному секторі довіра бізнесу до механізму розподілу коштів має практичне значення. Потрібні прозорі критерії допуску до програми, незалежна оцінка збитків, чітка черговість компенсацій, зовнішній аудит і мінімум дискреційних рішень.

Другий підхід — страховий. Підприємство купує поліс, а приватна страхова компанія оцінює ризик і бере на себе відповідальність. Держава підтримує таку систему: субсидує страхову премію, перестраховує ризики або покриває великі катастрофічні збитки.

У такій конструкції бюджетні кошти йдуть не на накопичення якомога більшого резерву на компенсації, а на конкретні зобов'язання: здешевлення страхування для підприємств або покриття ризиків, яких приватний ринок сам не бере.

Страхова модель не скасовує потреби в державних коштах, але змінює порядок їх використання. Фінансування прив'язане до страхового покриття, оціненого ризику та визначених умов державної участі.

Обидва підходи можна поєднувати. Урядова концепція, зокрема, передбачає механізм first loss ("першого збитку"): держава покриває перший рівень збитків, а ризики понад установлений ліміт може страхувати приватний ринок.

Загальний податок чи адресна підтримка?

Ключова економічна відмінність полягає в тому, хто платить і хто отримує підтримку. Підвищення ПДВ наповнює бюджет через широке оподаткування споживання. Витрати розподіляються на всю економіку, незалежно від того, чи потребує конкретне підприємство страхового захисту.

Адресна модель дає змогу пов'язати державні витрати з конкретними ризиками та потребами бізнесу. Це можуть бути:

• часткова компенсація страхової премії підприємствам, які уклали договори страхування воєнних ризиків;
• державне перестрахування ризиків, яких приватні страховики не можуть узяти самостійно;
• компенсація документально підтверджених збитків у межах установлених лімітів;
• відстрочення сплати податків або врахування підтверджених воєнних втрат у майбутніх податкових зобов'язаннях;
• цільове фінансування відновлення пошкоджених виробничих активів.

Частина цих механізмів уже працює. Державна програма [назва] передбачає компенсацію за пошкоджене майно та частини страхових премій. Тож ідеться не про принципово новий інструмент, а про масштабування й удосконалення чинної системи.

Адресність не означає відмови від загального фонду. Вона означає, що право на бюджетну підтримку та її розмір залежать від конкретних умов, а не поширюються автоматично на весь бізнес.

Де взяти кошти без додаткового ПДВ?

Проєкт державного бюджету на 2027 рік передбачає 58,7 млрд грн на страхування воєнних ризиків та іншу фінансову підтримку бізнесу.

Одним із можливих джерел уряд визначив підвищення ПДВ на один відсотковий пункт. Проте пропозиції [чиї саме] щодо альтернативного наповнення бюджету містять низку інших фіскальних резервів. За їхніми розрахунками, потенційний ефект окремих заходів такий:

• детінізація ринку вживаних автомобілів — 17–18 млрд грн;
• оподаткування криптоактивів — 7–10 млрд грн;
• протидія штучному дробленню бізнесу та зміни спрощеної системи — 10–15 млрд грн;
• аудит і перегляд податкових пільг — 5–20 млрд грн;
• зміни в оподаткуванні землі та нерухомості — 10–30 млрд грн;
• додаткове оподаткування дорогого споживання — 14–20 млрд грн;
• податок на солодкі напої — 6–8 млрд грн.

Окремо розглядають тимчасове мито на некритичний імпорт із розрахунковим потенціалом 25–55 млрд грн. Але такий захід потребує окремої оцінки впливу на внутрішні ціни, міжнародні торговельні зобов'язання та імпортні виробничі ланцюги.

Інший напрям — перегляд бюджетних видатків. Серед пропозицій: аудит програм державної підтримки, припинення неефективних програм, обмеження зростання окремих витрат, перегляд державного замовлення у вищій освіті та окремих соціальних зобов'язань. Сукупний номінальний потенціал такої оптимізації оцінюють у 107–140 млрд грн на рік, а ефект безпосередньо у 2027 році — приблизно в 40–50 млрд грн.

Ці показники не можна механічно підсумовувати чи вважати гарантованими надходженнями. Частина заходів перетинається, частина потребує змін у законодавстві, а деякі дадуть результат лише за кілька років. Проте вони показують, що є альтернативні джерела, які можна розглядати окремо або в комбінації.

Як розподілити фінансове навантаження

Формуючи систему компенсації воєнних ризиків, варто окремо визначити три фінансові складові.

Перша — міжнародне фінансування. Урядова концепція передбачає залучити 2–3 млрд доларів від партнерів.

Друга — внески підприємств і приватне страхування. Бізнес оплачує участь у системі або поліс, а держава може частково компенсувати вартість страхування за встановленими критеріями.

Третя — державний бюджет. Його внесок можуть забезпечити як загальні податкові надходження, так і додаткові ресурси від детінізації, перегляду пільг та оптимізації видатків.

Окремо потрібен механізм компенсації для підприємств, які вже зазнали збитків і мають відновлювати виробництво. Для них страхування майбутніх ризиків не замінює допомоги з відновленням втрачених активів.

Отже, вибір не зводиться до дилеми "підвищення ПДВ або жодної державної підтримки". Бюджетне фінансування, міжнародну допомогу, приватне страхування та адресні компенсації можна поєднати. Тому обсяг потрібного державного ресурсу має залежати не лише від цільового розміру фонду, а й від конкретної структури страхового покриття, бюджетних гарантій і компенсаційних виплат.

Замість висновку

Ідеальної моделі компенсації воєнних ризиків, яка влаштувала б усіх, поки немає. З цього й треба виходити.

Остаточне рішення має стати компромісом між пропозиціями уряду та напрацюваннями бізнесу й аналітичних центрів. Він має враховувати інтереси всіх сторін і водночас якомога менше збільшувати фінансове навантаження на населення під час війни. Це й має бути практичним результатом нинішньої дискусії.