Фінансовий моніторинг без міфів
Чому фінмоніторинг перестав бути формальністю і став частиною зрілого бізнесу.
Ще кілька років тому фінмоніторинг для більшості бізнесів був чимось далеким: "Ну, є "фінмон" і є". Приблизно як кореспондентські відносини в банках: усі знають, що вони існують, але мало хто замислюється, як саме працюють і навіщо.
Зараз ситуація інша. Розвиток фінтеху, цифрові платежі, зростання e-commerce, нові вимоги до прозорості, дропи, численні меморандуми та посилена державна політика у сфері фінансової безпеки зробили фінмоніторинг популярною темою.
Утім, попри увагу, "фінмон" залишається сірою зоною з домислами, страхами й міфами. Спробую розвінчати найпоширеніші з них з позиції практики фінансової компанії, яка щодня працює з клієнтами, бізнесом і регуляторними вимогами.
Міф 1. Фінмоніторинг – це "цербер", який шукає, за що покарати.
Одна з асоціацій: "фінмон" – це каральний орган, який чекає помилки клієнта, щоб заблокувати його. Реальність інша. Фінмоніторинг не шукає порушення заради покарання. Його завдання – виявляти ризики на ранньому етапі і не допускати ситуацій, які можуть нашкодити клієнту, бізнесу або фінансовій системі загалом.
Ефективний AML (протидія відмиванню коштів – ЕП) насправді як превенція. Він працює на випередження, допомагаючи уникнути блокувань, штрафів, репутаційних втрат і зупинки операцій у майбутньому. У цьому сенсі "фінмон" – це система безпеки, жовтий сигнал світлофора, а не "кайданки".
Міф 2. Фінмоніторинг – це закритий підрозділ, який живе у своєму світі.
Ще один стереотип: AML – ізольована функція, яка спілкується лише із собою. У сучасних фінансових компаніях це не працює. Бути закритим – це вирок собі. Фінмоніторинг ефективний, коли він вмонтований у всі процеси: першу лінію захисту, ризик-менеджмент, продуктові та клієнтські команди, IT та аналітику.
Там, де AML "живе окремо", неминуче виникають затримки, конфлікти й рішення, відірвані від реальності бізнесу. Там, де фінансовий моніторинг – частина екосистеми, процеси стають швидшими й зрозумілішими для всіх сторін.
Міф 3. Фінмоніторинг працює винятково в інтересах регулятора.
Так, виконання вимог регулятора – обов'язкова частина роботи, але зводити "фінмон" лише до цього – велике спрощення. Фінмоніторинг працює в інтересах фінустанови, її клієнтів, стабільності бізнесу й довгострокового розвитку.
Сильний AML захищає репутацію, знижує фінансові та операційні ризики, підвищує довіру з боку партнерів та міжнародних платіжних систем. Довіра – це фундамент будь-якого фінансового сервісу, особливо в цифровому середовищі.
Міф 4. Фінмоніторинг існує, щоб блокувати роботу бізнесу.
Це мені дуже болить, адже я зустрічаю такі упередження з боку клієнтів різних фінансових установ. Однак це суперечить цілі бізнесу: постійно блокуючи рахунки клієнтів, багато не заробиш, тож блокування – не мета, а крайній захід.
Мета фінмоніторингу – забезпечити безпечний рух коштів і створити умови, за яких добросовісний бізнес може працювати швидко і стабільно. Парадоксально, але саме якісний "фінмон" у довгостроковій перспективі зменшує кількість блокувань, бо дозволяє налаштовувати процеси, розуміти профіль клієнта і виявляти ризики.
Міф 5. Людяність у фінмоніторингу знижує рівень безпеки.
Найчутливіший міф: безпека і людяність несумісні. Реальність протилежна: людяний підхід підвищує ефективність фінансового моніторингу, особливо в країні, яка живе в умовах війни, релокацій, втрати бізнесів і постійних змін.
Зрозумілі пояснення, коректна комунікація, готовність слухати і розбиратися в контексті зменшують напругу, прискорюють процеси і допомагають ухвалювати точніші рішення. "Фінмон" – не лише алгоритми, а й відповідальність людей.
* * *
Фінансовий моніторинг давно перестав бути формальною функцією. Це один з ключових елементів стійкості фінансового бізнесу разом з технологіями, кібербезпекою та довірою клієнтів. Чим швидше ми перестанемо сприймати його як загрозу, тим швидше фінансова система стане сильнішою, прозорішою та зрілішою, бо "фінмон" – це система попередження небезпеки, а не гальма.
