Економія вирішує не все

У 99,9% публічних закупівель переможець визначається за найнижчою ціною. Цей принцип здається справедливим, але це не завжди в інтересах замовника. На практиці початкова економія може обернутися переплатою, адже дешевший товар може часто ламатися, вимагати дорогого ремонту чи споживати більше ресурсів.

Уявімо ситуацію з генераторами. Один коштує 200 тис. грн і споживає 5 л пального на годину, інший – 250 тис. грн, але витрачає лише 3,5 л. За 1 тис. годин роботи на рік перший "з'їсть" пального на 300 тис. грн, другий – на 210 тис. грн.

Різниця у витратах становить 90 тис. грн, тож уже протягом першого року використання дорожчий на старті варіант повністю компенсує різницю в ціні.

Саме тут у гру можуть вступити нецінові критерії. Це додаткові показники, які допомагають оцінити пропозицію ширше: наприклад, за умовами оплати, строками виконання, гарантійним обслуговуванням, витратами на експлуатацію. Вони не замінюють технічну специфікацію, а працюють як "бонусні бали" для тих учасників аукціону, хто може запропонувати більше за базовий мінімум.

Як працюють нецінові критерії

У розвинених країнах давно зрозуміли: важливо купувати не найдешевше, а те, що має найкраще співвідношення ціни та якості. У ЄС працює принцип найбільш економічно вигідної пропозиції: замовників там стимулюють, а інколи зобов'язують, враховувати не лише стартову ціну, а й вартість життєвого циклу і якісні, екологічні та соціальні фактори. Поступово це стає нормою: за офіційною статистикою, у 2021 році в середньому 42% закупівель у ЄС оцінювалися не тільки за ціною.

Серед лідерів за використанням нецінових критеріїв – Хорватія, Франція, Естонія, Ірландія та Німеччина. Один з показових прикладів – реконструкція головного офісу Deutsche Bank у Франкфурті. У 2011 році банк поставив амбітну мету: перетворити знамениті Frankfurt Towers на "найзеленіший хмарочос у світі".

Щоб реалізувати цей задум, у тендері вирішальне значення мали саме нецінові критерії. Серед них – енергоефективність матеріалів, використання відновлюваних джерел енергії, екологічна сертифікація постачальників та впровадження інноваційних технологій: від сучасних систем вентиляції до сонячних панелей.

У результаті перемогли не найдешевші підрядники, а ті, які продемонстрували комплексний підхід до "зеленого" будівництва. Завдяки реконструкції банк знизив споживання енергії на 50%, а будівля стала першим хмарочосом у світі, який отримав сертифікацію LEED Platinum та DGNB Gold.

Якщо хочемо в ЄС, то маємо навчитися купувати

Євроінтеграція передбачає, що Україна також має рухатися в бік більш ефективної моделі закупівель. Інструмент для цього є: нецінові критерії дозволені законодавчо і можуть становити до 30% від оцінки тендеру. Однак частота їх використання мізерна: 0,0005% всіх тендерів або п'ять випадків на мільйон. Чому так?

Передусім – через страх. Будь-яке рішення заплатити трохи більше за кращі умови автоматично викликає ризик перевірок і публічної критики. Якщо замовник, наприклад, готовий переплатити за довший гарантійний термін, то йому, швидше за все, доведеться пояснювати це ДАСУ, журналістам чи громадськості. Усі закупівлі публічні та підзвітні, тож будь-хто може оскаржити рішення.

Друга причина – відсутність зрозумілих алгоритмів. Закон дозволяє застосовувати нецінові критерії, але не пояснює, як аргументувати їх доцільність і як визначати їх вагу. Там, де бракує чіткої методики, яку насамперед розуміли б органи контролю, виникає простір для різних трактувань та суб'єктивних рішень.

Коли нецінові критерії можуть бути доречними

Нецінові критерії – не панацея. Їх не варто додавати всюди. У простих закупівлях стандартних товарів достатньо чіткої специфікації. Наприклад, практика Хорватії, де після зміни законодавства нецінові критерії стали обов'язковими майже завжди, виглядає дискусійною. Такий підхід формально покращує статистику, але створює ризик перевантаження процедур там, де цього зовсім не потрібно.

У складніших випадках додаткові критерії можуть кардинально змінити результат. Так, під час купівлі шин логічно оцінювати не лише ціну, а й максимальний пробіг. Дешевші шини можуть стертися вдвічі швидше і замовник заплатить більше.

Ще один можливий приклад – закупівлі шкільних автобусів. Зараз вони часто відбуваються з жорсткою умовою локалізації: брати лише українське. Такий підхід підтримує національного виробника, але може звужувати конкуренцію.

Альтернатива – використання локалізації як прозорого нецінового критерію: що вищий відсоток виробництва в Україні, то більша перевага учасника у формулі оцінки. Це зберегло б конкуренцію і стимулювало українських виробників.

Як користуватися неціновими критеріями

Нецінові критерії можуть значно підвищити якість закупівель, але вони не такі прості у використанні. Замовнику потрібно почати з аналізу ринку і визначити, у яких категоріях додаткові параметри дійсно доречні. Далі слід зафіксувати мінімальні вимоги до предмета купівлі і визначити додаткові критерії оцінювання.

Для них необхідно розробити шкалу, розрахувати економічний ефект від найкращої пропозиції і встановити вагу кожного критерію. Важливо уникати нечітких формулювань: жорсткі вимоги звужують конкуренцію, розмиті – дають простір для маніпуляцій. Завершальний етап – чітке визначення порядку підтвердження, щоб учасники могли довести відповідність заявленим параметрам.

Перелік можливих критеріїв відкритий: замовник може обрати один або кілька. Головне правило – критерії мають бути пов'язані з предметом закупівлі, бути вимірюваними, прозорими та недискримінаційними. Якщо для підтвердження потрібні документи – слід передбачити еквіваленти. Вибирає критерії і визначає їх вагу замовник, але сукупно вони не можуть становити понад 30% оцінки тендеру.

Далі все робить Prozorro: система автоматично застосовує формулу, коригує ціну пропозиції на обрані критерії та їхню вагу. Замовнику чи учаснику нічого додатково рахувати не потрібно, система розрахує "приведену ціну" самостійно.

Чому варто рухатися в бік нецінових критеріїв

Насамперед – це вимога гармонізації з правом ЄС. Статус кандидата на вступ зобов'язує Україну поступово імплементувати євросоюзівські норми. Проєкт нової редакції закону "Про публічні закупівлі" закладає саме такий рух. Після ухвалення він дозволить подавати пропозиції навіть із ціною, вищою за очікувану вартість, і зніме обмеження, які зараз стримують використання нецінових критеріїв.

У ЄС нецінові критерії давно працюють як інструмент досягнення стратегічних цілей. Вони використовуються, щоб стимулювати інновації, захищати довкілля, підтримувати соціальну відповідальність бізнесу. Україна поступово рухається в цьому напрямі. Один з можливих механізмів – підтримка ветеранських бізнесів у публічних закупівлях. Це дозволить компаніям, що належать ветеранам або активно їх працевлаштовують, отримати додаткову конкурентну перевагу. При цьому процес залишатиметься прозорим завдяки чітким формулам оцінювання.

Цінність нецінових критеріїв – у розширенні конкуренції. Учасники змагаються не лише за ціною, а й за якістю, сервісом, інноваційністю чи додатковою користю. Це змінює логіку торгів: переможе не найдешевший, а найбільш вигідний варіант.

Хоча українська практика ще орієнтована на ціну, майбутнє – за підходом "вигідніше". Для держави це означає ефективніше використання кожної бюджетної гривні, для бізнесу – чесні стимули інвестувати в якість, інновації та сталі рішення.