Якою має бути економічна політика України?

Умови ведення бізнесу під час великої війни ніколи не були легкими, але безперервні російські атаки на інфраструктуру вивели виклики на новий рівень. За даними Міністерства економіки, ВВП України скоротився на 1% у січні 2026 року порівняно з січнем 2025 року. Це навряд чи дивує з огляду на руйнування підприємств, відключення електроенергії та інші перебої у виробництві. Ключове питання полягає в тому, що може зробити уряд для розв'язання проблеми скорочення економіки.

Стандартний підхід до "типової" економічної рецесії – це монетарне та фіскальне стимулювання: центральний банк знижує відсоткову ставку та пом'якшує умови кредитування, а уряд зменшує податки та збільшує видатки. Основна ідея – якнайшвидше наблизити обсяг виробництва до його потенційного рівня.

Проте цей стандартний підхід зараз неможливо застосувати в Україні.

По-перше, за оцінками Національного банку, економіка України працює на повну потужність. Це означає, що можна підвищити ВВП, але ефект буде лише тимчасовий і супроводжуватиметься вищою інфляцією. Цей стрибок цін підвищить і так значний рівень інфляції та інфляційних очікувань.

Оскільки інфляція – особливо двозначна – надзвичайно дестабілізує економіку, короткостроковий бум може обернутися серйозними проблемами в майбутньому (тиск на валютний курс, ще вищі відсоткові ставки, уповільнення економіки тощо).

По-друге, для запровадження фіскального стимулу уряд повинен мати фіскальний простір. Іншими словами, держава має бути спроможною профінансувати більший дефіцит бюджету. Україна не має можливості радикально збільшити внутрішні запозичення.

Доступ до міжнародних приватних ринків капіталу закритий. Єдиний варіант – двостороння та багатостороння міжнародна допомога. Союзники та донори наполегливо рекомендують підвищувати податки та зменшувати видатки для стабілізації державних фінансів (дефіцит бюджету у 2025 році становив приблизно 25% ВВП). Тобто йдеться про помірну фіскальну консолідацію, а не фіскальне стимулювання.

По-третє, можна було б спробувати натиснути на приватні банки для збільшення кредитування економіки, але за обмеженої пропозиції вливання додаткових коштів в економіку не створить стійкого економічного зростання – воно лише посилить інфляційний тиск. Крім того, це підважить фінансову стабільність: якщо банки змушені кредитувати ризиковані проєкти, слід очікувати зростання обсягу непрацюючих кредитів. Це ускладнить подальше кредитування та може знизити довіру до банківської системи.

Отже, широке зниження податків чи надання субсидій (наприклад, будь-якому бізнесу, що планує інвестувати), збільшення державних видатків (наприклад, програма "кешбеку") чи зниження облікової ставки Національного банку не стануть довгостроковим рішенням, а лише підвищать інфляцію та поглиблять інші економічні проблеми.

Що робити в такому разі? Якщо коротко, слід зосередитися на корені проблеми – пропозиції товарів та послуг.

Розглянемо енергопостачання. Необхідно збільшувати генерацію та підвищувати ефективність використання наявних потужностей. Уряд прагне, щоб бізнес і громади розвивали децентралізоване виробництво електроенергії, тепла тощо. Для цього варто використовувати цільові програми. Це можуть бути пільгові кредити, гранти зі співфінансуванням або інші інструменти, коли держава покриває частину вартості інвестиційного проєкту в цій конкретній сфері.

Важливо, щоб бізнес і громади вкладали в проєкт і власні кошти (тобто покривали частину витрат), аби забезпечити ефективне використання ресурсів. Завдяки чіткому таргетуванню програм (тобто кошти мають іти на створення нових енергетичних потужностей або модернізацію/ремонт існуючих, а не на поповнення обігового капіталу чи будівництво доріг) можна суттєво зменшити фіскальні витрати.

Як підвищити ефективність? Економічна логіка проста: якщо попит перевищує пропозицію, ціна занизька. Наразі тариф для домогосподарств 4,32 грн за кВт·год покриває собівартість виробництва для державних компаній ("Енергоатом" та "Укргідроенерго"), а також передачу і розподіл електроенергії. Водночас ринкова ціна електроенергії становить понад 7,5 грн за кВт·год. Тобто промислові споживачі фактично субсидують домогосподарства.

Підвищення ціни дозволить досягнути кількох цілей: використовувати енергію більш продуктивно, створити сильніші стимули для енергозбереження, сприяти збільшенню пропозиції та знизити фіскальний тиск. Натомість планові відключення не розрізняють діяльність із високою та низькою доданою вартістю й не стимулюють зростання пропозиції.

Підвищення ціни можна поєднати з іншими програмами, спрямованими на підвищення гнучкості та стійкості пропозиції. Наприклад, довгострокова стратегія має передбачати інвестиції у встановлення "розумних" лічильників – спочатку для промислових споживачів, а згодом і для домогосподарств, – щоби згодом забезпечити більшу гнучкість і диференціацію споживання.

Звісно, тут важливий компроміс між ефективністю та справедливістю. Якщо деякі бізнеси чи домогосподарства мають ресурси, щоб платити вищу ціну й тому ніколи не стикаються з відключеннями, а інші – ні, це може посилити розшарування в суспільстві, що особливо небезпечно під час війни, коли соціальна згуртованість є критично важливою. Тому "золота середина" – це поєднання планових відключень і вищих цін з адресним захистом вразливих груп.

В умовах скорочення економіки може виникати спокуса запустити програму "кешбеку", надати податкові канікули або звернутися до центрального банку по "дешеві гроші". Проте таке "заливання проблеми грошима" неефективне.

За наявності численних обмежень і обмеженого простору для маневру політика має бути спрямована на вирішення конкретних проблем виробництва. Це буде дешевше, не підважить макроекономічну стабільність і забезпечить стійкі результати.

Співавтори: професорка факультету фінансів бізнес-коледжу Гіса в університеті Ілінойса в Урбана-Шампейн Тетяна Дерюгіна, наукова редакторка "Вокс Україна" Ілона Сологуб.