Де буксує реформа публічних інвестицій

Є реформи, де навіть назва складна, а що вже говорити про зміст. Такою є реформа управління публічними інвестиціями, яку називають УПІ або використовують англійську абревіатуру PIM (public investment management).

Якщо простими словами, то публічні інвестиції – це кошти, які держава або громада вкладають у створення, відновлення чи модернізацію об'єктів, що мають багато років служити людям і сприяти підвищенню якості публічних послуг.

Ідеться зокрема про школи, лікарні, водогони, енергетичні обʼєкти, укриття. Фінансувати такі проєкти можна коштами державного чи місцевих бюджетів, міжнародної допомоги, кредитами банків або грішми приватних інвесторів.

Під час війни таке фінансування обмежене, тому потрібно якомога ефективніше використовувати наявні кошти для досягнення найкращих результатів.

Побудові нового процесу ефективних публічних інвестицій та досягненню результату присвячена відповідна реформа. Недавно Україна почала новий цикл реформи, у межах якого держава і громади визначили пріоритети для публічних інвестицій. Утім, у багатьох випадках переліки виявилися настільки широкими, що пріоритетним стало все або принаймні все, що вдалося підготувати.

Для успіху потрібна спроможність держави та громад стратегувати, пріоритизувати, проєктувати і знаходити фінансування. В Україні виявилися проблеми на кожному з цих етапів. Важливим викликом стало очікування громад, що реформа одразу принесе гроші на інвестиції, а цього не сталося, бо і не планувалося.

Стратегія – тільки початок

Ідея реформи полягає в тому, щоб і держава, і громади переходили від стратегії до результату, тобто від бачення розвитку країни, секторів, регіонів або громад до реалізації конкретних інвестиційних проєктів для отримання результату.

Уряд має чітко визначити цілі, завдання і план реалізації державних та секторальних стратегій, а громади мають оновити та визначити свої цілі в стратегіях розвитку громад, які розроблялися раніше. Але що ми маємо?

В Україні ухвалені численні стратегії, але їм не надають належного значення. Подекуди вони розроблялися лише заради того, аби просто мати документ та покласти його в шафу, а не для того, щоби потім використовувати. Стратегіям часто бракує чіткості, зрозумілих результатів, ефективного плану впровадження, оцінки витрат і розуміння, хто буде їх впроваджувати та фінансувати.

Перед урядом стоїть завдання переглянути 23 секторальні стратегії (21 – до кінця 2026 року) або розробити нові, щоб на їх основі держава могла формувати свої пропозиції щодо публічних інвестицій. До речі, перегляд стратегій є серед структурних маяків програми МВФ, виконання яких було протерміновано в минулій програмі у 2025 році. Поки що цей процес іде дуже повільно.

На рівні громад ситуація із стратегіями теж непроста. Є громади, де ухвалені якісні стратегії, тобто чітко визначені цілі розвитку і є план їх досягнення. Натомість подекуди стратегії надто загальні і можуть підійти для будь-якої громади. Їм бракує розуміння, куди прямує розвиток і як досягти поставлених цілей.

Ще одна категорія – не оновлені стратегії, хоча у 2027 році всі громади мають ухвалити нові довгострокові стратегії розвитку, які почнуть діяти з 2028 року. Щоб документи були якісними, цей процес варто починати вже зараз. Тільки якісні стратегії можуть стати основою для пріоритизації публічних інвестицій.

Як визначати пріоритети

Правильно сформульована стратегія допоможе визначити пріоритети – середньостроковий план пріоритетних публічних інвестицій (СПІ). Ідея в тому, щоб держава та громади визначили, на що спрямувати обмежені фінанси.

У СПІ держави на 2027-2029 роки визначено 18 пріоритетних секторів для публічного інвестування, у межах яких виділено ще 44 підсектори. Тобто на рівні держави пріоритети відсутні, адже пріоритетними визначені майже всі сектори. Так не може бути: потрібно звужувати фокус та концентруватися на головному.

У громадах ситуація різниться: хтось також визначив пріоритетними всі сектори, а хтось звузив цей перелік з огляду на цілі своєї стратегії або з інших міркувань. Викликом стало те, що протягом останніх років стратегії в основному не були переглянуті, щоб врахувати нові виклики великої війни.

Визначити кілька пріоритетних сфер непросто. Багато сфер роками недофінансовувалися, а окремі проєкти тісно пов'язані між собою. Наприклад, житло не втримає людей у громаді, якщо там немає доступних освітніх і медичних послуг. Однак за обмежених ресурсів держава і громади мають домовитися, які інвестиції дадуть найбільший результат, і спрямувати кошти саме туди.

Як підготувати якісний проєкт

З 2026 року в громад з'явився квест: вгадати, на які напрями в держави будуть гроші. Це невдалий підхід, бо варто подавати свої пріоритетні напрямки і готувати якісні проєкти. Проте це можуть зробити далеко не всі, вважають фахівці грантової програми "Моніторинг публічних інвестицій", яку адмініструє ІЕД в межах проєкту "Контроль публічних інвестицій" за підтримки Європейського Союзу.

За їхніми спостереженнями, на старті багато громад не розібралися в реформі і замість цілісних проєктів подали ідеї, концепції, а подекуди – плани ремонтів, які відносять до капітальних видатків, а не комплексних інвестиційних проєктів.

У результаті на платформі DREAM (система управління публічними інвестиціями) зареєстровані тисячі невдалих проєктів. Громадам часто бракує часу та спроможності підготувати якісні проєкти, які відповідають пріоритетним напрямкам інвестування і слугують досягненню цілей, визначених у стратегії розвитку.

У вересні 2026 року Мінфін нарешті затвердив методичні рекомендації, які допомагають визначити, що є публічним інвестиційним проєктом, а що – звичайними капітальними видатками. Сподіваюся, громади переглянуть свої єдині проєктні портфелі (ЄПП) і заберуть звідти капітальні та поточні видатки.

Проблемою став пошук фінансування на проєкти. Традиційно багато громад сподівалися на отримання коштів з державного бюджету. Відсутність фінансування на реалізацію ПІПів непокоїть громади та знижує їх підтримку реформи.

Громади отримали додаткову роботу та бюрократію, але надії на гроші стали примарними. Протягом року джерелом фінансування для ПІПів була програма "Нова українська школа", що фінансується з держбюджету, але публічними інвестпроєктами стали меблі та автобуси, що не відповідає сенсу реформи.

Кошти Європейського інвестиційного банку на реалізацію проєктів виділили лише в серпні і то не всі. Державний фонд регіонального розвитку розподілили лише у вересні на проєкти, які можна завершити до кінця року; потім виділена громадам субвенція повертається в державний бюджет – як у казці про Попелюшку.

Прийшла бюджетна криза

У середині вересня 2026 року уряд призупинив до грудня фінансування капітальних видатків, а значить – усіх публічних інвестиційних проєктів. Отже, під ризиком навіть витрачання виділених коштів, яких громади чекали багато місяців. Це дедалі більше б'є по довірі місцевих органів влади до реформи.

Громадам доведеться проводити закупівлі в рамках публічних інвестпроєктів у надії на те, що в грудні фінансування розморозять. Це означає, що їм мають довіряти підрядники. Зазвичай таких підрядників на тендерах знайти непросто.

Реформа управління публічними інвестиціями не може створити гроші, яких нема. Проте вона має забезпечити, щоб кожна доступна гривня витрачалася ефективно і працювала на чіткий та вимірюваний результат. Для цього потрібні не лише нові правила, проєктні портфелі та платформа DREAM, а й якісні стратегії, реальна пріоритизація, спроможні команди та передбачуване фінансування.

Інакше громади сприйматимуть реформу як бюрократичний квест: спочатку підготувати проєкт за новими правилами, а потім вгадати, чи будуть на нього гроші, або вгадати, на що держава виділить гроші, і готувати відповідні проєкти.

Колонка написана в межах проєкту "Контроль публічних інвестицій", який впроваджують Центр економічної стратегії, ІЕД і "Технології прогресу" за підтримки Євросоюзу. Зміст тексту не обов'язково відповідає позиції ЄС та ІЕД.