Чи варто знижувати податок на прибуток

За перше півріччя 2025 року до загального фонду держбюджету надійшли 1,3 трлн грн. Основні джерела незмінні: ПДВ з імпорту приніс 245 млрд грн, податок на доходи фізосіб – 168 млрд грн, внутрішній ПДВ – 156 млрд грн. Податок на прибуток підприємств дав ще 156 млрд грн. Фактично він майже зрівнявся за масштабом з внутрішнім ПДВ і посів четверте місце серед джерел надходжень.

Цей податок вважається одним з найменш ефективних. Його адміністрування складне, а спокуса мінімізувати базу через трансфертні ціноутворення чи інші оптимізації висока. Саме тому ідея зниження ставки податку на прибуток знову в центрі дискусій. У світі логіка проста: нижча ставка – вищі інвестиції, більше робочих місць і швидше зростання ВВП. Чи працюватиме така схема в Україні?

Чому саме зараз

У 2024 році банки заплатили рекордні 96 млрд грн податку на прибуток за ставкою 50%. З початку 2025 року ставка для фінансових установ знижена до 25%, для решти бізнесу залишаються стандартні 18%. За перше півріччя компанії загалом віддали до бюджету понад 155 млрд грн. Якщо проєктувати цей показник на рік, отримаємо близько 310 млрд грн або майже три з половиною відсотка ВВП.

Водночас, інвестиційна активність млява. Війна, зруйнована логістика і дорогі кредити залишають приватний сектор без довгих грошей. Однак розмір ставки – лише частина проблеми. Питання полягає в тому, як перетворити податкову систему з механізму збирання коштів на драйвер відновлення.

Чи варто знижувати

Якщо механічно знизити ставку з 18% до 15% одразу для всіх, бюджет втрачатиме до 50 млрд грн щороку – близько 0,5% ВВП. У воєнний час це надто дорого.

Працювати може таргетоване зниження, коли меншу ставку застосовують не до всього прибутку, а лише до його приросту чи тієї частини, яка інвестується в Україну. Зниження має бути тимчасовим, з чітким терміном дії та автоматичним завершенням і не для всіх, фінансові установи залишаються поза цією схемою.

Така конструкція перетворює податок на сигнал. Заробляєш більше або вкладаєш у виробництво – платиш менше. Акумулюєш прибуток і виводиш дивіденди – умови не змінюються. Тому ключове питання – як будувати конструкцію зниження.

Якою може бути конструкція

Перший варіант – зниження для всього прибутку. Це найпростіша модель: ставка падає з 18% до 15% і всі платники, крім банків, платять менше. Мінус очевидний: держава втрачає близько 0,55% ВВП доходів, тобто близько 50 млрд грн щороку. Вигода для бізнесу значна, але ефект для економіки сумнівний. Більшість компаній у такому випадку радше перекажуть додатковий кеш у дивіденди, ніж направлять його в інвестиції. Висновок простий: цей підхід занадто дорогий і не таргетований.

Другий варіант – зниження лише для приросту прибутку. Ідея в тому, що компанія сплачує 18% з прибутку, який мала у 2024 чи 2025 році, а на приріст – ставка 15%. Наприклад, компанія у 2024 році задекларувала 100 млн грн прибутку, а у 2026-му заробила 120 млн грн. Тоді 100 млн грн оподатковуються за ставкою 18%, що дає 18 млн грн податку, а 20 млн грн приросту – за ставкою 15%, тобто ще 3 млн. Разом – 21 млн грн, тоді як за старими правилами було б 21,6 млн. Втрати бюджету незначні, а бізнес отримує сигнал: збільшуєш прибуток – платиш трохи менше. Це дає стимул до зростання без масштабних бюджетних втрат.

Третій варіант – зниження лише для реінвестованого прибутку. У цьому випадку ставка 15% діє лише на ту частину прибутку, яка спрямовується на інвестиції в Україну: капітальні вкладення, дослідження та розробки, енергоефективні проєкти. Якщо ж кошти виводяться у вигляді дивідендів, діє базова ставка. Яка перевага цього підходу? Бізнес отримує вигоду лише тоді, коли реально вкладає в економіку, а не акумулює гроші чи виводить їх за кордон. Водночас ризиком залишається складність адміністрування: потрібно чітко визначити, що саме вважати "допустимими інвестиціями", інакше з’явиться поле для маніпуляцій.

Четвертий варіант – комбінований, він видається найбільш реалістичним. Його суть у тому, що ставка 15% застосовується і для приросту прибутку, і для реінвестованого прибутку, а для решти діє базова ставка 18%. Для банків та фінансових установ зберігається підвищена ставка 25%. Така модель дозволяє скоротити втрати бюджету до 30-35 млрд грн (0,3-0,4% ВВП), створює стимул для зростання та інвестицій і водночас може виглядати прийнятною для МВФ.

Sunset і запобіжники

Податкові стимули не можуть бути безкінечними. Бізнес має отримати сигнал довіри, але держава повинна зберегти контроль. Тому пропонується чіткий графік: зниження стартує 1 січня 2026 року і діє до кінця 2027 року. Далі – автоматичний sunset: у 2028-му пільга завершується, якщо парламент її не продовжить.

Щоб уникнути ризиків для бюджету, закладається ще й фіскальний тригер. Якщо два квартали поспіль доходи бюджету просідають на понад 0,3% ВВП від плану, стимул зупиняється. Це означає, що "пільга" не стає дорогою помилкою. Вона працює доти, доки економіка справді зростає і дозволяє собі такий інструмент.

Так бізнес отримує передбачуваність, а держава – гарантію, що її фінанси не постраждають. Це не подарунок бізнесу коштом бюджету, а контрольований інструмент розвитку, який має чітко визначені початок і завершення.

Що з неплатниками

В Україні значна частина бізнесу уникає сплати податку на прибуток завдяки спрощеній системі. Третя група ФОП із ставками 5% давно перетворилася на механізм оптимізації для середніх та великих компаній. Якщо ми хочемо, щоб податок на прибуток працював, потрібно паралельно обмежити використання спрощеної системи для тих, хто ховає за нею сотні мільйонів гривень обороту.

Мова не про забирання пільг у малого бізнесу. Ідеться про прості інструменти: об’єднання оборотів пов’язаних осіб і тести на реальні трудові відносини.

Який ефект можна очікувати

Чи дасть таке зниження реальний приріст економіки? Додатковий ефект не виникає магічно від зниження ставки. Він з’являється, бо змінюється математика бізнесових рішень. Коли компанія сплачує податок не з усього прибутку, а має пільгову ставку на його приріст чи реінвестовану частину, то після сплати податків у неї залишається більше ресурсу. Цей ресурс – найдешевше джерело інвестицій, особливо у воєнних умовах, коли кредит дорогий і короткий. Проєкти, які раніше були на межі рентабельності, починають виглядати вигідними і вони запускаються.

Стимул працює і через ліквідність, і через сигнал. Бізнес бачить, що держава підтримує тих, хто росте і вкладає в Україну, а не тих, хто виводить дивіденди. Це збільшує обсяги власних інвестицій і створює ефект front-loading: компанії намагаються реалізувати проєкти під час дії пільги. Це означає модернізацію виробництв, збільшення R&D, вищу продуктивність праці та енергозбереження.

Окремий канал впливу – експорт та імпортозаміщення. Інвестиції в переробку та логістику дозволяють залишати більшу частку доданої вартості в Україні, а також скорочують імпорт енергоємних компонентів. У підсумку це покращує торговельний баланс і дає додатковий внесок у зростання. Одночасно посилюється адміністрування. Боротьба з псевдо-спрощеною системою означає, що частина обороту виходить з тіні. Це збільшує ВВП і розширює податкову базу на майбутнє.

Комбінована модель – 15% на приріст і реінвестований прибуток при збереженні базової ставки для решти і підвищеної для банків – здатна додати економіці до 0,6% ВВП щороку. Це небагато, але в масштабах воєнної економіки та відбудови це відчутний приріст. Два роки дії стимулу можуть у підсумку означати до 1,5% додаткового зростання і саме цього ефекту від нас чекають міжнародні партнери: синергії між їхніми грантами та внутрішніми приватними інвестиціями.

Як це пояснити партнерам

Партнери реагують насторожено, коли чують про зниження податків у країні, яка веде війну і має дефіцит бюджету. Тому слід вести мову не про зменшення податкового навантаження, а про створення тимчасового інвестиційного стимулу, який не руйнує фіскальну базу, а розширює її в середньостроковій перспективі.

Перше, що варто підкреслити, – це фіскальна нейтральність. Зниження не планується назавжди, воно діятиме два роки і завершиться автоматично у 2028-му. До того ж ми закладаємо "фіскальні тригери": якщо доходи бюджету відстають від плану більш ніж на певну величину, стимул припиняє дію достроково. Такий дизайн виглядає як контрольований експеримент, а не як ризикована податкова реформа.

Друге – це антиоптимізаційний компонент. Кожна гривня, яку Україна не добирає через схеми з уникнення оподаткування, для донорів виглядає як втрата. Тому одночасно із стимулом ми пропонуємо посилення адміністрування: обмеження використання спрощеної системи великими компаніями, об’єднання оборотів пов’язаних осіб, жорсткіші тести на реальні трудові відносини. Для партнерів це важливий сигнал: ми не просто зменшуємо ставку, а закриваємо лазівки.

Третє – це зв’язок з відбудовою. Найбільший біль міжнародних донорів у тому, що приватні інвестиції заходять в Україну надто повільно. Вони готові давати гранти і кредити, але хочуть бачити, що український бізнес теж вкладає у власну країну. Саме тому акцент робиться на пільзі для реінвестованого чи прирощеного прибутку. Це створює чіткий механізм: якщо гроші залишаються у виробництві, модернізації чи R&D – ставка нижча. Якщо ж прибуток виводиться в дивіденди, правила не змінюються. Для МВФ і Світового банку це буде доказом того, що ми спрямовуємо ресурс у реальну економіку, а не роздаємо бізнесу подарунки.

Четверте – це компенсатори. Будь-які втрати від зниження ставки покриваються зростанням акцизів і рентних платежів, підвищеними дивідендами державних підприємств, грантами ЄС і Світового банку, а в перспективі – використанням заморожених російських активів. У такому вигляді пропозиція виглядає не як "дірка", а як збалансований пакет, який можна вписати в меморандум з МВФ.

Міжнародним партнерам можна подати ідею як керований інвестиційний стимул з обмеженим строком, прозорими правилами, компенсаторами та антисхемними елементами. Це сигнал, що Україна готова робити точкові та відповідальні зміни для поєднання міжнародних ресурсів з внутрішніми інвестиціями.

Висновок

Податки – це не лише цифри в дохідній частині державного бюджету. Це сигнал про те, що держава готова довіряти бізнесу і хоче, аби він ріс. У час війни ми не можемо дозволити собі дорогих подарунків, але можемо створювати розумні стимули: тимчасові, таргетовані, прозорі. Вони не зруйнують публічні фінанси, але можуть запустити інвестиції, без яких відновлення не відбудеться.

Зниження податку на прибуток на три відсоткові пункти не є панацеєю, але в правильній конструкції – із sunset, посиленням правил для неплатників і чіткими компенсаторами – воно може стати поштовхом для нової хвилі приватних інвестицій. Це зараз критично важливо для української економіки.