Табу на прості фінансові рішення

Продовження дії підвищеної ставки податку на прибуток банків у розмірі 50% на 2027 рік лише на перший погляд є суто фіскальною базою. Державі потрібні кошти, війна триває, бюджетні потреби величезні. Усе це ми чуємо ледь не щодня. Уже навіть є прогноз: такий крок може дати бюджету близько 20 млрд грн додаткових надходжень, що скидається на цілком вигідне для держави рішення.

Однак в економіці такий поспіх і простота ухвалення рішень не найефективніші. Особливо тоді, коли йдеться про капітал банківської системи – ресурс, з якого формується кредитування бізнесу, енергетичних проєктів, відновлення виробництва, оборонної промисловості, агросектору, малого підприємництва.

Отже, головне питання – не в державному бюджеті, а в тому, скільки економіка може недоотримати через зниження кредитного потенціалу банків.

Що пропонується змінити

У 2026 році для банків діє підвищена ставка податку на прибуток – 50%. Після завершення цього періоду мала повернутися базова ставка – 25%. Проте законопроєкт №15262 передбачає продовження дії ставки 50% на 2027 рік.

Документ забороняє банкам зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму збитків минулих періодів. Ідеться не лише про збереження високої ставки, а й про обмеження інструментів, які впливають на податкове навантаження.

Для більшості секторів економіки ставка податку на прибуток становить 18%. Для банків базова ставка вже вища – 25%. Ставка 50% була зумовлена війною, але чи має надзвичайний інструмент перетворюватися на майже постійне правило?

Кредитний мультиплікатор

У суспільній дискусії банки часто сприймаються як прибутковий сектор, але банківська система виконує ширшу функцію: фінансує бізнес, енергетику, споживчий попит, державу через ОВДП, інвестпроєкти, відновлення економіки.

Капітал банку – це не "вільні гроші", які лежать на рахунку. Це основа для кредитування. У банківській системі працює мультиплікаційний ефект: 1 грн капіталу може забезпечити до 10 грн кредитів. У межах держпрограм підтримки на зразок "5-7-9%" ефект також може бути суттєвим: орієнтовно один до восьми.

Саме тому 20 млрд грн, які держава може отримати у вигляді додаткового податку, не варто сприймати лише за номінальною вагою грошей. Їх треба порівнювати з потенційним кредитним ресурсом, який міг би підтримати економіку.

За оцінками АУБ і НАБУ, якщо цей ресурс залишити в банківській системі і спрямувати на підтримку капіталу, це може створити потенціал для 200-300 млрд грн кредитування. Звичайно, це не означає, що весь цей обсяг автоматично й одразу піде в реальний сектор. Однак це наочна різниця між короткостроковим бюджетним ефектом і довшим економічним результатом.

Прибуток банків живить кредитування

Банки не можуть кредитувати безмежно. Вони мають виконувати нормативи капіталу, враховувати кредитні ризики, формувати резерви, проходити стрес-тести, відповідати вимогам регулятора. Чим вищий податковий тиск на прибуток, тим менше можливостей у банків нарощувати капітал природним шляхом.

Прибуток – головне джерело збільшення капіталу системи. Розраховувати, що акціонери вкладатимуть капітал у банки в умовах війни, обмеження на виплату дивідендів, високих ризиків і непередбачуваних правил, було б надто оптимістично. Інвестор вкладає кошти, коли бачить зрозумілі правила гри.

Якщо правила щороку змінюються, інвестор відкладає рішення або вимагає премії за ризик. Збереження 50-відсоткового податку може спонукати банки бути обережнішими в кредитуванні, адже для кредитування потрібен капітал.

Кого це може зачепити

Найперше – малі та середні підприємства, виробників, аграріїв, логістичні та енергетичні проєкти, компанії, які відновлюють та модернізують активи.

Потреба в кредитах під час війни та майбутньої відбудови лише зростатиме. Енергетика потребує інвестицій у стійкість. Промисловість – у модернізацію. Агросектор – у сезонне фінансування та оновлення техніки. Оборонна промисловість – у масштабування. Малий бізнес – в оборотний капітал.

Обмежений кредитний ресурс не стане проблемою лише банків. Це позначиться на всьому ланцюгу: менше інвестицій, менше проєктів, повільніше створення робочих місць, нижчі темпи зростання ВВП, менша податкова база для державного бюджету. Тобто бюджет може виграти зараз, але програти в майбутньому.

Чому можуть зрости ставки

Будь-який додатковий податковий тиск на сектор рано чи пізно впливає на економіку банківський продуктів. Якщо банкам складніше нарощувати капітал, якщо зменшується конкуренція за позичальника, якщо зростають ризики та вартість ресурсу, це може позначитися на умовах кредитування.

Для клієнта це вищі ставки та комісії, жорсткіші вимоги, більша частка відмов, менша гнучкість. Банк не може надати кредит лише тому, що клієнту він потрібен. Він має оцінити ризик і відповідати за цей ризик власним капіталом.

Кредитування – один з найменш ризикових каналів інвестування: банки рахують спроможність позичальника та контролюють фінансову дисципліну. Якщо цей механізм послабити, економіка отримає менше якісного фінансування.

Інфляційний ризик

Є ще один аспект, який часто залишається поза увагою. Якщо держава збільшує соцвиплати, зарплати чи інші видатки, але економіка не отримує достатнього інвестиційного фінансування, виникає додатковий інфляційний тиск.

Гроші в економіці мають підкріплюватися виробництвом, товарами, послугами, робочими місцями, зростанням продуктивності. Якщо фінансування переважно йде на поточне споживання, а інвестиційне джерело звужується, це може підштовхнути ціни, курс і відсоткові ставки. Водночас кредитування бізнесу сприяє економічному зростанню, не просто розподіляє кошти, а створює додану вартість.

Інвестиційна привабливість системи

Банківський сектор за останні роки довів свою стійкість. Він адаптувався до війни, масштабних ризиків, ударів по економіці, енергетичних криз, міграційних процесів, змін у поведінці клієнтів. Система залишилася ліквідною, прозорою і керованою. Це робить її цікавою для потенційних інвесторів. Особливо в контексті майбутньої приватизації частини державних банків, зокрема Укргазбанку та "Сенс банку".

Однак інвестор дивиться не лише на поточну прибутковість. Йому насамперед потрібна передбачуваність. Якщо тимчасовий податок легко перетворюється на довгострокову практику, це змінює оцінку ризику. Вартість активів знижується, інвестори стають обережнішими, переговорні позиції держави погіршуються.

Тобто продовження дії 50-відсоткового податку може дати бюджету короткострокові надходження, але водночас зменшити потенційні доходи від приватизації та знизити інтерес інвесторів до банківського сектору.

Європейська інтеграція

Україна рухається до ЄС. Для банківської системи це означає технічну адаптацію, нову звітність та гармонізацію правил. Це також означає потребу в достатній капіталізації сектору та поступове впровадження нових буферів капіталу.

Якщо ми хочемо інтегрувати фінансову систему України з євросоюзівською, банки мають бути інвестиційно привабливими. Якщо ж значна частина прибутку вилучатиметься через надмірний податок, то рух до ЄС може сповільнитися.

У гіршому разі це може відтермінувати повноцінну фінансову інтеграцію з Євросоюзом на два-три роки. Адже євросоюзівський банківський ринок – це передусім відповідність стандартам капіталу, стійкості та довіри.

Пошук балансу

Бюджетні потреби держави не можна ігнорувати. В умовах війни кожна гривня має значення, але податкові рішення мають враховувати довгострокову економічну ціну. Збалансований підхід міг би передбачати кілька принципів.

По-перше, тимчасові податки мають бути тимчасовими. Якщо держава встановлює надзвичайну ставку, то бізнес має розуміти термін її дії і логіку впровадження.

По-друге, частину ресурсу доцільніше залишати в капіталі банків, якщо це може створити більший ефект для економіки через кредитування.

По-третє, держава має окремо працювати з дивідендною політикою державних банків, не підміняючи її загальним надмірним податком для всього сектору.

По-четверте, потрібно зберігати інвестиційну привабливість системи, особливо напередодні приватизації держбанків і переговорів з потенційними інвесторами.

По-п'яте, податкова політика повинна бути частиною стратегії євросоюзівської інтеграції, а не лише способом швидко залатати бюджет.

У воєнний час бюджет справді потребує грошей, але після війни країні знадобиться не лише бюджетне виживання, а й економічне зростання. Проте без сильної банківської системи це зростання буде складнішим. Постає риторичне питання: що для країни важливіше: отримати близько 20 млрд грн зараз чи зберегти ресурс, який може підтримати сотні мільярдів гривень кредитування економіки?