Корпоративні конфлікти та рейдерські ризики: чому бізнес втрачає контроль ще до суду

У практиці корпоративних спорів найбільш небезпечними, на мою думку, є не стільки потенційні зовнішні спроби недружнього поглинання, скільки внутрішні конфлікти між учасниками бізнесу. Саме вони найчастіше стають каталізатором втрати контролю над компанією та переходу конфлікту у жорстку затяжну судово-корпоративну боротьбу.

Як правило, судовий процес - це вже фінальна стадія протистояння. На цьому етапі фіксуються наслідки рішень і дій, які були прийняті раніше. Реальна ж втрата управління, впливу на операційну діяльність або контролю над активами відбувається значно раніше — на рівні слабкої корпоративної структури, відсутності детально прописаних управлінських повноважень та внутрішніх процедур.

Слабка корпоративна архітектура як передумова конфлікту

Особливо вразливою до корпоративного конфлікту є модель із формальним балансом часток, з одного боку, та відсутністю необхідних запобіжних механізмів, з другого боку.

Типова ситуація: товариство з обмеженою відповідальністю із двома учасниками по 50%. Статут - типовий, адаптований з відкритих джерел. Корпоративний договір відсутній. Механізмів вирішення deadlock не передбачено. Порядок виходу учасників виписаний формально, без деталізації процедур та фінансових розрахунків.

У період стабільності така конструкція може функціонувати. Однак у разі виникнення конфлікту вона фактично паралізує діяльність підприємства: жодне стратегічне рішення не може бути прийняте без згоди обох сторін, а механізму примусового врегулювання спору не існує.

Водночас ризики виникають не лише у моделі 50/50. За іншої структури розподілу часток - зокрема коли один або кілька учасників володіють частками менше 50% - також можливі сценарії втрати контролю або тиску на бізнес.

Зокрема, положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" дозволяють учаснику з часткою менше 50% вийти з товариства без згоди інших учасників. Формально це гарантія свободи участі в бізнесі. На практиці ж процедура виходу нерідко використовується як інструмент впливу: із вимогою компенсації частки за завищеною оцінкою, із претензіями на стратегічні активи компанії або з метою створення фінансового навантаження на товариство.

Показовим є один із судових кейсів, який супроводжував декілька років тому. У межах цього спору один із учасників ТОВ, фактично не сплативши свою частку до статутного капіталу, заявив про вихід із товариства та одночасно висунув вимогу передати йому в якості компенсації об'єкт комерційної нерухомості, що перебував у власності товариства та був придбаний за рахунок іншого учасника.

За результатами розгляду справи суд відмовив у задоволенні позову. Водночас сама поява такого спору створювала реальний ризик блокування управління компанією та потенційної втрати контролю над активом.

Ризики концентрації управлінських повноважень

Окремим і доволі поширеним ризиком є ситуація, коли фактичний контроль над операційною діяльністю компанії концентрується в руках ТОП-менеджменту або одного з учасників, який одночасно виконує функції керівника, - без належних обмежень у статуті чи внутрішніх документах товариства.

Формально керівник підприємства у таких умовах діє в межах своїх повноважень. Проте відсутність внутрішніх запобіжників створює можливість для прийняття рішень, які хоч і не порушують безпосередньо вимоги чинного законодавства, але стратегічно послаблюють компанію.

При цьому варто звернути увагу, що у практиці багатьох компаній ЄС для мінімізації таких ризиків застосовується принцип "чотирьох очей" - обов'язкове погодження значних правочинів двома уповноваженими особами або колегіальним органом. Запровадження аналогічних механізмів на рівні статуту або внутрішніх положень українських компаній може суттєво знизити концентрацію управлінського ризику в одних руках.

Кредиторська заборгованість як інструмент корпоративного тиску

Скупка боргів компанії з подальшим примусовим стягненням є одним із класичних механізмів впливу в корпоративних конфліктах. Формально така модель може виглядати як звичайна господарська операція з відступлення права вимоги. Проте на практиці новий кредитор нерідко діє синхронно з опонентами у корпоративному спорі.

За відсутності у договорах прямої заборони уступки права вимоги без письмової згоди боржника компанія може опинитися перед кредитором, появу якого вона не контролює. Надалі це створює ризики ініціювання судових спорів про стягнення заборгованості, накладення арештів на рахунки або активи, використання боргового інструменту як аргументу у "переговорах" між учасниками.

Критично вразливими є ситуації, коли боргові зобов'язання штучно формуються в межах групи пов'язаних компаній або через договори позики з підприємствами, афілійованими з учасниками, без реального економічного змісту та прозорих фінансових параметрів.

Структура володіння активами

Концентрація комерційної нерухомості, об'єктів інтелектуальної власності, ключових договорів і фінансових потоків в межах однієї юридичної особи істотно підвищує вразливість бізнесу до точкових атак. У разі корпоративного конфлікту між учасниками блокування рахунків, арешт майна або інші обмежувальні заходи можуть автоматично паралізувати операційну діяльність компанії.

Практика корпоративного захисту демонструє ефективність моделей, у яких ризики розподілені на структурному рівні. Зокрема, власником стратегічних активів (нерухомості, торговельних марок, ІТ-інфраструктури) виступає окрема юридична особа, тоді як операційна діяльність здійснюється іншим суб'єктом господарювання.

Фінансові потоки, договірна робота та кадрові ресурси при цьому розмежовуються між пов'язаними, але юридично самостійними структурами. За потреби до такої моделі можуть залучатися й нерезидентні компанії як елемент міжнародного структурування бізнесу.

Такий підхід дозволяє ізолювати відповідні ризики: навіть у разі жорсткого корпоративного спору та судового провадження щодо однієї юридичної особи стратегічні активи залишаються поза прямим впливом даного конфлікту.

Суд як інструмент захисту активів

Коли корпоративний конфлікт переходить у судову площину, це зазвичай означає, що частина контролю над бізнесом уже втрачена або перебуває під реальною загрозою. Судовий процес у такій ситуації стає вже інструментом реагування та захисту компанії.

Серед основних процесуальних засобів захисту, які застосовуються у спорах щодо активів та/або корпоративних прав, можна виокремити:

• подання негаторних / віндикаційних позовів, зустрічних позовів про визнання права власності тощо;
• ініціювання паралельних проваджень з метою зупинення розгляду основної справи;
• перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами;
• оскарження та зняття арештів з активів;
• призначення судових експертиз для підтвердження фактичних обставин та ін.

Такі механізми дозволяють стабілізувати ситуацію, виграти час, мінімізувати негайні втрати або відновити порушене право. Проте вони застосовуються вже тоді, коли корпоративна архітектура дала збій.

І саме в цьому полягає ключова проблема: суд може відновити право власності або скасувати неправомірні рішення, але він не здатний повернути втрачений управлінський контроль, ділову репутацію чи час, витрачений на багаторічне протистояння. У такому разі професійний юридичний супровід бізнесу допомагає забезпечити належну профілактику та вибудувати правильну корпоративну модель, орієнтовану на мінімізацію конфліктних ризиків і збереження управлінського контролю.

Висновок

Корпоративні конфлікти майже ніколи не є випадковими - зазвичай вони є наслідком неврегульованих структурних проблем бізнесу. Хоча суди можуть відновити порушені права та підтвердити права власності на активи, однак це означає, що компанія вже перебуває в активній фазі конфлікту і діє в режимі реагування.

Натомість збереження контролю забезпечується своєчасно вибудуваною превентивною юридичною архітектурою - продуманою корпоративною моделлю, чіткими внутрішніми процедурами та збалансованим розподілом управлінських повноважень і активів. Саме така модель визначає, чи стане конфлікт контрольованим юридичним процесом із мінімальними втратами, чи перетвориться на втрату активів і тривале судове протистояння.