Як благодійності зберегти головний актив

Часи, коли мільйонні збори закривалися завдяки вірусному допису, минули. Міжнародні донори вимагають жорсткого комплаєнсу, а частково закриті державні реєстри створюють "сліпі зони", які грають на руку шахраям.

Чому довіра перестала бути соціальною емоцією і перетворилася на складну інфраструктуру? Як відкриті дані допомагають фільтрувати недоброчесних гравців? Чому перевірка партнерів стала питанням виживання для фондів?

Від емоцій до інфраструктури довіри

На початку великої війни ми всі донатили "на емоціях". Їх було достатньо, щоб мільйони збиралися за лічені години. Швидкість була питанням виживання, але часи сліпої довіри завершилися. Громадський сектор "подорослішав".

За попередніми оцінками, в Україні діють понад 100 тис. громадських організацій, близько 33 тис. благодійних фондів і понад 11 тис. зареєстрованих волонтерів. Із зростанням масштабів допомоги неминуче зросли й ризики.

Недавно на круглому столі ми з колегами з банківського та громадського секторів дійшли висновку: довіра перестала бути безкоштовною соціальною емоцією. Довіра стала складною інфраструктурою, яка вимагає інвестицій і технологій.

Важливо розбудувати цілісну екосистему, яка підсилюватиме всіх гравців ринку: і тих, хто донатить, і тих, хто акумулює кошти. Процеси верифікації та перевірки повинні відфільтровувати недоброчесні організації, але працювати так, щоб не створювати бюрократичних перешкод для ефективної роботи організацій, благодійних фондів та волонтерів, що дотримуються принципів прозорості.

Від "віри на слово" до жорсткого комплаєнсу

Коли міжнародні донори планують фінансування проєктів в Україні, яскравих презентацій та простої фінансової звітності недостатньо. Вони оцінюють країну комплексно: чи працюють механізми фінмоніторингу, чи є ризик-орієнтований підхід. Їм потрібен не просто аудит, а глибокий due diligence – перевірка партнерів, яка працює на превенцію ризиків, а не на боротьбу з наслідками.

Це запит на єдину екосистему, де держава, банки, бізнес та аналітичні платформи працюють на одній хвилі. У цій екосистемі банки стали ключовою ланкою – своєрідними гарантами безпеки донатів, оскільки кожен банківський переказ проходить перевірку. Для цього вони потребують якісних даних, щоб відфільтровувати шахраїв і не блокувати рахунки чесних волонтерів.

Парадокс прозорості та "затемнені" реєстри

Тут ми стикаємося з головним викликом. Будувати прозору систему вкрай складно, коли доступ до даних штучно обмежується. Безумовно, захист підприємств ОПК є пріоритетом національної безпеки, проте на п'ятому році великої війни необхідно віднайти баланс між національною та економічною безпекою.

Повне закриття інформації для всього ринку через ризики щодо окремого сектору є надлишковим заходом. Закриті або обмежені державні реєстри лише створюють простір для більшої корупції та шахрайств. Відкриті дані – це як результати аналізів для лікаря. Без них встановити правильний діагноз неможливо.

Як ми можемо зробити якісний ESG-скоринг, якого вимагають міжнародні партнери, якщо інформація про податковий борг закрита Державною податковою службою?

Головний парадокс у тому, що ДПС де-юре відкрила частину реєстрів, але де-факто унеможливила їх використання для масштабної аналітики. Функціонал електронного кабінету орієнтований винятково на ручний, поштучний пошук.

Це створює лише ілюзію прозорості, оскільки будь-хто може вручну перевірити конкретну компанію, а відсутність машиночитних масивів (bulk data) чи API не захищає дані від сторонніх очей. Натомість цей штучний бар'єр блокує роботу комплаєнс-сервісів та автоматизовану risk-based-оцінку контрагентів.

Така децентралізована система приховування інформації ускладнює проходження процедур перевірки клієнтів KYC (Know Your Customer) та контролю відмивання коштів AML (Anti-Money Laundering). Для західного донора "невидимість" компанії чи фонду означає лише одне: відмову в співпраці.

Як OSINT рятує сектор

Обмеження доступу до публічних реєстрів не скасовує вимог комплаєнсу, а перетворює його на складний аналітичний виклик. Традиційного паперового аудиту вже недостатньо, адже токсичні зв'язки з росією чи підсанкційними особами можуть бути сховані за офшорними "матрьошками".

Саме тому на перший план виходять автоматизація та професійна OSINT-розвідка. Громадським організаціям важливо перевіряти не лише себе, а й своїх донорів. Легко втратити роками вибудувану репутацію, якщо взяти гроші від мецената, який через благодійність намагається очистити своє ім'я або приховати російський слід.

Відповідальність медіа та вартість довіри

У процесі формування стандартів доброчесності велику роль відіграють медіа. Розслідування про шахраїв необхідні для очищення сектору, проте іноді гучні заголовки на кшталт "Волонтер украв мільйони з донатів" можуть мати руйнівний психологічний ефект. Через одного шахрая суспільство втрачає довіру до сектору. Суми донатів зменшуються, залишаючи без ресурсів тисячі чесних ініціатив.

Критика має бути прицільною, журналісти повинні ефективно використовувати інструменти due diligence для проведення якісного фактчекінгу та викриття схем.

Розбудова прозорої екосистеми довіри вимагає ресурсів на кібербезпеку, комплаєнс, аудит та аналітичні сервіси. Вартість довіри дійсно висока, і цей тягар нині розподілений між державою, бізнесом, банками та громадським сектором.

Маємо розуміти: якою б дорогою не була прозорість, вартість недовіри незрівнянно вища. Один токсичний партнер чи корупційний скандал здатний заблокувати фінансування і кинути тінь на весь сектор. В умовах війни втрата ресурсів – це не просто падіння показників у звітах, а загроза обороноздатності. Інвестиції в комплаєнс та відкриті дані – це єдиний надійний захист благодійності.