Чому банки зацікавлені фінансувати відновлення системного ритейлу

Пільговий кредит — не привілей для великого бізнесу, а інструмент збереження базового постачання, робочих місць і платоспроможних клієнтів банків.

Не компенсація збитків, а захист економіки

Коли російська ракета знищує склад або розподільчий центр, компанія втрачає не лише будівлю, обладнання чи товарні запаси. Порушуються ланцюги постачання, зростають витрати, скорочуються можливості швидко поповнювати полиці магазинів. Під загрозою опиняються робочі місця, податкові надходження та розрахунки з постачальниками. Для банків це також не стороння проблема: погіршується фінансовий стан клієнтів і зростають ризики в пов'язаних секторах.

Саме тому системний ритейл, виробники продуктів і продуктова логістика виконують функцію критично важливої економічної інфраструктури. Йдеться не про юридичний статус і не про компенсацію приватних збитків за рахунок платників податків. Йдеться про спроможність економіки забезпечувати людей товарами першої необхідності навіть під час війни. Підтримка відновлення таких потужностей — це захист безперервності базового постачання і стійкості країни.

Компанії перерозподіляють запаси, шукають приміщення, відновлюють маршрути та вкладають власні кошти. Але масштаб втрат великих розподільчих центрів не завжди можна покрити з операційного грошового потоку. Потрібні значні суми, довгі строки фінансування і прийнятна ставка. Звичайний комерційний кредит, у який повністю закладений воєнний ризик, часто робить відновлення економічно неможливим.

Тому Україні потрібен окремий механізм доступного фінансування відновлення для життєздатного великого бізнесу, який забезпечує важливі ланцюги постачання і має документально підтверджені збитки від російських атак. Це не має бути механічне розширення програми "5–7–9" чи безумовна пільга для будь-якої великої компанії. Потрібна спеціальна конструкція з чіткими критеріями, контролем цільового використання коштів і розподілом відповідальності між позичальником, банком, державою та міжнародними партнерами.

Здешевлювати потрібно ризик

Ключове завдання — здешевлювати не лише гроші, а передусім ризик. Ризикова премія під час війни підвищує ставку, скорочує строк кредиту і зменшує готовність банку фінансувати відбудову. Якщо частину неконтрольованого воєнного ризику покривають державні або міжнародні портфельні гарантії, страхування та механізми risk-sharing, банк може запропонувати нижчу ставку й довший ресурс без накопичення неприйнятного ризику на балансі.

Така модель могла б працювати як спеціальне фінансове вікно відновлення: довгостроковий ресурс, часткова компенсація ставки, гарантійні інструменти та страхування воєнних ризиків. Держава не замінює банк і не бере на себе весь ризик. Бізнес зберігає власну відповідальність, банк оцінює життєздатність проєкту, а держава разом із партнерами покриває ту частину ризику, яку позичальник не може контролювати.

Окреме питання — забезпечення кредиту. Класична модель "кредит під тверду заставу" погано працює, коли саме фізичний актив був знищений ракетою. Це, однак, не означає, що якість бізнесу автоматично погіршилася настільки ж, як вартість його застави. Для системних компаній здатність генерувати стабільний грошовий потік часто є не менш важливим активом, ніж квадратні метри.

Банки можуть ширше враховувати майнові права на майбутню виручку, товарні запаси, обладнання, дебіторську заборгованість і контракти. Дефіцит фізичної застави може компенсувати багаторівнева система захисту: державні та міжнародні гарантії, гарантійні продукти ЄС, ЄБРР та ЄІБ, страхування воєнних ризиків. Оцінювати потрібно спроможність компанії відновити грошовий потік і реальний залишковий ризик банку після гарантійного та страхового покриття.

Саме тут потрібна активна участь Національного банку. Йдеться не про послаблення пруденційних стандартів чи адміністративне приховування проблемних кредитів. Регулювання має бачити реальний, а не номінальний ризик. Якщо значну його частину покриває якісна державна чи міжнародна гарантія або страхування, це має коректно враховуватися під час оцінки кредитного ризику та вимог до капіталу. Є повноцінна практика державних банків Ощадбанк, Укргазбанк, Укрексімбанк, – які активно вже працюють з програмами пільгового кредитування для середнього та малого бізнесу.

Хто має запустити механізм

Кабінет Міністрів має надати політичний мандат і визначити координатора розроблення механізму. Державні банки можуть стати його першими операторами, оскільки мають необхідний масштаб і досвід роботи з державними програмами та міжнародними фінансовими установами. Але механізм не повинен залишатися закритим клубом. Після формування прозорих правил до нього мають долучитися сильні комерційні банки, готові професійно оцінювати ризик і фінансувати відновлення клієнтів.

Ресурс не обов'язково шукати лише в українському бюджеті. Ukraine Facility, Ukraine Investment Framework, інструменти ЄБРР, ЄІБ та інших банків розвитку створюють інфраструктуру для гарантій і мобілізації приватного капіталу. Україні доцільно сформувати в межах наявних механізмів окреме вікно для продовольчої логістики, розподільчих центрів, виробників і бізнесів, від яких залежить постачання товарів першої необхідності.

На п'ятому році повномасштабної війни Україні потрібні рішення, які поєднують економічну доцільність і відповідальність. Пільгове кредитування постраждалого системного бізнесу має бути не жестом підтримки і не привілеєм, а дисциплінованим фінансовим інструментом відновлення. Завдання держави, НБУ, державних і комерційних банків — не відкладати цю дискусію до завершення війни, а вже зараз спільно сконструювати механізм, здатний працювати в умовах постійного ризику.