Чим небезпечні малі ядерні реактори

В Україні намагаються відчинити двері для "атомної технології майбутнього". Ідеться не про добудову радянських енергоблоків з використанням російського обладнання, а про законопроєкт, що дозволить зводити малі модульні реактори.

Цей документ виглядає технічним – вводить у законодавство поняття малого модульного реактора, тобто ядерного реактора потужністю до 300 МВт. Проте він важливий не лише через появу нових термінів, адже разом з новою термінологією створює спрощений коридор для приватних ядерних проєктів.

Загалом ідеться про політичне рішення та зміну балансу в ядерній сфері: менше парламентського контролю, поява приватних гравців, але водночас зʼявляється низка питань щодо довгострокової відповідальності.

Усунення ролі Верховної Ради

Чинний закон про порядок ухвалення рішень щодо розміщення, проєктування і будівництва ядерних установок передбачає, що такі рішення ухвалюються Верховною Радою окремим законом. Також у цьому законі передбачені погодження з місцевими органами та врахування думки громади на громадських слуханнях.

Новий законопроєкт №14164 пропонує вилучити атомні електричні станції та атомні станції теплопостачання, у яких використовуються винятково малі модульні реактори, з переліку об'єктів, що підпадають під цю процедуру.

Аргумент прихильників такої зміни простий: якщо держава не витрачає бюджетні кошти, а приватний інвестор готовий будувати сам, то парламентська процедура є надмірним регулюванням і може відлякувати інвесторів.

Це хибна логіка. Ядерний реактор, хай і малий, не перестає бути публічно значимим і ризиковим об'єктом лише тому, що гроші на його будівництво приватні.

Потенційні наслідки стосуються не тільки інвестора. Зменшення ролі Верховної Ради – це зменшення політичної видимості рішень у ядерній сфері. Там, де ризики довгострокові й суспільно значущі, контроль має бути не меншим, а більшим.

Малі реактори не такі вже й малі

Назва "малий модульний реактор" може створювати враження, що йдеться про щось дійсно мале, компактне, локальне і просте в управлінні, але це не так.

У міжнародній практиці до малих модульних зазвичай відносять реактори потужністю до 300 МВт. Один такий реактор справді менший за типовий сучасний великий енергоблок на 1000 МВт і більше. Проте кілька реакторів по 300 МВт уже відповідатимуть масштабу великої атомної станції.

Слово "малий" працює радше як реклама, ніж як опис масштабу. В Україні працюють два блоки ВВЕР-440 на Рівненській АЕС потужністю 440 МВт і ніхто не називає їх малими, принаймні з точки зору регулювання. Реактор на 300 МВт лише на третину менший за такий блок, тож незрозуміло, чому він має вважатися малим.

Реактори будуватимуть не по одному, а групами на одному майданчику. У цьому полягає бізнес-логіка: почати з одного, а потім добудовувати наступні, використовуючи спільну інфраструктуру. Простіше кажучи, тільки так вони можуть бути вигіднішими за великі реактори, принаймні, так про це заявляють виробники.

Це показує приклад Канади. Там пілотний проєкт передбачає зведення чотирьох реакторів на одному майданчику. Разом – АЕС потужністю понад 1000 МВт.

Це важливо не лише для сприйняття масштабу, а й для регулювання. Модульність не скасовує потреби в ліцензуванні, фізичному захисті, контролі за паливом, поводженні з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами.

Навпаки, якщо реакторів буде багато, то держава отримає більше об'єктів, які потрібно контролювати. Це означає додаткове навантаження на регулятора, органи безпеки, систему аварійного реагування, місцеву владу та інфраструктуру поводження з відходами. Кожен реактор потребуватиме окремого нагляду.

Харківський приклад

Показові заяви міського голови Харкова Ігоря Терехова про те, що місто розглядає малі ядерні реактори як частину майбутньої енергетичної незалежності. За його словами, важливо мати власну енергосистему, яка дозволить знижувати тарифи. У публічних коментарях він називав такі технології абсолютно безпечними.

Критичну інфраструктуру Харкова з 2022 року постійно обстрілює росія. Міська влада не раз говорила про потребу створювати "енергетичний острів", щоб зменшити залежність від зовнішнього електропостачання.

Однак чи реально гарантувати безпеку ядерної установки в регіоні, який регулярно зазнає атак? Хто відповідатиме за фізичний захист такого об'єкта? Чи буде в нього додатковий захист і хто за нього платитиме? Чи буде це економічно доцільно порівняно з альтернативами, наприклад, сонячними електростанціями? Чи можливо убезпечити подібні об'єкти від ураження ракетою або дроном?

Прихильники атомної енергетики можуть стверджувати, що росія досі прямо не била по українських АЕС. Однак це слабка підстава для довгострокових рішень. Немає гарантії, що логіка стримування щодо великих станцій автоматично поширюватиметься на менші, нові й потенційно численніші ядерні об'єкти.

Ця логіка стосується всієї України, адже поки існує росія, доти існуватиме загроза енергетичній інфраструктурі. Отже, найстійкішими є рішення, які можна швидко масштабувати, розподіляти між громадами й відновлювати після пошкоджень.

Саме тому відновлювані джерела енергії та системи накопичення мають бути першою відповіддю на кризу, а не післямовою до нових ядерних планів.

Менше прозорості у виборі майданчиків

Законопроєкт скасовує вимогу про розгляд щонайменше трьох альтернативних майданчиків перед вибором місця для об'єкта. Це означає, що під час обґрунтування рішення не обов'язково буде порівнювати можливі варіанти.

Це може здатися дрібною зміною, але саме на цьому етапі мають порівнюватися варіанти: за критеріями безпеки, впливу на довкілля, доступу до води, близькості до населених пунктів, логістики, підключення до мереж, воєнних ризиків.

Якщо вимогу про щонайменше три альтернативні майданчики прибрати, то процедура стає простішою, але водночас менш прозорою. Державі та забудовнику буде легше просувати конкретний майданчик без достатньо переконливого пояснення, чому він кращий за інші можливі варіанти.

Це особливо важливо, бо прихильники малих модульних реакторів просувають їх як варіант для перепрофілювання майданчиків теплових електростанцій. Така логіка зрозуміла: на ТЕС є промислова територія, підключення до мереж, транспортна інфраструктура, персонал, частина інженерних систем.

Однак наявність інфраструктури не означає придатності майданчика для ядерної установки. Для нього мають оцінюватися ядерна та радіаційна безпека, фізичний захист, аварійне планування, водні ресурси, ризики для громад, поводження з паливом і відходами, а в умовах України – ще й ризики ворожих ударів.

Саме тому скасування вимоги про альтернативні майданчики – це не "зменшення бюрократії". Це послаблення одного з механізмів, який змушує обґрунтовувати, чому ядерний об'єкт має з'явитися саме в цьому конкретному місці.

Чому проєкт не можна підтримувати

22 квітня 2026 року парламентський комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг підтримав законопроєкт №14164. Це означає, що він пройшов важливий політичний етап і невдовзі може з'явитися в сесійній залі.

Документ відкриває можливість приватного будівництва малих модульних реакторів, приватної власності на ядерне паливо, спрощує процедури вибору майданчиків і пропонує вивести такі об'єкти з процедури, яка потребує рішення Верховної Ради. Тобто цей акт спрощує коридор для нових ядерних проєктів.

Важливо не допустити, аби він пройшов під виглядом інновації чи лібералізації законодавства. Україна не потребує нової хвилі ядерних експериментів. Її енергетична стратегія має відповідати реальності війни та відбудови.

Нам потрібні рішення, які можуть підвищувати стійкість громад зараз, а не в невизначеній перспективі. Це означає ставку на енергоефективність, модернізацію мереж, децентралізовану енергетику на основі відновлюваних джерел та систем накопичення. Саме такі рішення можна впроваджувати швидше, масштабувати поступово, розподіляти між громадами й відновлювати після пошкоджень.

Законопроєкт №14164 не слід ухвалювати ні в нинішній редакції, ані як основу для просування малих модульних реакторів в Україні. Народні депутати не повинні підтримувати цей документ, а уряд має спрямувати політичну увагу та фінансування на рішення, які справді посилюють енергетичну стійкість країни.