Як здійснити енергетичний перехід

Світ зробив технологічний вибір і конкурує за капітал, а Україна відбудовує енергосистему, яка лише минулої зими, за словами міністра енергетики Дениса Шмигаля, втратила 9 ГВт генерації. Те, як ми її відбудуємо, визначить нашу енергетичну модель на десятиліття вперед. Другого шансу не буде.

Про це я думала в Нью-Йорку на 81-й сесії Генасамблеї ООН під час форуму, присвяченого чистому, справедливому та безпечному енергетичному переходу. Найцікавішим для мене було навіть не те, що говорили зі сцени, а те, наскільки глобальними виявилися проблеми, які ми звикли вважати українськими.

Усе вирішує регулювання

Цифри говорять самі за себе. За даними Міжнародного агентства з відновлюваної енергетики, з 2010 року вартість електроенергії сонячних станцій знизилася на 90%, наземних вітрових – на 70%, а системи накопичення енергії подешевшали на 93%. У 2024 році 91% нових об'єктів відновлюваної генерації виробляли електроенергію дешевше, ніж найдешевші альтернативи на викопному паливі.

Ще кілька років тому відновлювані джерела енергії (ВДЕ) сприймали передусім як кліматичний порядок денний. Зараз це просто економіка. Як юристка, яка більшу частину професійного життя працює з правилами енергетичного ринку, я бачу в цьому ключову зміну. Питання вже не в тому, чи працюють технології, а в тому, чиї правила дозволяють швидше їх побудувати, підключити і профінансувати.

Про це говорив і Антоніу Гутерреш: у компаній уже є капітал, технології та ланцюги постачання, щоб "суттєво прискорити революцію у відновлюваній енергетиці".

Бізнес не має чекати, поки уряди проведуть перехід. Він має вимагати від держав рішень, які дозволять цьому переходу відбутися. Якщо немає зрозумілих правил, можливості підключитися до мережі, доступного фінансування та прозорих процедур, проєкт залишиться на папері. В Україні ми це добре знаємо.

Вузьке місце – мережі

Ми звикли вважати проблеми з приєднанням, пропускною спроможністю та балансуванням українською специфікою. Проте у світі зараз понад 2 500 ГВт проєктів відновлюваної енергетики чекають на підключення до мереж. Саме тому під час цього тижня в ООН запустили Global Grids Accelerator.

В Україні ця проблема накладається на війну. За оцінкою RDNA5, яку готують Світовий банк, ЄС, ООН та уряд України, потреби у відновленні енергетики становлять 91 млрд дол. Водночас ринок показує, що готовий будувати.

За даними Міненерго, в Україні працюють близько 7,3 ГВт сонячної генерації (з них 2,25 ГВт – в активних споживачів), 1,1 ГВт вітрової (415 МВт додано за перше півріччя 2026 року) і близько 600 МВт установок зберігання енергії (УЗЕ).

Добра новина в тому, що регуляторна база покращується. Закон №4777-IX і чинні з 1 вересня правила приєднання запровадили гнучке приєднання та вдосконалили cable pooling, тобто підключення кількох установок (СЕС, ВЕС, УЗЕ) в одній точці приєднання. Саме про ці інструменти зараз говорять у Євросоюзі та США.

Погана новина в тому, що правило на папері і в оператора системи розподілу – різні речі. Щоб гнучке приєднання не залишилося гарною назвою, потрібні:

– публічні карти доступної потужності мереж оператора системи передавання (ОСП) та операторів систем розподілу (ОСР), які регулярно оновлюються; інвестор має бачити, куди йти, до подання заяви, а не після;

– типовий договір гнучкого приєднання з прозорими правилами обмежень (curtailment) та їхніми граничними обсягами; проєкт з непрогнозованими обмеженнями банк не профінансує;

– жорсткі строки та відповідальність операторів за видачу технічних умов і приєднання;

– мережі як об'єкт інвестицій, тобто зрозуміле тарифне регулювання, яке дозволяє операторам залучати капітал у модернізацію, а не лише латати пошкоджене.

Куди йде інвестор

Друга системна проблема – довіра. Борг "Гарантованого покупця" перед виробниками ВДЕ в кінці 2025 року перевищував 15 млрд грн, а на балансуючому ринку розрахунки затримуються на 18 місяців. Інвестор дивиться не на задекларовані стимули, а на те, як держава виконала попередні зобов'язання.

Мені запам'ятався американський досвід, яким поділилися на одній із дискусій. Працюючи над новим регулюванням, команда виявила просту проблему: державні відомства, які мають разом ухвалити рішення, між собою не говорять. У кожного свої процедури, свої обмеження і своє бачення того, чому щось не можна.

Це мені знайоме. Наша дозвільна процедура, порівняно з багатьма країнами, насправді доволі добра і була такою ще до війни. Проблема не в процедурі, а у відсутності спільної позиції органів влади, коли кожен шукає причину відмовити.

Нам потрібен механізм міжвідомчої координації для стратегічних енергетичних проєктів: одна точка відповідальності, спільні строки і публічний статус проєкту. Підвалини такої координації заклав закон №4963-IX, проте важливо, щоб підзаконні акти справді забезпечили виконання його норм.

Між доступністю та залежністю

Ця тема виникала за кожним столом. За даними Міжнародного енергетичного агентства, Китай контролює понад 80% потужностей на всіх етапах виробництва сонячних панелей і близько 80% – у виробництві літій-іонних батарей. Якщо світ хоче пройти енергетичний перехід швидко і не "за всі гроші світу", ігнорувати цю виробничу базу неможливо. Однак постає питання стратегічної залежності.

Україна знає ціну залежності від одного постачальника енергоресурсів. Водночас відмовитися від доступного обладнання, коли потрібно швидко відновлювати генерацію, теж не можна. Відповідь не в заборонах, а в правилах. ЄС уже пішов цим шляхом: Net-Zero Industry Act вимагає застосовувати на аукціонах ВДЕ нецінові критерії, зокрема стійкість ланцюгів постачання та кібербезпеку.

Україні, яка інтегрується з енергоринком ЄС, варто закласти такі ж критерії в аукціони та держзакупівлі. Також потрібні вимоги кібербезпеки для інверторів і систем керування УЗЕ, підключених до мережі. Інвертор, до якого виробник має віддалений доступ, – це питання безпеки енергосистеми, а не лише ціни проєкту.

Великий попит – не загроза

Ще одна тема – дата-центри. У 2025 році вони спожили 485 ТВт-год, а до 2030-го цей показник може подвоїтися. США відповідають на це регуляторно. Техаський закон встановлює правила приєднання великих споживачів, розподілу витрат на мережі та розміщення споживача поруч з генерацією (co-location).

Для України це важливо не через штучний інтелект, а через саму логіку: великий новий споживач має розвиватися разом з власною генерацією, накопиченням і мережею, а не перекладати витрати на інших. Ми маємо майже весь набір інструментів для такої моделі: гнучке приєднання, cable pooling, виробництво для власних потреб, УЗЕ, прямі лінії та активних споживачів. Питання лише в тому, чи розглядатимемо ми їх як єдину архітектуру, а не як набір окремих норм.

Що робити Україні

Запустити гнучке приєднання: карти доступної потужності (з урахуванням ризиків воєнного часу), типові договори, строки, відповідальність операторів.

Відновити платіжну дисципліну на ринку ВДЕ і погасити історичні борги. Без цього жодні нові стимули не спрацюють.

Створити механізм міжвідомчої координації для стратегічних енергетичних проєктів замість десятка окремих "чому не можна".

Запровадити нецінові критерії та вимоги кібербезпеки до обладнання за моделлю Net-Zero Industry Act.

Проєктувати енергосистему як єдину архітектуру, де розподілена генерація, накопичення, мережі та великі споживачі розвиваються разом.

Ми вже побачили, наскільки вразливою може бути централізована енергосистема і наскільки важливими стають розподілена генерація, накопичення та фізична стійкість мереж. Цей досвід може стати нашою перевагою, якщо ми використаємо його зараз, під час відбудови, а не почнемо наздоганяти світ після війни.

У виступі на Генасамблеї Гутерреш сказав: "Сонце нікому не належить. На вітер не можна накласти ембарго". Це правда, але мережу можна заблокувати ракетою або бюрократією. Від першого нас захищає ППО, а від другого – лише ми самі.