Як відновити енергетику після війни

В Україні за понад чотири роки війни російські обстріли пошкодили й вивели з ладу сотні об'єктів електричної генерації. Внаслідок цього спостерігається суттєве зниження обсягів виробітку електричної енергії. Найперший чинник – окупація Запорізької АЕС, яка виробляла близько 40% ядерної електроенергії.

Планомірні атаки посилили тиск на спроможність задовольнити попит на електрику. Навесні 2026 року генерація впала до рекордно низьких показників.

Теплова енергетика

За роки війни Росія знищила теплову генерацію, яка становила не менше 40% від загальної генерації країни у 2020 році. Звичайно, країна відновлює ТЕС і ТЕЦ, проте цей процес не миттєвий, кількість теплових енергоблоків варіюється.

Практика показує, що будь-який зруйнований об'єкт можна відновити. Усе залежить від необхідності цього об'єкта для забезпечення потреб енергосистеми або для теплофікації району і від наявності обладнання та грошей.

Енергетика – це критична інфраструктура держави, тому уряд та компанії з експлуатації обʼєктів докладають максимальних зусиль для відновлення енергоблоків. Це необхідно зробити в стислий термін – до осені 2026 року.

Чи можливо відновити всю генерацію, яку ми мали до 2022 року?

Радше так, але це не завжди необхідно. Та генерація була профіцитною, а в певні моменти навіть спостерігалася гостра конкуренція між різними генераціями. Нам потрібно відновити саме ту кількість електроенергетичної генерації, на яку є попит, а оцінити цей фактор може лише системний оператор – "Укренерго".

Імовірно, після війни Україні знадобиться не лише відбудована теплова генерація, а й нові ТЕС. До 2022 року станції переважно працювали на вугіллі, мазуті або природному газі. Здебільшого це були об'єкти, збудовані у 1960-1970-х роках.

Наприклад, АТ КІЕП проєктувало Трипільську та Ладижинську ТЕЦ в 1967 та 1970 роках відповідно. Проти сучасних аналогів ці енергоблоки мають низький коефіцієнт корисної дії, тобто ми втрачаємо до 50% органічного палива.

Теплові станції майбутнього використовують високоекономічні газові турбіни або газопоршневі установки. Нам потрібна генерація, здатна зберігати експлуатаційні можливості навіть за умови влучання балістикою або шахедами, тож в Україні можуть з'явитися захищені об'єкти теплової генерації навіть під землею.

Певні рішення щодо теплопостачання мають бути не лише розподіленими, а й виконані з аварійним резервуванням. Це дозволить протидіяти злочинним планам країни-агресора щодо знищення цивільної інфраструктури України.

Проте такі заходи мають недоліки. Зокрема, при досягненні стійкого миру основний пріоритет фокусуватиметься на економічних та екологічних показниках.

Теплова та електрогенерація мають бути гнучкими і пристосовуватися до умов, у яких перебуває споживач, але конкуренція на спільному з ЄС енергоринку вимагатиме досягнення економічної ефективності. До того ж, наявність резервної розподіленої генерації буде елементом нашої стійкості ще довгий період.

Атомна генерація

До 2022 року Україна мала 13,9 ГВт встановленої потужності атомних електростанцій. Після втрати шести енергоблоків ЗАЕС залишилося 7,9 ГВт. Це означає, що атомна енергетика втратила близько 40% генерації.

На щастя, атак з боку агресора на проммайданчики Хмельницької, Рівненської та Південноукраїнської атомних станцій не було. Траплялися лише атаки на магістральні підстанції, якими передається електроенергія з цих АЕС.

Атомні станції України – це захищена від воєнних впливів фортеця, насамперед – через наявність у ворога "червоної лінії". Агресор розуміє неминучість наслідків, зокрема, запровадження міжнародних санкцій стосовно "Росатома".

Оптимальний сценарій розвитку атомної генерації передбачає добудову блоків №3 і №4 Хмельницької АЕС. Наш інститут як генеральний проєктувальник почав розробляти ТЕО для будівництва блоків у 2007 році. Зараз ми вже маємо третій варіант ТЕО, але роботи на майданчику не почалися. Головна причина – відсутність закону, який дозволяв би перейти до проєктування та будівництва.

Наступним кроком розвитку атомної генерації мають стати проєкти з обладнання великих АЕС реакторами АР1000 відповідно до меморандуму між "Енергоатомом" та компанією Westinghouse (США). Перехід на ці розробки може бути значно динамічнішим і потребуватиме лише незначного нарощування персоналу.

Реалізація цих розробок може початися у 2030 році, а з 2035 року на станціях України очікується реалізація проєктів установок з малими модульними реакторами. Основні переваги цих установок – швидкість зведення, високий рівень ядерної та радіаційної безпеки, гнучке регулювання потужності.

Інвестувати в потужність і безпеку

Зазвичай нові проєкти в енергетиці – це мільярдні рішення. Отже, мають бути сталі джерела фінансування. Раніше в Україні генерація зводилася за кошти держави з використанням механізмів міждержавного кредитування або, як у разі унікального досвіду на ЗАЕС, енергоблок добудовували коштом підприємства.

Очікується, що будівництво малих модульних реакторів фінансуватимуть приватні інвестори. Для цього потрібне законодавство, яке б дозволило отримувати у власність ядерне паливо. Це не унікальне явище за наявності дієвих механізмів державного регулювання. Більшість країн з ринковою економікою мають приватні компанії, які експлуатують АЕС, тож Україна має рухатися схожим шляхом.

Основну роль у розвитку атомної енергетики відіграватиме "Енергоатом" як поки що єдиний оператор енергоблоків АЕС. Однак після вступу України в Євросоюз зʼявляться інші компанії, які інвестуватимуть в атомну генерацію.

Україна має компетенції в ядерній сфері, інфраструктуру поводження з радіоактивними відходами й відпрацьованим ядерним паливом, запаси уранової руди і може виробляти урановий оксидний концентрат. Тому розвиток ядерної енергетики після війни – логічний крок до енергетичної незалежності.