Що робити з центральним опаленням

Україна входила в опалювальний сезон 2025-2026 років у найскладніших умовах за всю історію незалежності. Після трьох років масованих атак енергетична система зустрічає зиму із зруйнованими ТЕЦ, дефіцитом газу, критично зношеними мережами та чинним мораторієм на підвищення тарифів.

Ситуація не просто складна, а катастрофічна. У таких умовах не лише комфорт, а й фізичне виживання міст залежить від рішень, які ухвалюються зараз.

Попри заяви про планову підготовку, теплопостачальна галузь входить у сезон на межі технічного та фінансового колапсу. Зношеність мереж сягає 80%, втрати тепла – 40%, а більшість ТКЕ працюють у збиток через мораторій на тарифи.

Будь-яка масштабна атака росіян може паралізувати роботу котелень і залишити сотні тисяч людей без тепла. Без рішучих реформ ця зима може стати найдорожчою та найхолоднішою в сучасній історії України.

Цей сезон – не просто чергова зима. Це тест на здатність держави ухвалювати непопулярні, але необхідні рішення, без яких модернізація неможлива. Від результату цього тесту залежить, матимемо ми майбутнє для системи централізованого теплопостачання чи зробимо ще один крок до її втрати.

Проблема 1. Дефіцит енергії

Руйнування критичної енергетичної інфраструктури різко збільшило імпорт газу. За першу половину 2025 року він зріс у 19,3 разу порівняно з цим же періодом 2024 року. В умовах суттєвого падіння власного видобутку та зростання попиту з боку теплокомуненерго це робить Україну залежнішою від газового ринку ЄС.

З 2015 року Україна не купує паливо в "Газпрому", однак імпорт із Словаччини та Угорщини не гарантує відсутності російського ресурсу в загальному потоці. Газові хаби ЄС працюють за принципом змішаного пулу, а Росія у 2024-2025 роках постачала і трубопровідний, і зріджений газ (ЗПГ) до низки держав ЄС.

Це означає, що частка російського ресурсу у фізичних потоках зберігається і частина імпортованого Україною газу може мати російське походження попри формально євросоюзівський юридичний статус цього палива.

Юридично він вважається євросоюзівським, оскільки перетинає кордон ЄС і змішується. Фактично ж це означає, що попри припинення прямого транзиту російського газу через Україну з 1 січня 2025 року українські гроші опосередковано можуть фінансувати агресора через євросоюзівських посередників. Виглядає так, що ми фінансуємо ворога, який убиває українців і руйнує їх домівки.

Такий парадокс створює додаткову геополітичну вразливість: країна досі залежна від структури газового ринку ЄС і політики окремих держав-членів.

Паралельно ТКЕ стикаються не лише з високою ціною на газ попри її стримування для населення, а й з нестачею електроенергії для роботи насосних станцій та допоміжного обладнання. Будь-яка масштабна атака на енергосистему може паралізувати роботу теплопостачання і залишити міста без тепла.

Проблема 2. Застаріле обладнання

Застаріле обладнання та надмірні втрати в тепломережах – ключові фактори неефективності системи централізованого опалення. Ситуація кардинально відрізняється від показників ефективності, досягнутих у країнах Євросоюзу.

Стан ТКЕ в більшості міст критичний. Ступінь зносу обладнання сягає 80%. Це означає, що воно вичерпало нормативний ресурс, працює з низьким коефіцієнтом корисної дії і є аварійним. Застарілі котли ще радянського виробництва мають значно нижчий ККД порівняно із сучасними конденсаційними установками.

Це спричиняє перевитрати палива для виробництва гігакалорії тепла. Високий знос та відсутність ресурсів на модернізацію через тарифне замороження призводить до частих аварій та перебоїв у теплопостачанні.

Середній показник втрати тепла в мережах у ЄС становить 10-12%, в Україні – 21,9%, а в окремих регіонах і на окремих ділянках цей показник перевищує 40%. Замість квартир опалюються вулиці. За це, згідно з наявною методикою, зрештою платить споживач або покривають місцевий чи державний бюджети.

Ще одна проблема – низька енергоефективність житла. Втрати тепла в будинках радянської забудови перевищують втрати в мережах. Це наслідок стримування тарифів, що не стимулювало інвестування в модернізацію. Програма Фонду енергоефективності "Енергодім" просувалася повільно і не стала масовим інструментом, як це було з "теплими кредитами" у 2014-2019 роках.

Штучне стримування тарифів підриває фінансову стабільність ТКЕ і блокує основний ринковий механізм, який має спонукати споживачів до економії, консервуючи Україну як одну з найбільш енерговитратних країн Європи.

Проблема 3. Тарифи

В Україні діє мораторій на підвищення тарифів на тепло та гарячу воду, запроваджений до кінця воєнного стану. Це соціально важливе рішення на тлі масових атак і втрати доходів населення. Однак у довгостроковій перспективі воно має руйнівні наслідки. Тарифи не покривають навіть експлуатаційних витрат, не кажучи про амортизацію, капітальні ремонти чи оновлення обладнання.

У результаті більшість ТКЕ працюють у режимі хронічного дефіциту коштів, накопичуючи борги перед "Нафтогазом", операторами електромереж та постачальниками обладнання. Ця боргова "снігова куля" зупиняє модернізацію і розвиток, що призводить до технічного занепаду системи.

Обґрунтовані тарифи, які щороку переглядаються на папері, у кілька разів перевищують чинні, але не можуть бути впроваджені через політичні обмеження.

Поглиблює кризу методика тарифоутворення. Модель "витрати плюс" (cost-plus) передбачає, що тариф формується на основі фактичних витрат. Чим більше газу, електроенергії чи води споживає ТКЕ, тим вищий тариф йому погоджують.

Це створює парадоксальну ситуацію: підприємство, яке зменшує втрати, модернізує котли чи переходить на альтернативні джерела, "карається" зниженням тарифного доходу. Натомість ТКЕ, що працюють неефективно, отримують вищий тариф. У таких умовах модернізація стає економічно невигідною.

Крім того, ця модель суперечить вимогам ЄС та логіці енергетичного переходу. Вона блокує інвестиції у ВДЕ, когенерацію, теплові насоси та інші технології, здатні знизити залежність від газу. ТКЕ не мають ані фінансових, ані регуляторних стимулів до підвищення ефективності – лише до "проїдання" ресурсів.

Затягування тарифної реформи створює і системні макроекономічні ризики. Дефіцит ТКЕ покривається через борги та дотації місцевих бюджетів, які й без того працюють у режимі воєнної економії. Це витісняє ресурси, що мали б спрямовуватися на критичні потреби громад: укриття, медицину, відновлення інфраструктури. У перспективі кількох років така модель стає фінансово нездійсненною і створює загрозу масових банкрутств теплокомуненерго.

Після скасування мораторію тарифи на тепло зростатимуть нерівномірно. У містах, де мережі модернізувалися й втрати нижчі, тариф зросте помірно. Там, де мережі десятиліттями не оновлювалися, подорожчання може бути кратним, а це ризик відключення будинків та перехід на індивідуальне опалення.

Проблема 4. Відсутність політичної волі

В Україні нема єдиної, фінансово забезпеченої державної програми модернізації ТКЕ. Більшість змін відбуваються на рівні міст або в межах грантових проєктів. Нова програма, затверджена урядом 1 жовтня 2025 року, формально створює рамку для оновлення галузі, проте можливість її фінансування – окреме питання.

Режим "ручного управління" суперечить вимогам ЄС і "Плану відновлення України", де енергоефективність, декарбонізація та ринкове тарифоутворення визначені пріоритетами. ЄС очікує від України відмови від стримування тарифів та переходу до прозорого, конкурентного ринку тепла, здатного стимулювати інвестиції.

Без скасування мораторію і введення стимулів для модернізації залучити мільярди міжнародних інвестицій не вийде, але для цього потрібна політична воля. Через низькі тарифи на опалення та відсутність широких державних програм підтримки темпи термомодернізації житла залишаються критично низькими.

Поки домогосподарства платять відносно мало за тепло, у них нема мотивації інвестувати власні кошти в утеплення будівель, хоча це єдиний шлях до зниження споживання енергії. У результаті громади, які готові модернізувати житловий фонд, стикаються з відсутністю доступних інструментів співфінансування.

Дорожня карта. Тариф

Ситуація у сфері теплопостачання критична, зволікання з реформою тарифів загрожує системними проблемами. Для забезпечення довіри населення перед підвищенням тарифів уряд та регулятор повинні забезпечити повну прозорість у формуванні чинних тарифів та витрачанні коштів теплокомуненерго.

Прозорість має бути гарантована до підняття тарифів та охоплювати аудит активів, чітке обґрунтування складників витрат та контрольований розподіл коштів.

Враховуючи вимоги ЄС і завдання "Плану відновлення", варто почати розробку нової тарифної політики та організувати її обговорення із залученням міст, регулятора, профільних асоціацій та міжнародних партнерів. Це дасть змогу підготуватися до зняття мораторію до кінця 2026 року. Новий тариф має бути прозорим, методично уніфікованим і захищеним від політичного втручання.

Поетапний перехід до економічно обґрунтованих тарифів має бути синхронізованим з посиленням системи субсидій, підтримкою найуразливіших домогосподарств та інформаційною кампанією. Неможливо зняти мораторій одномоментно без соціальних наслідків, тому у 2026 році слід провести аудит активів ТКЕ, уніфікувати методики, розробити інструменти захисту споживачів.

Ефективним інструментом переходу до стабільного ринку тепла може стати єдиний для всієї країни двоставковий тариф: поділ платежу на фіксовану частину (плата за потужність) та змінну (плата за фактичне споживання тепла). Така модель застосовується в країнах ЄС і забезпечує ТКЕ фінансову стабільність.

Фіксована частина, яка сплачується протягом року, покриває витрати на амортизацію обладнання, зарплати персоналу, ремонт і підтримку мереж. Змінна частина (Гкал) сплачується лише в опалювальний сезон і відображає рівень споживання. Підприємства, які перейшли на двоставковий тариф, демонструють кращу фінансову дисципліну, здатність планувати ремонти та інвестиції.

Нова модель має містити інвестиційні стимули. ТКЕ повинні отримувати зиск від зниження втрат, переходу на відновлювані та невикопні джерела тепла, упорядкування внутрішньобудинкових мереж. Тарифоутворення повинно бути спрямоване не лише на покриття витрат, а й на ефективність системи.

Необхідно відмовитися від застарілої моделі "витрати плюс", яка стимулює підприємства споживати більше ресурсів заради вищого тарифу. За новою моделлю досягнута завдяки модернізації економія має залишатися в підприємства як інвестиційний ресурс. Тариф повинен не лише компенсувати витрати, а й містити інвестиційну частину, що створюватиме стимули до модернізації.

Економічно обґрунтований тариф є ключовим зовнішнім стимулом для термомодернізації будинків. Доки тепло штучно дешеве, власники квартир не мають інтересу вкладати кошти в утеплення навіть попри розуміння його переваг.

Лише коли рахунки відобразять реальну вартість виробництва тепла, ОСББ почнуть масово брати участь у програмах модернізації. Підвищення тарифів має супроводжуватися розширенням доступу до дешевих кредитів, грантових програм та механізмів співфінансування, щоб модернізація була посильною для громад.

Дорожня карта. Програма модернізації

Україні потрібна загальнодержавна програма модернізації теплокомуненерго з чітким фінансовим забезпеченням і реалістичними механізмами імплементації.

Жодне місто не здатне самостійно профінансувати заміну теплових мереж, оновлення котелень чи перехід на сучасні технології теплогенерації, це коштує сотні мільярдів гривень. Більшість ТКЕ змушені обмежуватися латанням аварійних ділянок, а залучати зовнішні кошти вміють лише окремі підприємства.

Державна програма має змінити логіку галузі: від реагування на аварії до системної, превентивної модернізації. Розпорядження уряду №1083-р від 1 жовтня 2025 року затвердило державну цільову економічну програму енергетичної модернізації підприємств теплової енергії до 2030 року.

Її бюджет становить 292,4 млрд грн, але з держбюджету планується виділити лише 37,47 млрд. Решту грошей мають забезпечити місцеві бюджети та не визначені інші джерела. В умовах війни, дефіциту місцевих бюджетів та обмежених можливостей приватних інвесторів така фінансова архітектура нереалістична.

Скасування мораторію і ціни

Після скасування мораторію тарифи зростатимуть нерівномірно, що стане прямим показником технічного стану мереж і якості управління ТКЕ. У містах, де підприємства модернізували частину інфраструктури, а втрати тепла відносно невисокі, підвищення може обмежитися 20%. У громадах із застарілими мережами та слабким управлінням зростання вартості може перевищити 100%.

Таке розмежування стане об'єктивним маркером ефективності місцевої влади та комунальних підприємств, а для мешканців – сигналом, які рішення ухвалювалися в останні роки. Це створить додатковий стимул для громад інвестувати в модернізацію інфраструктури, щоб уникнути різкого стрибка тарифів.

Впровадження "зелених" проєктів

Поки біопаливо, теплові насоси або системи на основі скидного тепла конкурують з дешевим "соціальним" газом, інвестиції у ВДЕ невигідні. Ринкова ціна на газ є ключовим каталізатором декарбонізації теплового сектору. Вона робить альтернативні технології конкурентоспроможними, створює стимули для їхнього розвитку, змушує ТКЕ шукати дешевші й більш стійкі джерела тепла. Це підвищує енергетичну безпеку країни та зменшує залежність від імпортованого палива.

Україна стоїть перед вибором, який визначить енергетичне майбутнє на десятиліття. Ми можемо далі латати зношені мережі, консервувати низькі тарифи і залежати від імпорту газу сумнівного походження. Або можемо використати нинішню кризу як точку неповернення: почати реформи, модернізувати системи, інвестувати в енергоефективність і відновлювану теплову генерацію.

Центральне опалення може залишитися основою енергетичної безпеки українських міст лише за наявності політичної волі, чесної тарифної політики та державної програми модернізації. Інакше ми втратимо цю систему остаточно, а кожна наступна зима буде дорожчою, холоднішою та небезпечнішою.