Як масштабувати енергоефективність

Коли в Україні говорять про енергоефективність житла, зазвичай мають на увазі ОСББ. Саме вони фігурують у звітах, презентаціях, міжнародних місіях і новинах про успішну термомодернізацію. Такий фокус зрозумілий: ОСББ – це юридична особа, зручний партнер для банків, донорів і державних програм.

Однак у цьому підході закладена системна помилка.

За оцінками, ОСББ охоплюють лише до чверті багатоквартирного житлового фонду. Решта будинків перебувають в управлінні комунальних або приватних управителів. Саме цей сегмент споживає левову частку енергії, формує основний попит на субсидії і залишається вилученим з політики енергоефективності.

Якщо не залучати цю пасивну більшість у програми модернізації, то жодні національні цілі – з енергоефективності чи декарбонізації – досягнуті не будуть.

Агентами змін стали ОСББ

ОСББ – найбільш підготовлений сегмент. Вони мають статус юридичної особи, можуть ухвалювати обов'язкові для всіх співвласників рішення, залучати кредити, управляти коштами та контролювати підрядників. Саме тому державна підтримка, зокрема програми Фонду енергоефективності, була спрямована саме на них.

Утім, з цього зробили хибний висновок, ніби без ОСББ енергоефективність неможлива. Насправді законодавство з 2015 року дає однакові права всім співвласникам багатоквартирних будинків незалежно від наявності ОСББ.

Будинки без ОСББ можуть ухвалювати рішення більшістю голосів, затверджувати внески, укладати договори, призначати уповноважених осіб, брати довгострокові фінансові зобов'язання. Проблема не в законах, а в інституціях і стимулах.

Що не так з управителями

Реформа управління багатоквартирними будинками 2015-2017 років замислювалася як ринкова. Органи місцевого самоврядування мали відійти від прямого контролю, а управителі – конкурувати ціною та якістю.

На практиці в більшості міст конкурси з призначення управителів лише законсервували старі комунальні ЖЕКи під новою назвою. Ринок не запрацював, а економічна модель була спотворена двома чинниками: ручним стримуванням тарифів і бюджетним субсидуванням комунальних підприємств.

У таких умовах управителі не мають стимулу інвестувати в енергоефективність. Вони не заробляють на ефективності, не відповідають за втрати енергії і не мають довіри співвласників, а співвласники не бачать сенсу вкладати кошти через посередника, який не залежить від їхнього рішення як клієнтів. Результат – пасивні співвласники і пасивні управителі, замкнене коло стагнації.

Перезавантаження комунальних підприємств

Ситуація змінюється. Скасування Господарського кодексу і нові вимоги до комунальних підприємств позбавляють органи місцевого самоврядування можливості підтримувати їх бюджетними вливаннями і тримати занижені тарифи.

Комунальні управителі опиняються перед вибором: або трансформуватися в повноцінні сервісні компанії з прозорим управлінням і реальною економікою, або зникнути з ринку. Це болісний, але необхідний процес, без якого енергоефективність так і залишиться історією для обраних.

Що можна зробити

Ключове – не змушувати співвласників створювати ОСББ. Об'єднання має бути результатом готовності брати відповідальність, а не умовою доступу до грантів.

Натомість держава і донори можуть працювати з тим, що вже існує: залучати управителів як інституційних посередників; поєднувати гранти з лізинговими або іншими некредитними моделями; використовувати місцеві та державні гарантії для зниження ризиків; допускати до програм лише тих управителів, які працюють за ринковими правилами та з прозорими рахунками співвласників.

Юридична база для цього є. Потрібно не вигадувати закони, а виконувати чинні.

Замість висновку

Енергоефективність житлового фонду – це не окремі "вітрини успіху". Це системна робота з масовим сегментом. Поки три чверті будинків залишаються поза фокусом державної політики, Україна приречена бігти марафон із зв'язаними ногами.

Хороша новина в тому, що для розв'язання цієї проблеми не потрібна чергова реформа. Потрібно лише нарешті скористатися тією, що вже відбулася.