Біомаса – не панацея

Чимало українських міст оновлюють теплові мережі за підтримки міжнародних партнерів. Це стратегічно важливо: старі труби й котли – це втрати тепла, зайві витрати, залежність від газу та неефективне господарювання. Коли ж ідеться про конкретні приклади, виявляється, що гроші – ще не гарантія результату.

Два міста – два підходи

Фахівці громадської організації "Екодія" та міжнародної мережі CEE Bankwatch Network дослідили стан виконання таких проєктів у Луцьку і Тернополі. Обидва міста отримали фінансову підтримку від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і донорських фондів на модернізацію систем централізованого теплопостачання, зробивши ставку на біомасу як ключове джерело тепла.

У Луцьку перша фаза проєкту вже завершилася за підтримки ЄБРР, Фонду чистих технологій і Фонду E5P. Там встановили біокотел на 5 МВт, замінили понад 8 км теплових мереж, встановили 210 індивідуальних теплових пунктів і впровадили систему дистанційного управління процесом теплопостачання SCADA.

Загальний обсяг фінансування становив близько 16,2 млн євро. Наразі плануються заходи з подальшої модернізації системи теплопостачання міста, зокрема установка трьох біокотлів різної потужності в співпраці з ЄБРР, ПРООН та Swedfund. Луцьк регулярно звітує про хід робіт і загалом цей проєкт цілком справедливо можна вважати прикладом відповідального та відкритого підходу.

У Тернополі ситуація значно складніша. Попри загальний бюджет понад 21 млн євро, низка ключових заходів досі не реалізована: біокотел не встановлений, система SCADA не запущена, деяке обладнання не введене в експлуатацію, реалізація частини заходів перенесена на 2025-2027 роки.

Водночас місцева влада відмовилася надати громадськості детальну інформацію про хід реалізації проєкту, посилаючись на воєнний стан. Така закритість ускладнює громадський контроль і знижує рівень довіри до процесу модернізації.

Біомаса – не універсальне рішення

Перехід від газу до біомаси виглядає обґрунтованим: він дозволяє зменшити вартість опалення та скоротити викиди парникових газів. Однак такий підхід пов’язаний з ризиками, які часто залишаються поза увагою на етапі планування.

По-перше, в Україні немає обов’язкової сертифікації біомаси, а отже, немає гарантії відповідального використання ресурсу. Це створює ризики для екосистем і може викликати додаткове навантаження на ліси.

По-друге, в Україні відсутні механізми, які б гарантували сталу логістику, екологічну перевірку постачальників або звітність. Усе це робить ставку лише на біомасу як один вид палива вразливою, особливо – в умовах воєнного стану.

Що потрібно змінити

Біомаса може залишатися одним з елементів комплексної модернізації міських систем теплопостачання поряд з ремонтом теплотрас, модернізацією котелень, встановленням індивідуальних теплових пунктів і термомодернізацією будівель.

Також слід розглядати можливість та доцільність використання в системах теплопостачання інших, більш екологічних видів відновлюваної енергії, таких як сонячні теплові колектори і теплові насоси. Крім того, міжнародні фінансові установи мають стимулювати запровадження стандартів сталості біомаси, звітності та залучення громад до процесу ухвалення рішень.

Досвід Луцька і Тернополя показує: ставка лише на біомасу – це ризик. Згідно з директивами ЄС про відновлювану енергію 2018 та 2023 років, біомаса, що застосовується в централізованих системах, повинна відповідати чітким критеріям скорочення викидів парникових газів та енергоефективності.

Без прозорої сертифікації, контролю постачання і сталого підходу біомаса не може вважатися гарантовано безпечною альтернативою. Вона може бути частиною системи разом з іншими технологіями і чіткими правилами. Комплексний підхід має стати стандартом для модернізації систем теплопостачання в Україні.