"Зелена" угода і війна. Чи під силу Україні європейські кліматичні зобов'язання

На Європейський "зелений" курс чекають серйозні випробування на легітимність, якщо впроваджувати його без огляду на реалії.

У країні, охопленій війною, фізична безпека та нормальні умови життя для кожного українця актуальніші, ніж проблеми стримування глобального потепління або формування здорового довкілля.

Амбітні проєкти Європейського Союзу із виходу на нульовий рівень викидів вуглекислого газу до 2050 року виглядають дещо далекими від викликів, з якими стикається країна в умовах боротьби за виживання.

Це істотно впливатиме на процес впровадження в Україні "зеленого" курсу ЄС. Аби цей курс працював на благо всіх сторін, на шляху його впровадження необхідно відійти від лозунгів та сформувати прагматичну стратегію розвитку. Туманні можливості "зеленої" економіки українців не задовольнять.

Тому вже зараз потрібно звернути уваги на фактори, які можуть завадити формуванню ефективної для України стратегії.

По-перше, перемовники з Євросоюзом можуть потрапити під вплив зацікавлених груп, наприклад, підприємств ЄС, що шукають захисту, або екологічних активістів, які намагатимуться закласти надто амбітні цілі та стандарти.

По-друге, українські перемовники відчуватимуть величезний тиск щодо необхідності досягнення швидкого прогресу в питанні вступу до Євросоюзу. Це може завадити повноцінно відстоювати власні позиції.

Якщо при цьому перекласти економічні та соціальні наслідки реалізації курсу на українську політичну систему (тобто не виділити цільові кошти та пільги), то легітимність "зеленого" курсу в Україні може зазнати серйозного удару.

У такому разі будь-який український уряд, який намагатиметься сумлінно впроваджувати новітні екологічні норми згідно з домовленостями, узгодженими на етапі переговорів про вступ до ЄС, наражатиметься на популістичну опозицію, яка апелюватиме до високої вартості реалізації політики, задуманої в Брюсселі.

Це зробить уряд та ЄС винуватцями у всіх проблемах, пов’язаних із трансформаційними процесами. З іншого боку, формальне транспонування законів та цілей заради отримання "галочки" на певному етапі вступу не лише завадить реалізації бажаних цілей, а й підважить довіру європейських інституцій.

У найгіршому випадку Брюссель можуть сприйняти як віддалену столицю, з якою краще мати справи у форматі активного підхоплення всіх закликів без заглиблення в їхню сутність (крім випадків застосування мікроменеджменту). Таким чином, спроба прив’язати "зелений" курс, значною мірою розроблений і схвалений у Брюсселі, виключно до процесу вступу може мати зворотний ефект.

Стратегія сталого розвитку

Тільки стратегія, коли "зелений" курс сприятиме значному зростанню економіки, дасть українському народу та політикуму відчуття належності до цього курсу.

Виважений підхід до "зеленого" курсу, впровадження та дотримання екологічних стандартів може стати дієвим важелем відновлення України. У разі належного опрацювання "зелений" курс, представлений у вигляді нової моделі екологічно стійкої економіки, може перетворитися на стратегію, яка отримає національну підтримку і закладе підґрунтя для успішної та безпечної України.

Він може відкрити нові ринки експорту та перспективні галузі економічної спеціалізації для країни, що має перейти на новий рівень доданої вартості та наздогнати європейські країни за показником доходу на душу населення.

Це стане передумовою для залучення надзвичайно потрібних інвестицій у формування довгострокових виробничих фондів, що значною мірою залежать від привабливості для приватних інвесторів.

У минулому Україна страждала від браку інвестицій у галузі промисловості, інфраструктуру та будівництво. Крім того, війна створює значний негативний вплив на економіку України. Чисельність населення значно скоротилася, частина українців була змушена покинути власні домівки, зросли ризики та капітальні витрати, об’єкти інфраструктури та основні фонди зазнали пошкодження.

Саме тому стійкий процес відновлення не може покладатися лише на відбудову основних фондів. Тривалі процвітання та безпека вимагають значного збільшення обсягів інвестицій. Навіть залучення обґрунтованого обсягу донорської підтримки не дозволить вийти на рівень інвестицій, який гарантуватиме тривалий розвиток.

Саме тому Україна потребує залучення значного обсягу приватних інвестицій. Вони втіляться в реальність лише тоді, коли зможуть приносити довгострокову вигоду інвесторам. У короткостроковій перспективі цьому сприятиме невідкладне усунення основних лімітуючих факторів, зокрема, пов’язаних з об’єктами інфраструктури, для забезпечення подальшого функціонування економіки.

Не менш важливим також є надійний прогноз зростання. Україна справедливо пов’язує власне економічне майбутнє з ЄС. Наявні фонди, установи та внутрішній ринок становлять потужний комплект для економічного процвітання, як це можна було побачити на прикладі вражаючих показників економічного розвитку посткомуністичних країн після вступу до ЄС у 2004 році, зокрема Польщі.

Це приваблива перспектива для інвесторів. Однак вона означає, що ухвалення недалекоглядних рішень у сфері економічної політики, зокрема, про зниження екологічних стандартів, може викликати сумніви в інвесторів щодо впевненості уряду у швидкому вступі до ЄС. І навпаки: чітка стратегія реалізації політики європейського "зеленого" курсу зменшує невизначеність з боку інвесторів.

Успішність "зеленого" курсу в Україні залежатиме від впровадження інструментів, що приваблюватимуть приватні іноземні інвестиції та сприятимуть підвищенню ефективності використання ресурсів. Таким чином, ці інструменти реалізації необхідно спрямувати на українські реалії сьогодення.

Ці інструменти повинні поєднати вкрай необхідні реформи внутрішньополітичного курсу, підтримки партнерів та зовнішніх зобов’язань, оскільки результати такого поєднання перевершують результати роботи за окремими напрямами.

Україна не може чекати на закінчення війни. Пілотні проєкти та політичні стратегії необхідно опрацьовувати вже зараз. Це дозволить посилити спроможність до реалізації необхідних заходів на національному та місцевому рівнях. Зрештою, така підготовка дозволить масштабувати заходи, спрямовані на формування макроекономічного внеску в "зелене" відновлення України.

Приклади ціноутворення на викиди вуглецю та зниження ризиків інвестицій у відновлювані джерела енергії є свідченням спроможності інструментів "зеленого" курсу посилити безпеку, процвітання та привабливість країни в певних галузях.

Доходи від вуглецю – на розвиток

Ціноутворення на викиди вуглецю є ключовим елементом декарбонізації промисловості відповідно до європейського "зеленого" курсу. Неможливо уявити повноцінний доступ до внутрішнього ринку, не кажучи про членство в ЄС, без належного ціноутворення на викиди парникових газів об’єктами промисловості.

Запровадження Євросоюзом заходів, спрямованих на обмеження імпорту вуглецевмісної продукції, призведе до накладання штрафів на виробників із значним рівнем викидів парникових газів при їх виході на європейський ринок.

При цьому звичайне перенесення європейських виплат за квотами на викиди вуглецю на українські компанії призведе до припинення їх роботи.

Така шокова терапія буде наражатися на сильний політичний опір. На противагу цьому запровадження комплексу заходів, який дозволить українським компаніям інвестувати в декарбонізацію промисловості, буде не лише економічно доцільним, але й таким, що заспокоїть політичну реакцію навколо обсягів виплат.

Цей підхід може ґрунтуватися на трьох взаємодоповнювальних елементах: стандарти ЄС щодо нових інвестицій з метою уникнення їх блокування; чітка стратегія впровадження зростаючої вартості квот на викиди парникових газів; інструменти для підтримки наявних галузей на шляху до декарбонізації.

Як мотивацію для України, що має посприяти прискореному просуванню роботи в цьому напрямку, ЄС може запропонувати новий перспективний інструмент. Замість безпосереднього підтримання проєктів з декарбонізації в Україні Брюссель може пообіцяти компенсацію доходів українського уряду від торгівлі квотами на викиди вуглецю у формі додаткових кредитів або грантів.

Це дозволить зобов’язати український уряд прискорити процес ціноутворення на викиди вуглецю і перетвориться на елемент заохочення.

Доходи від продажу квот на викиди вуглецю та відповідні кошти можна спрямувати в окремий фонд на правах спільного управління для обслуговування інвестицій у перехідний процес промисловості та, можливо, компенсацій витрат для вразливих споживачів. Інвестиційна підтримка може розподілятися прозоро.

Забезпечений постійним надходженням коштів фонд із належним управлінням може перетворитися на потужний рушій процесів "зеленої" трансформації в Україні та ефективного післявоєнного відновлення.

Ефективне та надійне "опрацювання" доходів від продажу квот на викиди вуглецю за умови наявності архітектури управління, що передбачатиме залучення міжнародних партнерів, дозволить зменшити занепокоєння бізнесу і надасть партнерам України потужний важіль впливу на трансформаційні процеси.

Їхня підтримка сприятиме реалізації індивідуальних проєктів і заохотить до впровадження процесів ціноутворення на вуглецеві квоти в усій економіці.

Зменшення ризиків інвестицій в електроенергетику

Електроенергетичний сектор України потребує величезного обсягу інвестицій для подолання наявного відставання, проведення післявоєнної відбудови та забезпечення трансформаційних процесів. Залучення приватних інвесторів матиме вирішальне значення для реалізації відповідних будівельних проєктів.

Необхідно негайно почати впровадження інструментів "зеленого" курсу. Крім того, з огляду на масштаби руйнувань стає очевидно, що гнучкий і децентралізований підхід до роботи об’єктів генерації та зберігання енергії, а також її відновлюваних джерел відіграватиме важливу роль у формуванні стійкості під час війни.

При цьому рішення з обмеженою складовою перемінних витрат та низьким рівнем сукупних викидів також будуть корисними і в післявоєнний період. Приватні інвестиції, що стануть ринковим сигналом, можуть посприяти ефективному розгортанню та використанню цих активів.

Водночас нормативно-правова база, воєнні ризики, невизначеність щодо майбутнього енергетики і високі капітальні витрати унеможливлюють залучення інвестицій у сектор. Немає простих рішень, бо інвестори не довіряють обіцянкам держави та учасників ринку щодо забезпечення довгострокових закупівель.

Розвʼязання цієї проблеми вимагає від міжнародних донорів забезпечити не "лише" фінансування окремих активів, а й розробку фінансових механізмів, що гарантують залучення певних доходів від приватних інвестицій у сумісні із "зеленим" курсом технології. Це дозволило б знизити відповідні ставки для прийнятних інвестицій, посилити довіру і з часом сформувати справжній ринок.

Якщо в обмін на погодження таких фінансових ризиків донори вимагатимуть проведення складних реформ, наприклад, забезпечення прозорості розподільчих компаній, то опрацювання цих умов може посприяти залученню інвестицій.

Обсяг приватних інвестицій в умовах чітко спланованої та реалізованої системи повинен значно перевищувати обсяги донорських грантів, що дозволить уникнути залучення державних гарантій.

Індивідуальне рішення

Просто транспонування тексту енергетичного та кліматичного законодавства ЄС не гарантує успіху "зеленого" курсу для України. Країна небезпідставно зосереджується здебільшого на отримані швидких економічних результатів, приділяючи менше уваги довгостроковим економічним та екологічним перевагам.

Таким чином, "зелений" курс для України може відрізнятися від "зеленого" курсу, скажімо, для Люксембургу. Хороша новина для України полягає в тому, що процес вступу до ЄС та донорська підтримка сприяють самостимулюванню до проведення реформ та залучення інвестицій, спрямованих на стабільні рішення.

Це закріплює довіру та дозволяє досягти прогресу, що був би неможливим за інших обставин. При цьому "зелений" курс необхідно перетворити на низку спільно розроблених та профінансованих інструментів, що своєю чергою будуть стимулювати приватні інвестиції. Це переконливий наратив, який значною мірою залежить від реалізації належної політики з боку України та її партнерів.