Бронювання чи пастка для бізнесу: як підприємці стають заручниками системи

Війна виявилася не лише випробуванням на міцність для України, а й каталізатором змін в усіх сферах життя, зокрема в економіці.

Найскладнішими питаннями для бізнесу в умовах воєнного стану стали збереження працездатності й недопущення мобілізації ключових співробітників.

З цією метою був запроваджений механізм бронювання працівників, проте з ним виникає чимало проблем. Чи стало бронювання панацеєю для бізнесу?

Правовий супровід бізнесу та аналіз чинного законодавства про бронювання (новий закон про мобілізацію, постанови Кабміну №76 від 27 січня 2023 року та №563 від 16 травня 2024 року) дозволяють окреслити проблеми в цій сфері.

Перший виклик – це відсутність прозорості й чітких термінів розгляду документів на бронювання і неможливість притягнення до відповідальності чиновників за їх недотримання, що призводить до невиправданих затримок та зловживань.

"Паперовий" порядок та "закрита" бюрократична процедура бронювання не лише не дозволяють бізнесу ефективно контролювати процедури бронювання, а й позбавляють доступу до інформації про хід розгляду їхніх заявок.

Наведу приклад. Для бронювання працівників підприємство А звернулося до обладміністрації з документами, що підтверджують його відповідність критеріям критичності. Після кількох місяців визнання підприємства критичним останнє знову звертається до обладміністрації із списками працівників на бронювання.

Після чергового позитивного рішення ОДА передає рішення на погодження в Міноборони, воно спрямовує його в Мінекономіки, але останнє повертає рішення в Міноборони. Підприємство не ознайомлене з причинами відмови й повернення, адже не має доступу до документів, а законодавство не регулює цю процедуру. Підприємство не може оскаржити відмову в суді і забронювати працівників.

Виходом із цієї ситуації є встановлення жорстких термінів розгляду заяв про бронювання з відповідальністю за їх недотримання, а також законодавче (не ручне) визначення підстав для відмови в наданні бронювання. На всіх етапах розгляду бізнес повинен мати доступ до виконавців запитів на бронювання.

Згодом цей процес – від подання заяви до отримання рішення – має стати електронним. Підприємства на закритому електронному порталі повинні мати змогу його моніторити з огляду на чутливість згаданої інформації для критичних підприємств в умовах воєнного стану та на персональні дані працівників.

Другий виклик – це неможливість забронювати працівника на етапі приймання на роботу. Під час оформлення на посаду військовозобов’язані повинні надати військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного. Щоб отримати VIN-код, військовозобов’язаний має оновити військово-облікові дані, а для цього треба звернутися до ТЦК та СП. Після оновлення даних VIN-код автоматично присвоюють військовозобов'язаним у реєстрі "Оберіг".

Надзвичайно поширена ситуація, коли чоловік приходить до ТЦК і СП, щоб оновити дані і в згодом працевлаштуватися на підприємство або отримати бронь, а його негайно мобілізують, оскільки на цю мить він не має броні.

Такі ситуації виникають не лише з "новобранцями", а і з чинними працівниками, які не мають броні. Тобто це замкнене коло: ти приходиш оновити дані, щоб отримати бронь, а тебе мобілізують, оскільки ти не маєш броні. Аби подолати це замкнене коло, необхідно законодавчо визначити період для нових та чинних працівників, протягом якого вони можуть оновити дані з метою бронювання.

Третій виклик – це додаткові обов’язки для роботодавців. Від них вимагають вести військовий облік військовозобов’язаних з постійною актуалізацією даних та забезпечувати їх своєчасне прибуття до ТЦК. Також від керівників вимагають повідомляти ТЦК про працівників, які відмовилися від повісток або звільнилися. Звісно, якщо керівник не хоче вручати повістку, він може цього не робити.

Штраф за це невеликий (34-59,5 тис грн) і його навіть можна оскаржити в суді. Проте це триватиме довго, а тимчасом працівника можуть мобілізувати. Водночас сплата штрафів не звільняє від мобілізації незаброньованих працівників. За таких обставин варто з’ясувати процедури обліку військовозобов’язаних та розмежувати санкції за їх порушення між підприємством і працівниками.

Четвертий виклик – це занадто розмиті відповіді Міноборони або їх відсутність. Наприклад, підприємство подає список з 300 осіб, а у відповідь після місяців очікувань та запитів на гарячу лінію отримує: "Не всі дані військовозобов’язаних відповідають відомостям у їхніх військово-облікових документах" або "Військово-облікові документи військовозобов’язаних потребують актуалізації".

При цьому відмова в бронюванні стосується всіх 300 осіб, що з правового погляду є абсурдом. Я бачу вихід у тому, щоб подавати заяви на бронювання окремо щодо кожного працівника, хоча це значно збільшує обсяг роботи.

Виходом з такої ситуації стало б ухвалення норми, що відмова має бути щодо конкретного працівника, а не списку. Також Міноборони у своїй відмові мусить написати конкретні причини відмови, а не загальні відписки, як це робиться нині, щоб бізнес працював в умовах правової визначеності і знав що та як усувати.

П’ятий виклик – це набуття статусу критично важливого підприємства. Право бізнесу на бронювання працівників мають тільки критичні для економіки підприємства. Для отримання цього статусу необхідно відповідати щонайменше трьом із семи критеріїв, передбачених постановою Кабміну № 76. На етапі отримання бізнесом права на бронювання виникають проблеми.

Два із семи критеріїв – сума сплачених податків понад 1,5 млн євро на рік і надходження у валюті понад 32 млн євро на рік – надто високі пороги для малих та середніх підприємств, що позбавляє їх можливості отримати бронювання.

Однак саме малий та середній бізнеси часто відіграють ключову роль для економіки й добробуту територіальних громад і саме малий та середній бізнеси мають бути опорою економіки. Тобто два із семи критеріїв уже не підйомні.

Додатковою перешкодою для бізнесу є пункт про важливість для галузі чи територіальної громади, тож бізнесу доводиться проходити подвійну верифікацію. Спочатку – відповідати основним критеріям, а потім – додатковим від галузевих міністерств або ОВА у відповідному регіоні, що значно ускладнює та затягує процес. Цей критерій також непідйомний для більшості підприємств в Україні.

Один із семи критеріїв передбачає, що підприємство має стратегічне значення для економіки й безпеки держави відповідно до переліку об’єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Тобто приватний бізнес не може скористатися цим критерієм.

Контрольним "пострілом у голову" є критерій "підприємство, установа, організація є резидентом "Дії.Сіті". Однак резидентом "Дії.Сіті" може бути лише підприємство, яке відповідає закону "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", тобто це передбачає додаткові критерії та додаткову верифікацію.

Резидентами "Дії.Сіті" можуть бути лише ІТ-компанії. Інші сектори економіки не мають юридичної можливості отримати статус резидента "Дії.Сіті".

Отже, переважна більшість підприємств не може отримати навіть "права на бронювання" своїх працівників. Відсутність уніфікованих чітких критеріїв бронювання та наявність широких дискреційних повноважень у посадових осіб створює сприятливе середовище для корупції та упереджених рішень.

Головне – це не гарантує бронювання працівників. Розгляд списків нерідко закінчується відмовами у формі "відписки", що не сприяє усуненню недоліків. Відмову в наданні підприємству статусу критично важливого або відсутність відповіді можна оскаржити в суді, проте законодавство не визначає чітких термінів оскарження таких рішень. Це потрібно негайно виправити.

Проблема підсилюється широкими дискреційними повноваженнями міністерств та обласних військових адміністрацій, які наділені повноваженнями визнавати підприємство критичним для національної економіки або територіальної громади.

Ці виклики змушують бізнес домовлятися щодо прискорення процесу і створюють сприятливе середовище для корупції та зловживань з боку чиновників. Значна кількість працівників перейшла працювати в тіньову економіку. Правова модель бронювання, що існує в Україні, не відповідає принципу рівності, адже бронювання можливе лише для окремих критичних секторів економіки.

Право на бронювання мають тільки "обрані" – підприємства, які отримали статус критичних для національної економіки або територіальної громади. Проте інші бізнеси, які працюють легально і створюють високу додану вартість (ІT, фінансові послуги, виробництва товарів народного споживання, волонтери та громадські організації, деякі ФОПи), такої можливості не мають узагалі.

З метою виправлення ситуації у Верховній Раді зареєстровані два законопроєкти з різними моделями бронювання. Перший, №11308, пропонує автоматичне бронювати громадян, які офіційно працевлаштовані або займаються підприємницькою діяльністю і платять принаймні 8 тис грн податків.

Другий, №11331, дає право керівнику бронювати працівників, щомісяця сплачуючи за кожного 20,4 тис грн "збору за бронювання військовозобов’язаних". Право на бронювання матимуть усі суб'єкти господарювання, включно з представництвами міжнародних компаній та ФОПами.

Незабаром з’являться ще два законопроєкти з альтернативними пропозиціями щодо бронювання. Одна з них надає право забронювати працівників кожному роботодавцю. Щоправда, їх кількість буде обмежена, а заробітна плата заброньованого має перевищувати 35 тис грн із сплатою всіх податків.

За іншою моделлю будь-яке підприємство зможе бронювати працівників незалежно від розміру їх зарплати, проте за кожного заброньованого доведеться платити збір у розмірі 20,4 тис грн щомісяця. ФОПи матимуть право на бронювання себе й найманих працівників, якщо їх щомісячний дохід не менший за трикратний розмір збору за бронювання військовозобов’язаних (61,2 тис грн).

Обираючи між представленими підходами, варто розглянути їхню комбінацію. Наприклад, дозволити кожному громадянину України без привʼязки до роботодавця заплатити кошти й забронювати себе або мобілізуватися.

При цьому розмір бронювання має бути економічно обґрунтований і привʼязаний до заробітної плати військовослужбовців, щоб припинити спекуляції на кшталт "воюватимуть лише бідні". Зрештою, варто вирішити неврегульоване питання міжвідомчої електронної взаємодії та інтеграції е-бронювання з іншими реєстрами й базами даних, щоб запровадити електронний сертифікат у "Дії".

Бронювання не має бути прив’язане до дефіцитних військово-облікових спеціальностей та квот, щоб забезпечити гнучкість та ефективність процесу.

Головне – потрібно пришвидшити розробку нового закону про економічне бронювання, адже нині вкрай потрібно збалансувати безпекові, економічні потреби й вимоги соціальної справедливості. Зрештою, економічне бронювання – це шанс і можливості кожного реально допомогти країні, не беручи до рук зброю.