Не лише кредити. Як факторинг може здешевити вартість позик для бізнесу
Чому в Україні факторинг не надто популярний і яку додану вартість він може дати бізнесу?
Простими словами факторинг є способом фінансування, за якого компанія-постачальник товарів або послуг продає свої неоплачені рахунки-фактури факторинговій компанії / банку для негайного отримання коштів.
Як вид фінансових послуг факторинг з’явився на ринку України ще в 90-х роках минулого століття. Втім, у 2021 році (період повномасштабної війни навіть не будемо враховувати) обсяг факторингу становив в Україні лише 0,18% ВВП.
У той час в ЄС, де факторингові ринки мають сталу історію, – перш за все йдеться про країни старої Європи: Францію, Італію, Португалію, Бельгію, Нідерланди, Іспанію, – показники фінансування ВВП за рахунок факторингових послуг становлять від 14,5 до 19,5%.
Зазвичай це не зарегульовані ринки з історично високим рівнем конкуренції між надавачами послуг та великою кількістю сучасних технологічних рішень, які ця конкуренція створила.
В Україні свого часу з факторингом сталась історія, як із пацюком в анекдоті, якого від хом’ячка відрізняє лише поганий PR. Такий самий поганий PR свого часу зробив для факторингу колекторський бум, особливо після фінансової кризи 2008-го року.
Це стало одним з чинників, що сповільнили поширення факторингу як "білої" послуги. До речі, схожа історія була в Румунії, в якій через ті самі причини для відновлення репутації факторингу знадобився не один рік.
Ще одним фактором є відсутність закону, що регулював би факторинг, та відповідних нормативів і правил, які б регулювали відповідні процеси. Але ж святе місце порожнє не буде, тому на українському ринку замість факторингу поступово вибудувалась інша фінансова модель, що дає можливість одному з бізнес-партнерів (умовному реалізатору) додатково заробляти на відстроченні платежів за поставлений товар / продукцію, диктуючи свої умови при укладенні договорів про співпрацю.
Таким чином, лише ті постачальники, що мають достатній обсяг обігових коштів, аби не потребувати оплати за поставлену продукцію протягом іноді й 3-6 місяців, мають змогу працювати з великими торговельними мережами, заводами, комбінатами, переробними підприємствами тощо.
Щоб дозволити собі такі умови післяплати, бізнес змушений або брати банківські кредити на поповнення обігових коштів, або відмовлятись від такої співпраці, поступаючись крупнішим постачальникам, у першу чергу іноземним компаніям чи компаніям з іноземними інвестиціями.
Вони мають достатню фінансову подушку для таких умов розрахунків, на відміну від переважної кількості локального бізнесу.
Якщо подивитись на європейські ринки, то там відсоток мікро-, малого і середнього бізнесу становить понад 60% ВВП, в той час як в Україні, за оцінками мінекономіки, на частку мікропідприємств припадає лише 6-7% ВВП, а малих підприємств – 17-19% ВВП.
Не останню роль у такій делокалізації бізнесу в Європі відіграє Директива ЄС 2011/7/EU, що регулює відносини між постачальниками і отримувачами продуктів / послуг, які чітко визначають умови постачання товарів, оплата за які має здійснюватись державними підприємствами протягом 30 днів, для інших розрахунків – до 60 днів.
І якщо ви досі думаєте, що факторинг може бути цікавим лише для торговельних мереж, то ви помиляєтесь.
Ця послуга себе зарекомендувала в світі і для складних багатокомпонентних виробництв, і для виробництва харчових продуктів. У тому числі факторинг може бути цікавим і для експортерів, так само відновлюючи обігові кошти при валютних розрахунках.
Факторинг може бути застосований на ринках природних монополій – електроенергетичному та газовому. Учасники цих ринків мають з одного боку високу потребу в обігових коштах, які банки через факторинг можуть вільно надавати, а з іншого боку обмежені в можливості надавати до банку заставне майно, оскільки вони є державними компаніями.
Але це запрацює, звісно, лише коли фінансову стабільність цих ринків буде відновлено і вони вільно працюватимуть у передбачений відповідним законодавством спосіб.
Але в першу чергу факторинг вирішить питання насичення ринку саме товарами українського виробництва, зокрема малого і середнього бізнесу. Він отримає доступ до обігових коштів за майже таку саму ціну, що й вартість кредиту, але без потреби вносити будь-яку заставу й довгих процедур оформлення угоди. Фінансується вже укладений контракт на постачання продукції / послуг.
До того ж факторинг як фінансовий механізм, коли нарешті посяде своє місце в системі ринкових відносин між постачальниками (виробниками) й отримувачами товарів / послуг, перерозподілить систему прибутків / збитків на користь постачальників (виробників), тим самим зменшивши собівартість продукції.
Йдеться про орієнтовні 12-14% вартості коштів, які заморожуються при договірному відтермінуванні оплати за поставлені товари / послуги. Ще один приклад здешевлення продукції – так зване фінансування ланцюжків поставок.
Низька ставка та значний кредитний ліміт компанії-отримувача товарів / послуг, яка має високий кредитний рейтинг у банку, поширюється на його постачальників за умови факторингу, які самостійно не змогли б отримати настільки вигідні умови від банку. Ціна цього здешевлення – десь на рівні 3-4%.
Утім, питання поширення факторингу на українському ринку порушується вже не перший рік. Під час повномасштабної війни, з урахуванням збитків, яких зазнав бізнес, воно стало ще гострішим і зрушило з місця.
Влітку цього року Національний банк України презентував Концепцію реформування регулювання факторингу в Україні. Концепція передбачає в тому числі офіційне розрізнення термінів "факторинг" та "придбання простроченої заборгованості", що розставить нарешті всі крапки над "і" між розумінням цих двох послуг.
Також передбачено ухвалення профільного закону про факторинг, який створить підґрунтя для розвитку цієї послуги на українському ринку, внесення змін до Цивільного і Господарського кодексів і закону про фінансові послуги.
Текст закону про факторинг зараз напрацьовується профільними експертами за підтримки ЄБРР, залучення якого вселяє впевненість у врахуванні провідних практик та досвіду країн, які вже пройшли цей шлях.
Важливою віхою розвитку факторингу в Україні також можна вважати його прийняття в сім’ю програми "Доступні кредити 5-7-9%" та запровадження продукту "Доступний факторинг".
Ще одним зі способів стимулювання поширення факторингу стало б запровадження на українському ринку норм регулювання термінів розрахунків за поставлений товар – симетрично до європейського законодавства. Таким чином створиться попит на послугу, тобто вона стане затребуваною не лише з боку постачальників продукції / послуг, а й з боку отримувачів.
Іншим важливим завданням для стрімкого розвитку послуг торговельного факторингу є уніфікація документів, за якими надається факторингове фінансування, радикальне скорочення їх переліку, а також запровадження національного реєстру інвойсів з метою мінімізації ризиків подвійного фінансування, що традиційно притаманні продукту.
Втім, у вирішенні цих завдань Україна не стане винятком. Восени цього року, коли ми брали участь у Конференції з факторингу та фінансування ланцюга поставок, організованої факторинговою асоціацією FCI (Factor Chain International) та ЄБРР у Відні, тема програмного забезпечення послуги факторингу, її цифровізації та спільного доступу до даних гаряче обговорювалась усіма представниками європейських країн.
Є два тренди: або створювати власний програмний продукт, або користуватись ринковою розробкою, що вже пройшла перевірку реальним життям.
Стосовно реєстрів інвойсів у світі теж немає єдиної моделі: в Європі, де факторинг розвивався еволюційним шляхом, часто співіснують кілька приватних платформ; Туреччина, наприклад, в якій факторинг розвивався революційними кроками за активної підтримки держави, пішла шляхом створення електронної системи інвойсів.
Певно, для України друга модель була б більш актуальною на цьому етапі становлення ринку. Ключове питання тут – який з державних чи недержавних органів буде визначено відповідальним за роботу цієї платформи.
В Україні банки, що мають більш-менш вагомий портфель факторингових послуг, можна перерахувати на пальцях однієї руки.