Епоха великих лопат

Уряди країн, включаючи США, Японію, Великобританію та Канаду, Європейський Союз, а також міжнародні організації, такі як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та Міжнародне енергетичне агентство, б'ють на сполох. 

На думку МВФ, прагнення до нульових викидів до 2050 р. "викличе безпрецедентний попит на деякі з найважливіших металів", що призведе до "різкого зростання витрат", яке може "зірвати чи затримати сам енергетичний перехід".

Зростаюче крещендо тривоги цілком виправдане: "найважливіші метали" цілком можуть стати найсерйознішою потенційною перешкодою на шляху відмови від викопного палива. 

Декарбонізація вимагає величезного зростання обладнання та інфраструктури, що, у свою чергу, означає величезне зростання споживання металів для батарей і проводів, які потребують електрифікованого майбутнього. 

Як я описую у своїй книзі The New Map ("Нова карта світу"), зміна способу енергопостачання світової економіки вимагатиме переходу від "великої нафти" до "великих лопат". Інакше кажучи, доведеться багато добувати.

Попит на необхідні корисні копалини вже зараз різко зростає, а за сценарієм МЕА "Чистий нуль – 2050", він збільшиться більш ніж утричі лише за сім років. Можливо, це навіть применшення. 

Поширення державних програм, вкладених у прискорення енергетичного переходу, призведе до подальшого зростання попиту. Згідно з недавнім аналізом S&P Global, масштабний американський закон про зниження інфляції (IRA) значно збільшить і без того високі прогнози.

Наростає гонка за забезпечення поставок та створення нових ланцюжків поставок. Компанія GM інвестувала 650 млн доларів у літієвий проєкт у Неваді, щоб вирішити проблему відсутності "налагодженого виробничо-збутового ланцюжка, який підтримуватиме наші амбіції протягом наступних десяти років". 

Компанія Ford має частку в нікелевому заводі в Індонезії вартістю 4,5 млрд доларів. Volkswagen та Stellantis допомагають створити нову гірничодобувну компанію з видобутку міді та нікелю у Бразилії.

Але задовольнити попит, що росте, все одно буде дуже непросто, як показує приклад з міддю. Більшість енергетичного переходу пов'язані з електрифікацією, де мідь незамінна. 

Протягом багатьох років її називали "доктор Мідь", оскільки тенденції попиту та ціноутворення на її традиційних ринках дають сильні сигнали про загальну економічну активність та перспективи ВВП. 

Але тепер з'явилося щось нове: "попит на енергетичний перехід", причому не тільки на мідь, а й на такі метали, як літій, кобальт і нікель.

Державна політика "чистого нуля" стимулює виробництво електромобілів, для яких потрібно в середньому в 2,5-3 рази більше міді, ніж для традиційних автомобілів. Акумулятори, морські та наземні вітрові установки та сонячні батареї також потребують великої кількості міді. 

Щоб оцінити, скільки міді потрібно для задоволення цього нового попиту, S&P Global почала з кліматичних цілей США та ЄС на 2050 рік, а потім оцінила технології, які потрібні для їх досягнення. Висновок був однозначним: до другої половини 2030-х років постачання міді мають подвоїтися.

Такий результат вкрай малоймовірний, враховуючи, що на розробку нової копальні може піти 16-20 років (і більше). У всьому світі процес отримання дозволів, що все більше ув'язує у спірних політичних питаннях, займає все більше часу. 

Звичайно, дефіцит та високі ціни стимулюватимуть переробку відходів, технологічні інновації та заміщення, але для досягнення цих цілей буде потрібен час.

Більше того, виробництво міді ще сконцентрованіше, ніж видобуток нафти. Якщо три країни – США, Саудівська Аравія та Росія – виробляють 40% світової нафти, то 40% міді – лише дві країни: Перу та Чилі. 

У Перу за стільки років змінилося сім президентів, а популістський уряд Чилі має намір посилити державний контроль і збільшити доходи від видобутку корисних копалин, про що свідчать його плани щодо націоналізації літієвих запасів, які є найбільшими у світі.

Чилійський план вказує на основну перешкоду для нових інвестицій у гірничодобувну промисловість у всьому світі: те, що видатний міжнародний економіст Раймонд Вернон назвав "старою угодою". Уряд багатої на ресурси країни та міжнародна гірничодобувна компанія домовляються про податковий режим, що сприяє багатомільярдним інвестиціям у новий гірничодобувний проєкт. 

Минають роки, гроші витрачаються, копальня вводиться в експлуатацію. Але потім до влади приходить новий уряд, який бачить, що ціни на мінеральну сировину зростають, і вирішує змінити умови угоди, щоб збільшити частку доходів.

Подібна нестабільність призведе до того, що компанія змушена буде призупинити нові інвестиції. У разі прямої націоналізації будь-які нові інвестції операційної компанії, за визначенням, заморожуються, оскільки компанія більше не працює. 

У будь-якому разі очікуваного збільшення видобутку немає. В умовах майбутнього зростання попиту на енергоносії та супутнього йому зростання цін урядам ресурсодобувних країн буде важко утриматися від спокуси змінити умови існуючих угод. 

Вони також встановлюватимуть жорсткіші умови входу в нові проєкти, що відштовхне компанії (і їхні ради директорів) від вкладення в них коштів.

І тут з'являється додаткове ускладнення: геополітика. Ланцюжки поставок, що забезпечують досягнення нульового рівня викидів, обплутані зростаючим суперництвом між США та їх союзниками, з одного боку, і Китаєм, що займає домінуюче становище у переробці мінеральної сировини на метали. 

У Китаї переробляється близько двох третин світового обсягу літію та кобальту, а також майже половина світової міді. США, хоч і є виробником міді, імпортують перероблену мідь із Китаю.

Усвідомлення того, що ці ланцюжки поставок настільки залежать від Китаю, викликало тривогу у США та Європі. Уряди спішно намагаються "зняти ризики" з ланцюжків постачання мінеральної сировини, перевівши їх із Китаю. 

Так, США запустили нове Партнерство із забезпечення безпеки мінеральних ресурсів, що об'єднує країни-споживачі та країни-виробники, основні положення якого спрямовані на зниження залежності від Китаю та перенесення ланцюжка постачання електробатарей до США.

Однак усунення ризиків у ланцюжках поставок – це дорогий та повільний процес, пов'язаний із тривалими процедурами отримання дозволів. Хоча напруженість у цій галузі ще не досягла такого рівня, як у боротьбі за комп'ютерні чіпи, ситуація може змінитися. 

Якщо китайсько-американське суперництво посилиться, створення нових ланцюжків поставок стане ще складнішим, що підвищить ризик виникнення суттєвого, а то й критичного дефіциту найважливіших мінеральних ресурсів.

Copyright: Project Syndicate, 2023. www.project-syndicate.org