Польський вектор європейської металургії

У вересні в місті Катовіце, традиційному центрі гірничо-видобувної, металургійної та машинобудівної галузей промисловості відбувся знаковий захід – Перший європейський конгрес STEEL-2023, присвячений викликам та загрозам виробникам та споживачам сталі та прокату, які виникли через низку політичних, економічних та кон’юнктурних факторів.

Сталим трендом для металургії Польщі стала постійна модернізація виробництва та впровадження новітніх технологій для виготовлення металургійної продукції, затребуваної на світових ринках.

Непрямим підтвердженням цього є зростаюча частка електросталі при виробництві сталі (до 53,4% за даними 2022 року) та практично повна розливка сталі на МНЛЗ (до 98,4%). Значною мірою потреби польських металургів в сировинних матеріалах забезпечувалися за рахунок імпортних постачань, за виключенням брухту, виробничі потреби в якому покриває внутрішній ринок.

Загалом металургія Польщі представлена підприємствами з повним циклом виготовлення сталі та значною кількістю сталеливарних компаній, що виготовляють як вуглецеву сталь, так і леговані марки сталі подвійного або спеціального призначення. В цілому протягом 2022 року в Польщі виготовили близько 7,3 млн тонн рідкої сталі (на 12,3% менше ніж роком раніше). В січні-серпні 2023 року обсяги виплавки становили 4,2 млн тонн, що підтверджує тезу про тенденцію скорочення виробництва.

Для виробництва вказаних обсягів сталі минулого року польські металурги спожили близько 5,3 млн тонн брухту чорних металів, з яких 2 млн тонн експортовано, а близько 0,7 млн тонн – імпортовано. Потенційні обсяги брухту, які можуть бути поставлені на польський ринок з України – 500-600 тис тонн на рік.

Виклики та проблеми польської металургії

Учасники конгресу виділили декілька факторів, що мали місце протягом останніх років та впливали на металургійну галузь Польщі.

Наслідки пандемії. Саме цим фактором пояснюється скорочення або згортання масштабних інфраструктурних проєктів в Польщі, які були чи не головними чинниками попиту на металопродукцію в країні. На думку польських металургів саме наслідки пандемії призвели до руйнування сталих ланцюжків постачання сировинних матеріалів та реалізації готової продукції і відповідним чином призвели до скорочення виробництва сталі.

Війна в Україні. Російське вторгнення в Україну значною мірою зачепило польську металургію. Через введення санкцій проти агресора польські металурги були змушені шукати альтернативних постачальників сировини, енергоносіїв та нові можливості збуту готової продукції. Також ситуацію ускладнили заборони та обмеження постачання товарів подвійного призначення та сировини для її виготовлення багатьма країнами ЄС.

Водночас ситуація що склалася на польському ринку, принесла усвідомлення необхідності мати незалежні автономні ланцюги виробництва озброєнь та боєприпасів в кількості, необхідній для організації ефективної відсічі агресору, а також забезпечення сталої незалежності в енергетичній галузі, в тому числі в виробництві обладнання для вітрових та сонячних станцій.

"Зелений" перехід. Плани польських металургів щодо заміни традиційних способів виготовлення сталі і переходу на технології з використанням водню, збільшення використання DRI в процесі виплавки сталі, збільшення частки електрометалургії тощо зіткнулися з необхідністю збільшувати обсяги виробництва електроенергії. І розвитком тільки так званих "зелених" технологій виробництва електроенергії тут не обійдешся, треба активно розвивати традиційні технології виробництва, в тому числі міні АЕС.

В рамках ділового заходу також зазначалося, що виконання вимог ЄС щодо декарбонізації та зменшення кількості викидів потребують значних інвестицій та часу. Все це значно підвищить собівартість виробництва металургійної продукції.

Якщо не мати гарантованих ринків збуту продукції, виробленої згідно до стандартів ЄС, вона буде неконкурентоспроможна на світовому ринку. Крім того, через структурні зміни в економіці в металургійній галузі Польщі виник дефіцит кваліфікованих кадрів, що вимушує галузь підвищувати рівень автоматизації, а також збільшувати частку жінок в традиційно чоловічій галузі.

Що робити з металобрухтом зі знищеної техніки окупантів

Взаємовідносини з Україною. Не зважаючи на низку спірних питань в економічній площині, Україна залишається стратегічним партнером Польщі в гуманітарних та оборонних питаннях. З початку вторгнення в Польщі були організовані виробництва по ремонту військової техніки та озброєнь для потреб ЗСУ на майданчиках польських підприємств, розширено виробництво спеціальних сталей для потреб оборонного комплексу. Крім того, наявні виробничі сталеливарні потужності дозволяють переробляти конверсійний брухт, що утворюється в Україні в результаті утилізації знищеної військової техніки.

В дискусіях польських металургів неодноразово звучала теза про обмеження імпорту з України сталевого прокату, обсяги постачань якого стрімко збільшуються. Лише протягом 2022 року до Польщі було ввезено 655,2 тис тонн українського сталевого прокату, протягом восьми місяців 2023 року – 396,8 тис тонн.

Одним з аргументів, яка польська сторона використовує в обґрунтуванні своєї позиції – штучні обмеження експорту брухту чорних та кольорових металів з України. Насамперед це стосується ситуації з отриманням сертифікатів EUR.1 та безпідставними звинуваченнями щодо реекспорту брухту через польську територію.

Не зважаючи на низку проблем та викликів через війну в Україні та інші фактори впливу, польський ринок залишається важливим для українських металургійних та брухтозаготівельних компаній. Ось декілька аргументів.

По-перше, в Польщі проходять процеси модернізації металургійної галузі. "Зелений" курс та бажання виробляти конкурентну металопродукцію обумовлюють перехід на електрометалургійний процес виробництва сталі, що в свою чергу потребує додаткових ресурсів. Таким чином, країна може стати потенційним партнером по імпорту українського брухту. За попередніми оцінками "робочі" обсяги імпорту брухту чорних металів українського походження можуть складати 500-600 тис тонн на рік.

По-друге, польські ливарні компанії, що спеціалізуються на виготовлені легованих сталей, є потенційними споживачами "військового" брухту, який в Україні майже не переробляється. Така переробка брухту в продукцію для ЗСУ можлива як на комерційних умовах, так і в рамках давальницьких договорів.

По-третє, досить важливими для українського військово-промислового комплексу видаються польські технології та можливості щодо відновлення та модернізації військової техніки. Така співпраця зараз активно обговорюється та в найближчій перспективі принесе свої результати.