Зерно для Африки: потенціал експорту для України у найближче десятиліття

Незважаючи на зниження продовольчих цін упродовж останнього року, перспективи посилення голоду на африканському континенті в найближчі роки залишаються реальними. 

Демографічний бум, несприятливий клімат та слабкість інституцій підривають здатність регіону до самозабезпечення продовольством.

У цьому контексті міжнародні гуманітарні програми мають лише частковий вплив на голод в Африці з кількох причин: велика чисельність населення, що недоїдає (у 2022 році близько 280 млн осіб або 38% від усіх людей у світі, які потерпають від недоїдання), часті випадки крадіжок гуманітарних продуктів "на місцях", надмірна бюрократичність таких програм та обмеженість їхнього бюджету.

Експорт української пшениці до країн Африки 

Світова продовольча криза 2022 року показала важливість українського агросектору для подолання голоду в африканських країнах. Із повномасштабним військовим вторгненням росії в Україну та блокуванням росією експортних шляхів, світовий ринок недоотримав 10% пшениці та 15% кукурудзи, саме стільки постачала Україна на світові ринки до війни. Дефіцит української агропродукції та проблеми на ринку азотних добрив майже подвоїли світові ціни на зерно.

Зростання цін створило продовольчу кризу в імпортозалежних країнах Африки. У загальному обсязі імпорту континенту, Україна займала всього лише 3,5% (близько 90% з якого складали зерно та рослинні олії), імпортуючи на близько $3,5 млрд із майже $100 млрд.

А в тім, згідно з даними ITC Trade Map, українська пшениця займала 37% з усього обсягу імпортованої пшениці в Єгипті, 50% — у Лівії, 32% — у Тунісі, 15% — у Марокко. Країнах, де пшениця є базою щоденного раціону та рівень самозабезпечення цим продуктом становить менше 50%.

Рис. 1. Продовольчий експорт з України в країни Африки

Джерело: ITC Trade Map

"Ми — вам, ви — нам"

За даними ООН, до 2050 року населення Африки подвоється та перевищить позначку 2.5 млрд осіб. Очевидно, що протягом найближчого часу потреба регіону в поставках продовольства з України буде лише підвищуватися.

Ефективним шляхом вирішення проблем із нестачею продовольства є пряме партнерство між країнами у сферах розвитку сільського господарства та торгівлі продовольством. На відміну від гуманітарних програм, воно базується на прямій економічній вигоді, тому має значний потенціал до масштабування. 

Для України пряме партнерство з країнами Африки є особливо важливим у контексті реалізації стратегії післявоєнного відновлення агросектору.

Повномасштабна війна призвела до значних збитків сільському господарству України, які наразі оцінюються в $40.2 млрд; потреби сектору у відновленні становлять $29.2 млрд. Враховуючи потенційну обмеженість бюджету інституційної підтримки, "ринкові" методи відновлення галузі, тобто через прямі інвестиції, мають великий потенціал. 

Посилення співпраці між країнами, призведе до розширення ринків збуту (зокрема для продукції з доданою вартістю), припливу інвестицій, обміну досвідом та технологіями. 

Основні вектори такої співпраці були визначені представниками ринку та аналітичної спільноти під час семінару "Партнерство України та африканських країн у сільському господарстві: концептуальні тенденції та погляд бізнесу", проведеного Центром досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки (KSE Агроцентр) та об’єднанням Trend and Hedge Club.

Лібералізація торгівлі продовольством

Питання важливості усунення протекціонізму на продовольчих ринках Африки задля подолання голоду вперше було підняте в рамках Дохійського раунду переговорів СОТ на початку 2000-х. 

Наслідками протекціонізму (підтримки внутрішнього виробництва через імпортні бар’єри) є підвищення частки голодуючого населення через нестачу продовольства, оскільки нарощення бажаної ефективності власного виробництва (на відміну від поширеної думки) не відбувається через відсутність стимулів відкритого ринку.

Наразі основним інструментом протекціонізму на світових аграрних ринках є нетарифні бар’єри, і Африка не є виключенням. Очевидно, що мінімізація, стабілізація та уніфікація нетарифних бар’єрів буде стимулювати продовольчу торгівлю між цим регіоном та Україною. 

Цей процес може бути прискорений за рахунок посилення регіональних торговельних союзів між країнами континенту. Прикладом таких союзів є створена у 2019 році Африканська континентальна зона вільної торгівлі (AfCFTA), яка є найбільшою у світі зоною вільної торгівлі після Світової організації торгівлі (WTO).

Ще одним регіональним об’єднанням є торгово-економічний союз арабських держав (GAFTA), який посилює економічні зв’язки на півночі континенту. Двома важливими функціями регіональних союзів у контексті торгівлі з Україною є: а) робота зі стандартами торгівлі; б) стимулювання реекспорту української продукції в рамках вільної торгівлі всередині континенту.

Результатом торговельної лібералізації стане відкриття Україною нових ринків збуту як для зерна, так і для продуктів із високою доданою вартістю, (наприклад, перероблених продуктів). 

Наразі більша частина спожитих африканцями калорій надходить із зернових культур, тоді як продукти з високим вмістом білків та жирів є менш доступними. Це спричиняє дефіцит важливих нутрієнтів у раціоні. 

Економісти очікують поступове зростання попиту з боку африканського населення на багаті нутрієнтами види продовольства, зокрема ті, які містять багато білку. Скажімо, за оцінками Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), у період до 2030 року споживання м’яса та м’ясних продуктів на африканському континенті зросте на 30 %.

Налагодження дипломатичних стосунків

Дослідження KSE Агроцентру показує прямий зв’язок між наявністю дипломатичних представництв України в країнах Африки та експортом української продукції в ці країни. Наразі на континенті функціонують 10 дипломатичних представництв, ще 10 планують відкрити.

Окрім міжнаціональних дипломатичних відносин, критично важливою є робота на секторальному рівні. Скажімо, включення аграрних аташе в українські дипломатичні або торгові місії дозволить ефективно просувати українські товари на африканські ринки.

Впровадження практик сталого сільського господарства

Окрім торгівлі готовою продукцією, важливим компонентом кооперації є підтримка аграрного виробництва в африканських країнах через надання консультаційних послуг, дорадництво, трансфер технологій. Цей напрям також пов’язаний із розбудовою аграрної інфраструктури (елеватори, портові та залізничні термінали), постачанням ресурсів та технологій для аграрного виробництва.

Ключовим завданням такої кооперації є підвищення стійкості африканського агросектору до змін клімату. Наявні прогнози вказують на ряд негативних кліматичних факторів, які будуть стримувати агровиробництво на континенті протягом наступних десятиліть. 

Перш за все, до 2050 року очікується підвищення середньорічної температури майже на 2ºC, що може призвести до падіння врожаїв основних культур на 10-20%. У поєднанні з демографічним бумом, це призведе до того, що Африка зможе задовольнити лише 13% власних потреб у продовольстві. 

Крім того, кліматичні зміни передбачатимуть зростання нерівномірності опадів: сухі регіони стануть більш сухими, а дощові регіони поблизу екватора все більше потерпатимуть від злив та тропічних штормів. 

Усе це стримує виробничий потенціал рослинництва та тваринництва. У цьому контексті напрямками співпраці України та африканських країн можуть бути розвиток іригаційних систем, селекція посухостійких гібридів агрокультур, впровадження технологій точного землеробства та інші практики сталого сільського господарства. 

Для відбудови українського аграрного сектору така співпраця буде дуже корисною через відкриття нових ринків, суміжних до аграрних, що дасть змогу створювати нові робочі місця, заохочувати інвестиції в розвиток нових технологій, мотивувати суттєво ширшу співпрацю зі світовими фондами та компаніями.