Українська правда

Роль держави: як США та ЄС намагаються наздогнати Китай в літієвих перегонах

Як розвинені держави нарощують виробництво літію, завдяки чому Китай опинився в лідерах та які висновки варто зробити Україні

Час від часу в Україні виникають дискусії про роль держави в економіці. Націоналізація промислових підприємств та банків, потреба в дерегуляції, стимулювання галузей, які експортують продукцію та послуги підігрівають ці дискусії.

Не є виключенням і літій. Представники найвищих державних ланок публічно обговорюють те, як найкраще розпорядитися покладами цінних мінеральних ресурсів, якими володіє Україна. 

Остаточного формату співпраці бізнесу та держави поки що не існує, але схоже, що повністю без цього не обійтися. Бо навіть набагато потужніші та більш розвинуті економіки США та Європейського Союзу вже оголосили про державну підтримку галузі. 

Вони проґавили технологічний ривок з боку Китаю і тепер змушені стимулювати розвиток власних виробників "зелених технологій", щоб скоротити це відставання.

Яка ситуація сьогодні та у майбутньому

Світовий попит на літій та літієві матеріали щорічно збільшується. Автоконцерни розробляють нові модельні лінійки електромобілів. А виробники акумуляторних батарей пропонують прогресивні рішення, які збільшують пробіг на одному заряді та швидкість заряджання. 

Це покращує привабливість електротранспорту та збільшує попит на нього. Виникає замкнене коло: більший попит – більша потреба.

Проте більшу частину технологій для електромобілів та світового виробництва літійвмісної продукції контролює одна країна – КНР. За даними Benchmark Mineral Intelligence, китайські компанії видобувають лише 14% світового літію. 

А ось на наступних виробничих стадіях домінування Китаю стає феноменальним: 59% світового виробництва карбонату та гідроксиду літію, більше ніж 90% катодів і анодів та майже 80% виробництва готових літій-іонних батарей. І це без врахування підприємств, які будуються в інших частинах світу за китайськими технологіями.

Очікується, що найближчими роками попит на батареї для електромобілів зростатиме шаленими темпами. Показник 2030 року приблизно в 5 разів перевищить минулорічні продажі. 

Щоб забезпечити такий рівень споживання, потрібні величезні інвестиції в нові гігафабрики з виробництва батарей, видобуток та збагачення мінеральної сировини. За оцінками Benchmark Mineral Intelligence, до 2030 року для цього знадобиться трохи більше 920 млрд доларів США. 

Але навіть такі надзусилля дозволять лише трошки збільшити частку європейських та американських виробників батарей. Очікується, що у 2033 році вона буде перевищувати 30% проти близько 10% у 2023 році.

Але найцікавіше, що навіть для досягнення такого показника буде потрібне втручання європейського та американського державного апарату. Відверто кажучи, домінування Китаю також було б неможливим без стимулювання розвитку цього сектору економіки з боку китайського уряду. Схоже, США та ЄС перейматимуть цей досвід.

Що пропонують США та ЄС

Першими на необхідність змін відреагували американці. У серпні минулого року там ухвалили федеральний Закон про зменшення інфляції (IRA, Inflation Reduction Act). Одним з ключових положень документу є стимулювання розвитку екологічно чистої енергії приблизно на 370 млрд доларів США. 

Зокрема, йдеться про податкові компенсації при купівлі електромобілів, які сягають кількох тисяч доларів.

Громадяни США вже частіше купують електромобілі, попри сталий стереотип про їхню любов до великих ненажерливих пікапів та позашляховиків на бензині та ДП. Очікується, що завдяки цьому закону, вже у 2030 році частка електромобілів в річних продажах сягне 41%. Як наслідок, американські автовиробники вже інвестують мільярди доларів в нові заводи. 

За даними аналітичних компаній, саме після ухвалення Inflation Reduction Act в США різко збільшилася кількість анонсів з будівництва нових фабрик з виробництва батарей для електромобілів, що дозволило американським проєктам за кількістю та потужністю нових підприємств майже наздогнати європейський ринок.

Схоже, що агресивна американська політика підштовхнула до дій консервативний Євросоюз. Європейська бюрократія, що об’єднує кілька десятків країн, зазвичай бере більше часу на міркування. Але у березні цього року президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила: "Перегони розпочалися!"

Цю заяву вона зробила за день до презентації Net-Zero Industry Act (Закон про кліматично нейтральну промисловість) та Critical Raw Materials Act (Закон про критичну сировину). Вони мають на меті стимулювати виробництво і впровадження чистих технологій у ЄС та забезпечення стабільних поставок рідкоземельних елементів, необхідні для підтримки зеленого переходу.

Це досі плани. Але вони стануть частиною галузевого плану Європейської зеленої угоди, розробленого саме у відповідь на американські субсидії виробникам екологічно чистих технологій. "Ми повинні зібратися, якщо хочемо залишатися лідерами", – сказала фон дер Ляєн. Бо завдяки пільгам в рамках IRA європейські автоконцерни почали надавати перевагу інвестиціям в США, а не на домашньому ринку.

Такі дії американського уряду та плани ЄК демонструють, що саме державна політика гратиме ключову роль в стимулюванні розвитку "зеленої енергетики", збільшенні попиту на електромобілі, компоненти і сировину для них.

Тут варто згадати, що літій вже знаходиться у переліку сировини, яка є критично важливою для Євросоюзу. Розвиток зелених технологій без цього металу практично неможливий. На щастя для України, ми маємо величезні поклади літійвмісних руд, яких в ЄС бракує. 

Тому Україна може скористатися географічною та політичною наближеністю до Європи і стати постачальником літію для європейських автовиробників.

Чи потрібно щось ще робити українському державному апарату? Мабуть, поки що достатньо імплементувати європейські норми, забезпечити верховенство права та проводити реальну боротьбу з корупцією. 

Після закінчення війни це значно полегшить залучення європейських, американських або азійських інвестицій, завдяки яким Україна та український літій інтегруються у світові ланцюжки виробництва високотехнологічної продукції.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.