Аукціон на 14 мільярдів гривень

Передавання державного та комунального майна в приватні руки почалося у 1992 році, однак вважати приватизацію реформою змогли лише пʼять років тому.

До 2018 року приватизація відбувалася в непрозорий спосіб, а недостатня інформація про об’єкти обмежувала коло потенційних інвесторів та конкуренцію. Це призводило до неринкових цін продажу і знижених надходжень у держбюджет. Відповідно, відбувався неконкурентний, неринковий розподіл активів.

До запровадження реформи малої приватизації, тобто реалізації обʼєктів балансовою вартістю до 250 млн грн, чи не єдиним успіхом був повторний продаж "Криворіжсталі" у 2005 році, коли держава отримала 5 млрд дол.

Пʼять років тому, у червні 2018 року, були встановлені прозорі правила гри в управлінні публічними активами: набула чинності постанова Кабміну про порядок проведення електронних аукціонів з продажу об’єктів малої приватизації.

Це завершило процес формування та імплементації інституційної реформи, який почався з розробки відповідного закону. Від старту реформи малої приватизації через "Прозорро.Продажі" майже 5 тис державних та комунальних обʼєктів в Україні знайшли нових власників, а до бюджетів надійшли 14 млрд грн.

Змінити правила гри

Понад 25 років процес приватизації в Україні нагадував невдалий для держави біг у темряві наосліп. Більшість спроб точково підсвітити ліхтариком, тобто відреагувати на проблеми, що виникали з продажем того чи іншого обʼєкта, хоч і були спорадичною реакцією на симптоми, але не змінювали правил гри.

Майже 4 тис підприємств у державній власності залишалися збитковими. Громади на місцях також не знали, як перетворити занедбані приміщення аптек, стоматологій чи сільрад на реальні гроші. Доходи від продажу таких активів не досягали запланованих у державному бюджеті рівнів.

Це, зокрема, породило багаторічне руйнування довіри громадськості до процесу, який не сприймався як інструмент належного управління публічним майном. Про необхідність змін роками говорили й іноземні партнери та міжнародні організації.

Запровадження нового закону кардинально змінило підхід до продажу обʼєктів малої приватизації: перевело його на прозорі та відкриті онлайн-аукціони, встановило єдині правила реалізації державних та комунальних обʼєктів, дозволило кожному отримати до них доступ і чесно й відкрито позмагатися.

На момент розробки законодавства про приватизацію у 2017 році в системі "Прозорро.Продажі" успішно продавалися активи переважно неплатоспроможних банків в управлінні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Річний дохід від реалізації таких активів, а саме прав вимоги, обʼєктів нерухомості, транспортних засобів, земельних ділянок та інших категорій майна, перевищив 5 млрд грн.

Крім того, запуск реформи змінив аспекти в приватизації, які роками спричиняли найбільше проблем та руйнували довіру. Так, у 2018 році приватизація вперше почала проходити без залучення "незалежних оцінювачів", які визначали стартову ціну обʼєкта. Це затягувало процес, створювало можливості для корупції, породжувало в громадськості чимало запитань до неупередженості їх роботи.

Протягом останніх пʼятьох років стартова ціна обʼєктів приватизації на аукціонах встановлюється на рівні балансової вартості таких обʼєктів, а конкуренція між учасниками та публічність аукціону визначають ринкову ціну за актив.

За перший рік реформи до бюджетів різних рівнів надійшли понад 1,4 млрд грн, з яких майже 900 млн грн заробили органи місцевого самоврядування. Важливими були не лише цифри надходжень. Суспільство змогло онлайн стежити за приватизацією, а громади і держава побачили перетворення переважно збиткових та занедбаних обʼєктів на доходи бюджетів відповідних рівнів.

Майно держави та громад у приватних руках

В уявленні громадян приватизація завжди була повʼязана лише з держмайном та роботою ФДМ. Однак він – не єдиний управитель. Для ринку комунального майна мала приватизація стала "блакитним океаном". Реформа децентралізації, яка стартувала після Революції гідності, дала громадам більше повноважень та ресурсів, а прозорі продажі майна – можливість ефективно ним управляти.

Поки тодішнє керівництво ФДМ готувало обʼєкти на продаж за новими правилами, громади одразу вхопилися за цю можливість. Перший приватизаційний аукціон в системі оголосив Львів – місто, яке в травні 2023 року перетнуло позначку понад мільярд гривень доходів, зароблених на цьому ринку.

Далі торги почали оголошувати міста та селищні ради в усій країні. Вони виставляли все: непотрібні чи занедбані склади, приміщення старих шкіл, амбулаторій, аптек, місцеві фабрики чи їдальні. Перший рік реформи показав, що на місцях почали мислити інакше: нарешті в цих обʼєктах побачили актив.

Так, сільрада на Дніпропетровщині п'ять років тому продала водогін і з одного приватизаційного аукціону одержала суму, що в понад два рази перевищувала річний бюджет села. Ще один приклад – Львів, який у 2019 році отримав 27 млн грн за закинуту кам’яницю XVIII ст., а львів’яни – сучасний заклад у центрі міста.

За пʼять років реформи приватизовані майже 5 тис обʼєктів. Більшість з них, 3,2 тис, комунальні. Від продажу цих обʼєктів громади заробили майже 4 млрд грн.

Держава до приватизації готувалася довше, однак зуміла успішно продати 1,7 тис обʼєктів за майже 10 млрд грн. Саме держава є власником унікальних обʼєктів (порти, заводи, обленерго), які лише вона може виставляти на аукціони.

Пʼять найдорожчих активів, приватизованих за пʼять років, належали державі: готель "Дніпро", Калуська ТЕЦ, Львівська виправна колонія, готель "Ермітаж" (придбаний під час великої війни) та Одесавинпром.

Приватизація державних активів дозволила провести реформу в реформі. Нових власників знайшли 44 спиртзаводи, 15 з яких Фонд держмайна та його регіональні відділення продали вже після 24 лютого 2022 року.

Марафон, а не спринт

З 2018 року інституційна реформа пройшла логічний шлях еволюціонування та доопрацювань. Одним з її ключових моментів став перезапуск продажу держмайна на шостому місяці великої війни за новими правилами. Серед них – можливість швидше проводити торги після їх оголошення та передавання обʼєкта в приватні руки лише після сплати повної вартості за майно.

Обʼєкти, виставлені державою та громадами на приватизацію під час великої війни, дозволили відновити або продовжити бізнес-активність. Загалом за час великої війни до державного та місцевих бюджетів приватизаційні е-аукціони принесли 2,8 млрд грн при стартовій вартості обʼєктів 1 млрд грн. З цих надходжень левова частка – 2,4 млрд грн – доходи державного бюджету.

Сфера управління публічними активами – це не спринт, а марафон, який вимагає готовності всіх стейкхолдерів працювати на перспективу.

Недавно президент підписав законопроєкт №8250 "Про Фонд державного майна України", який повертає обовʼязкові умови для продажу обʼєктів великої приватизації (активи балансовою вартістю понад 250 млн грн). Україна перебуває за пів кроку від перезапуску великої приватизації, яка може принести ще більше коштів. Головне – не забувати про засвоєні уроки пройденого шляху.

1. У зволікання є ціна.

Активи з часом дешевшають. Можна вічно чекати сприятливої кон'юнктури, але невідомо, коли вона настане. Натомість управління активами через е-аукціони дозволяє отримувати реальні доходи для забезпечення економіки під час війни.

2. Ринок має визначати ціну.

Пʼять років реформи доводять, що найефективніший спосіб встановлення ціни – чесна і відкрита конкуренція бізнесу на прозорих е-торгах. Це реальний індикатор готовності ринку інвестувати гроші в купівлю та розвиток конкретного об'єкта. Водночас на приватизацію варто дивитися не лише як на цінові перегони, а і як на точки зростання економіки, робочі місця, податки та перспективи об'єкта.

3. Довіра важлива.

Ми все ще на шляху побудови довіри до приватизації, над якою мають працювати і законотворці, і уряд, і "Прозорро.Продажі" як адміністратор системи, і експерти.

Суспільство та бізнес мають чітко розуміти ланцюжок життєвого циклу кожного публічного активу: на чиєму балансі він перебуває, у якому стані, чому планується до приватизації або ким був приватизований, що з ним відбувається. Тільки так зможемо побудувати міцну довіру до інституту приватизації як одного з найважливіших інструментів управління майном публічного сектору економіки.